ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.04.2021Справа № 910/16952/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор"
до Фізичної особи ОСОБА_1
про зобов'язання вчинити дії,
За участю представників сторін:
від позивача: Василевська А.А. за ордером серії КС № 230378 від 17.09.2019;
від відповідача: Даниленко Є.В. за довіреністю від 18.12.2020.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи ОСОБА_1 (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача повернути позивачу порошок мідний ПСМ-1 в кількості 3 283,87 кг шляхом доставки за місцем знаходження позивача за адресою: Київська область, Васильківський район, селище міського типу Калинівка, вулиця Індустріальна, будинок 9.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" посилалося на те, що 25.01.2018 року між ним та Фізичною особою-підприємцем Михальською Вікторією Валеріївною укладено договір про виконання робіт з використанням матеріалу замовника № 25/01-2018, за умовами якого остання доручила, а позивач зобов'язався виконати відповідно до умов цього договору роботи з обробки, збагачення або переробки (розпилення) давальницької сировини - порошок мідний гранульований ПСМ1 у готову продукцію, а замовник зобов'язався прийняти готову продукцію порошку ПРМЖХ4-08 і оплатити проведену роботу. Умовами цього правочину також передбачено, що виготовлення готової продукції проводиться з давальницької сировини замовника, або виконавця з подальшим поверненням. На виконання умов укладеного між сторонами договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" для виготовлення готової продукції використало власну сировину - порошок мідний ПСМ-1 у кількості 3 283,87 кг загальною вартістю 431 204,30 грн. Проте всупереч досягнутим сторонами домовленостям відповідач не повернув позивачу означену сировину, використану виконавцем, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" просило суд зобов'язати замовника повернути позивачу порошок мідний ПСМ-1 у кількості 3 283,87 кг шляхом доставки за місцем знаходження позивача. Також позивач вказував на те, що після виникнення спірних правовідносин відповідач припинив здійснення підприємницької діяльності, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відповідача від 02.10.2019 року № 20710060002021016.
При цьому, у позовній заяві позивач вказує відповідача як фізичну особу, яка фактично припинила господарську діяльність.
Зі змісту відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судом встановлено, що діяльність фізичної особи - підприємця Михальської Вікторії Валеріївни було припинено 02.10.2019 року.
Тобто, станом на час подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" позову підприