36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
01.04.2021 Справа № 917/981/17
За позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, площа Перемоги, 2, м.Кременчук, Полтавська область, 39600
до 1. Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (Управління державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області), площа Перемоги, 2, м.Кременчук, Полтавська область, 39600
2. ФОП Михайлової Тетяни Миколаївни, АДРЕСА_1
про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень та свідоцтва про право власності,
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін:
представник позивача: не з"явився
представник відповідача 1: не з"явився
представник відповідача 2: не з"явився
Розглядається позовна заява про (1) визнання недійсним та скасування рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 19330451 від 13.02.2015 року, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції; (2) визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 33605532 видане 13.02.2015 року Реєстраційною службою Кременчуцького міського управління юстиції, відповідно до якого Михайлова Тетяна Миколаївна є власником нежитлового приміщення магазин роздрібної торгівлі), загальною площею 32,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
В обгрунтування позову позивач вказав, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно та видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно були проведені на підставі неправомірної декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Ухвалою суду від 26.06.2017р. (суддя Гетя Н.Г.) суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та порушити провадження у справі, справу призначити до розгляду в судовому засіданні на 18.07.2017р.
18.07.17 від позивача надійшли пояснення в обґрунтування позовних вимог.
18.07.17 від відповідача 1 надійшли пояснення по справі та матеріали реєстраційної справи.
18.07.17 від відповідача 2 надійшов відзив, в якому він вказав, що позовні вимоги Кременчуцької міської раї Полтавської області є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Також, 18.07.2017р. представник відповідача 2 подав клопотання про зупинення провадження по справі. Клопотання мотивовано тим, що у позовній заяві позивач посилається на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2017р. по справі №816/1572/16, якою скасовано реєстрацію декларації про готовність об"єкта до експлуатації - будівництво магазину роздрібної торгівлі в АДРЕСА_2 та відповідно просить господарський суд скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого Михайлова Т.М. є власником нежитлового приміщення магазину роздрібної торгівлі площею 32,7 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 18.07.2017 року (суддя Гетя Н.Г.) суд ухвалив зупинити провадження у справі №№917/981/17 до набрання законної сили судовим рішенням по справі №816/1572/16, зобов'язати сторін повідомити суд про результати розгляду справи №816/1572/16.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Полтавської області № 99 від 19.02.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи №917/981/17, у зв'язку зі звільненням судді з посади.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2019 справу №917/981/17 передано для розгляду судді Киричуку О.А.
29.12.20 від позивача по справі надійшла заява про зміну підстави позову, яка прийнята судом до розгляду. При цьому, позивач у заяві зазначив суду, що відбулася зміна назви юридичної особи - «Кременчуцька міська рада Полтавської області» на «Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області». Зміна найменування позивача не пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (реорганізацією), також, ідентифікаційний код залишився незмінним.
14.01.21 від представника відповідача 2 - ФОП Михайлової Тетяни Миколаївни - надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою суду від 19.01.21 р. поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 02.02.21 р. відкладено підготовче засідання.
04.02.21 від відповідача 2 надійшов відзив на позов з врахуванням заяви про зміну підстав позову, в якому відповідач просив суд відмовити у позові повністю.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
Ухвалою від 23.02.2020р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/981, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 16.03.2021.
16.03.21 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 16.03.2021р. суд постановив відкласти розгляд справи на 01.04.21.
31.03.21 та 01.04.21 від представника відповідача 2 надійшли письмові пояснення, в яких, зокрема, представник відповідача просив суд врахувати їх при ухваленні рішення по справі та проводити розгляд справи без його участі та участі відповідача 2.
Від позивача 01.04.2021 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано підвищенням захворювання серед працівників на гостру респіраторну хворобу COVID-19. Зокрема, в клопотанні повідомляється, що частина працівників лікується, інша перербуває на самоізоляції та на дистанційній роботі.
Відповідач 2 про причини неявки в судове засідання не повідомив.
Розглянувши в судовому засіданні 01.04.21 подане позивачем клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке:
Так, суд зазначає, що розгляд справи як на стадії підготовчого провадження, так і по суті раніше відкладався.
Згідно з частинами першою та третьою статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Отже відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін та учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд звертає увагу на те, що згідно положень статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги, що явка сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін та за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Михайлову Тетяну Миколаївну зареєстровано як фізичну особу-підприємця.
03.06.2011 року між Відповідачем 2 - Михайловою Тетяною Миколаївною та Кременчуцькою міською радою було укладено договір №Б/Н про встановлення особистого строкового сервітуту, який був зареєстрований в управлінні Держкомзему у м. Кременчук від 21.06.2011 року за №531040004000233.
Предметом договору сервітуту є особистий строковий сервітут, встановлений виключно Набувачу ( Михайловій Т.М. ) на земельну ділянку в м. Кременчуці, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності стаціонарна мала архітектурна форма (пункт 1.1. Договору).
Згідно п.п. 1.2., 1.3. Договору, об'єктом сервітуту за цим договором, є земельна ділянка в м. Кременчуці, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , площею 48 кв.м., згідно схеми прив'язки стаціонарної малої архітектурної форми.
11.07.2013 року за №28-06/0725/33 Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради було видано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки площею 48 кв.м., для об'єкта - будівництво магазину роздрібної торгівлі, по АДРЕСА_2 . Замовник ФОП Михайлова Т.М. Документ, що підтверджує право власності або користування земельною ділянкою: договір про встановлення особистого строкового сервітуту, який був зареєстрований в управлінні Держкомзему у м. Кременчук від 21.06.2011 року за №531040004000233.
15.07.2014 року за №082141960129 інспекцією ДАБК в Полтавській області, на підставі поданого пакету документів ФОП Михайловою Т.М., було зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт, яка є чинною та не скасована.
07.10.2014 року, Департаментом ДАБК у Полтавській області прийнято Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: будівництво магазину роздрібної торгівлі продовольчих товарів по АДРЕСА_2 .
Згідно довідки №183 від 16.12.2014 року 20.11.2014 року ФОП Михайловою Т.М., на підставі договору з Виконкомом Кременчуцької міської ради №121/14, було сплачено 6000 грн. в місцевий бюджет на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста за будівництво магазину.
14.01.2015 року Розпорядженням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради №5-Р ФОП Михайловій Т.М. було видано свідоцтво про присвоєння поштової адреси об'єкту - магазину роздрібної торгівлі продовольчих товарів таку адресу: АДРЕСА_2 . Свідоцтво є чинним та не скасовано.
13.02.2015 року згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 19330451 державний реєстратор згідно поданої відповідачем заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вирішив провести державну реєстрацію права власності, офрма власності: приватна, на магазин роздрібної торгівлі, що розташований АДРЕСА_2 "єктом: Михайлова Тетяна Миколаївна , податковий номер НОМЕР_1 .
Також, 13.02.2015 року Михайловій Т.М. було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: магазин роздрібної торгівлі продовольчих товарів, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 48 кв.м. Індексний номер: 19330451.
14.06.2016 року Михайлова Т.М. звернулась до Кременчуцької міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у м. Кременчуці (у користування із земель комунальної власності), для експлуатації та обслуговування магазину роздрібної торгівлі продовольчими товарами по АДРЕСА_2 .
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2017 адміністративний позов задоволено повністю: скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації «будівництво магазину роздрібної торгівлі в м. Кременчуці Полтавської області за адресою: Петровського, в районі будинку № 24», зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області від 07.10.2014 за№ПТ 142142800212.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2017 скасовано, провадження у справі закрито. Постановою Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 816/1572/16 ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 залишено без змін.
Листом від 06.04.2020 за вх. № 47-01.16/219 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області було повідомлено, що Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: будівництво магазину роздрібної торгівлі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованою Департаментом державної-будівельної інспекції у Полтавській області від 07.10.2014 за № ПТ 142142800212 скасована.
Звертаючись до суду з позовом (з врахуванням зміни підстави позову) позивач вказав, що з Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 07.10.2014 за № ПТ 142142800212 вбачається, що замовником наведено недостовірні дані у декларації, а саме: п.11-1 Декларації, щодо інформації про документ, що посвідчує право чи користування земельною ділянкою.
Крім того, зазначає позивач, рішення державного реєстратора прийнято на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка містить недостовірні дані, на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, щодо якого протиправно та необгрунтовано було зареєстровано декларацію.
Позивач вказує, що відповідно до вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку та державної реєстрації майнового права на неї, а відсутність у цієї особи таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.
Позивач стверджує, що в супереч вищезаначеним нормам чинного законодавства, станом на час звернення з позовною заявою до суду Відповідач використовує земельну ділянку без правовстановлювальних документів на землекористування, чим порушує вимоги діючого законодавства України.
Так як декларацію про готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт: «Будівництво магазину роздрібної торгівлі по АДРЕСА_2 » з реєстраційним номером № ПТ 142142800212 від 07.10.2014 року, скасовано, позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19330451 від 13.02.2015 підлягає скасуванню.
Вважаючи права територіальної громади м. Кременчука порушеними, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:
1. Визнати недійсним та скасувати рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 19330451 від 13.02.2015 року, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції.
2. Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 33605532 видане 13.02.2015 року Реєстраційною службою Кременчуцького міського управління юстиції, відповідно до якого Михайлова Тетяна Миколаївна є власником нежитлового приміщення магазин роздрібної торгівлі), загальною площею 32,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
У відзиві відповідач 2 проти позову заперечив з таких підстав:
- позивач - Кременчуцька міська рада, ще у 2013 році погодила будівництво ФОП Михайловою Т.М. магазину роздрібної торгівлі на земельній ділянці, яка передана їй на підставі сервітуту, шляхом видачі містобудівних умов та обмежень забудови.
- при реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 07.10.2015 року, програмне, комп'ютерне забезпечення не давало можливості внести дані договору сервітуту а лише договору оренди. Оскільки іншої можливості провести реєстрацію не було, в розділ 111 було внесено інформацію про документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а саме: договір оренди земельної ділянки. Дата укладення договору та номер реєстрації в Управлінні Держкомзему є ідентичними з датою і номером договору сервітуту.
- правових підстав вважати приміщення магазину продовольчих товарів, який належить Михайловій Т.М. , самочинним будівництвом не було і не має, оскільки: 1)об'єкт будувався на земельній ділянці, яка була надана саме для цієї мети; 2) з наявністю всіх необхідних дозвільних документів. Скасування декларації про готовність об'єкта будівництва не скасовує держреєстрацію права власності на нерухомість.
- після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об'єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю. Отже після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв'язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об'єкту нерухомого майна до самочинного.
- твердження Позивача про те, що Відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, посилання на самовільне зайняття земельної ділянки, посилання на позбавлення Кременчуцької міської ради правомочностей власника земельної ділянки - не відповідають дійсності, оскільки:
1. відповідач використовувала земельну ділянку для розміщення магазину продовольчих товарів, що і було передбачено Договором сервітуту, в межах тієї площі, що визначена договором;
2. самовільного зайняття земельної ділянки не було, тому що, таке зайняття відбувалось на підставі договору сервітуту;
3. послідовність дій Позивача у відносинах з Михайловою Т.М. (надання містобудівних умов) дає висновки про те, що з самого початку, Позивач мав на меті надати земельну ділянку Михайловій Т.М. у користування для розміщення магазину. На момент затвердження містобудівних умов Позивач не вважав, що його право буде обмежене будь-яким чином, а вже після проходження всієї процедури, зазначає, що його інтереси порушуються.
- позивачем не обгрунтовано, в чому полягає порушення його інтересів, оскільки право користування у відповідача виникло у законний спосіб, на підставі договору сервітуту, а реєстрація саме договору оренди пов"язано виключно з технічною і програмною неможливістю реєстрації (саме сервітуту, а не оренди).
При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.
Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:
В межах даної справи позивач просить суд визнати недійсним та скасувати рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 19330451 від 13.02.2015 року, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції, а також визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 33605532 видане 13.02.2015 року Реєстраційною службою Кременчуцького міського управління юстиції, відповідно до якого Михайлова Тетяна Миколаївна є власником нежитлового приміщення магазин роздрібної торгівлі), загальною площею 32,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Підставою позову в даному випадку позивач вказує факт скасування Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: будівництво магазину роздрібної торгівлі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованої Департаментом державної-будівельної інспекції у Полтавській області від 07.10.2014 за № ПТ 142142800212.
Судом враховано, що згідно з ч. 9 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент реєстрації права власності), зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води. газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент реєстрації права власності), державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, фізичним та юридичним особам на новозбудовані. реконструйовані об'єкти нерухомого майна.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 вказаного Закону, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до вимог цього Закону, належить до документів, на підставі яких провадиться реєстрація права власності, яке вони посвідчують.
В силу ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначено Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою від 17.10.2013р. № 868 (в редакції чинній на момент реєстрації права власності) (далі - Порядок).
Згідно з п.п. 49 вказаного Порядку для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає, зокрема, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, є зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення до державним реєстратором Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції для проведення державної реєстрації права власності за Михайловою Тетяною Миколаївною на нежитлове приміщення (магазин роздрібної торгівлі), загальною площею 32,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області було зареєстровано Декларацію про готовність об"єкта до експлуатації, що стало підставою для прийняття відповідного рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, які позивач просить визнати недійсними та скасувати в межах даної справи.
Судом враховано, що під час розгляду даної справи дана Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, була скасована, а позивач вважає нежитлове приміщення (магазин роздрібної торгівлі), загальною площею 32,7 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстроване за Михайловою Тетяною Миколаївною на праві приватної власності самочинним.
Водночас, суд зазначає, що право власності зареєстроване за Михайловою Тетяною Миколаївною оформлено до скасування Декларації про готовність об"єкта до експлуатації.
При цьому, з матеріалів справи вбачається правомірність послідовних дій ФОП Михайлової Т.М., для розташування об'єкта нерухомості - магазину: отримання містобудівних умов та обмежень, реєстрація декларації про початок робіт, реєстрація декларації про готовність об'єкта, присвоєння потової адреси, сплата коштів в бюджет на розвиток інфраструктури, отримання свідоцтва про право власності. Земельна ділянка виділялась Михайловій Т.М. для розташування магазину роздрібної торгівлі, з цією метою і був укладений договір сервітуту.
Крім того, судом враховано, що виникненню права власності у Михайлової Тетяни Миколаївни передувала участь в такому процесі держави в особі відповідних органів, зокрема, позивача, який реалізовував свої владні функції, для надання можливості Михайловій Тетяні Миколаївні як члену територіальної громади реалізації свого права на підприємницьку діяльність і право на власність, шляхом виділення Михайловій Т.М. для розташування магазину роздрібної торгівлі земельної ділянки і укладення відповідного договору сервітуту, а також органів архітектурно-будівельного контролю, які надали дозвіл на будівництво, процес якого вони були уповноважені контролювати, а потім прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об'єкт.
Суд зазначає, що зміст положень статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» кореспондує, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб'єктами підготовчих та будівельних робіт.
Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об'єктів, які знаходяться в процесі будівництва.
Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв'язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об'єкту.
При цьому відповідно до ст. 39 вказаного Закону в процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт, реєструвати або повертати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка і є підставою для оформлення права власності на об'єкт будівництва.
Виходячи із аналізу наведених норм після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об'єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.
До аналогічного висновку дійшов Верховний суд в постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 640/10134/19 (адміністративне провадження № К/9901/24307/20) зазначив: Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема ст. 39-1, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом. При цьому недостовірні дані мають відповідати одній із таких умов, які дають підстави вважити об'єкт самочинним будівництвом: об'єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об'єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об'єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта. Наявність інших недостовірних даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації.
З огляду на наведене Верховний суд зазначив, що після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкта до експлуатації остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключає можливість віднесення такого об'єкта до самочинного.
Отже, підстави для скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а так само сам факт скасування такої декларації ДАБК в майбутньому (після реєстрації права власності) не може свідчити про самочинність об'єкта.
Таким чином, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв'язку з чим, декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не може нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об'єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення.
Твердження відповідача 2 про відсутність правових підстав вважати приміщення магазину продовольчих товарів, який належить Михайловій Т.М. , самочинним будівництвом, оскільки: 1) об'єкт будувався на земельній ділянці, яка була надана саме для цієї мети; 2) з наявністю всіх необхідних дозвільних документів, позивачем не спростовані.
Твердження Позивача про те, що Відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, посилання на самовільне зайняття земельної ділянки, посилання на позбавлення Кременчуцької міської ради правомочностей власника земельної ділянки не підттверджено матеріалами справи, оскільки Відповідач Михайлова Т.М. використовувала земельну ділянку для розміщення магазину продовольчих товарів, що і було передбачено Договором сервітуту, в межах тієї площі, що визначена договором; зайняття земельної ділянки відбувалось на підставі договору сервітуту; послідовність дій Позивача у відносинах з Михайловою Т.М. (надання містобудівних умов) дає висновки про те, що Позивач мав на меті надати земельну ділянку Михайловій Т.М. у користування для розміщення магазину.
При цьому, судом враховані надані відповідачем 2 пояснення, що при реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 07.10.2015 року, програмне, комп'ютерне забезпечення не давало можливості внести дані договору сервітуту, а лише договору оренди. Оскільки іншої можливості провести реєстрацію не було, в розділ 111 було внесено інформацію про документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а саме: договір оренди земельної ділянки. Дата укладення договору та номер реєстрації в Управлінні Держкомзему є ідентичними з датою і номером договору сервітуту.
Суд вважає за доцільне зазначити також, що Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував на необхідності дотримання органами державної влади принципу правової визначеності, який передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою точністю примусові заходи, що будуть застосовуватися представниками влади в тій чи іншій ситуації.
Принцип законних очікувань є наслідком принципу правової визначеності. Він спрямований на те, щоб у випадках, коли фізична особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
Суб'єкти владних повноважень не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами виконавчої влади і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз.2 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Крім того, судом враховано, що відповідно до статті 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 325 Цивільного кодексу України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Вищезазначеними нормами встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.
Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
Згідно з статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно з статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
В рішенні Європейського суду з прав людини "Зеленчук та Цицюра проти України" від 22.05.2018 р. зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Відповідно до цієї статті слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним (нормативний акт повинен бути доступним та передбачуваним); чи переслідує воно легітимну мету, тобто вчинене в інтересах суспільства (має «суспільний», «публічний» інтерес); чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном шляхом обмеження прав) пропорційним визначеним цілям - чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини.
Суд перевіряє відповідність втручання вимогам цієї статті, встановлюючи, по-перше, наявність майна в розумінні Конвенції, по-друге, наявність втручання у право заявника мирно володіти майном, по-третє, підстави виправданості втручання, зазначені вище.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12 червня 2019 року № 916/1986/18.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що на момент оформлення права власності за ФО-П Михайлової Т.М. на об'єкт (нежитлове приміщення магазин роздрібної торгівлі, загальною площею 32,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ) не існувало обставин та підстав для відмови їй у реєстрації її права власності на об'єкт.
З огляду на зазначене, зважаючи на те, що оскільки оспорюване рішення про державну реєстрацію права власності було прийнято на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована Департаментом державної-будівельної інспекції у Полтавській області, суд дійшов до висновку, що у державного реєстратора були законні підстави для прийняття відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер: 19330451 від 13.02.2015 року, на підставі якого видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 33605532 (13.02.2015 року, видане Реєстраційною службою Кременчуцького міського управління юстиції, відповідно до якого Михайлова Тетяна Миколаївна є власником нежитлового приміщення магазин роздрібної торгівлі), загальною площею 32,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , а отже позовні вимоги Кременчуцької міської ради про визнання недійсним та скасування рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 33605532 видане 13.02.2015 року Реєстраційною службою Кременчуцького міського управління юстиції, відповідно до якого Михайлова Тетяна Миколаївна є власником нежитлового приміщення магазин роздрібної торгівлі), загальною площею 32,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 12.04.21
Суддя Киричук О.А.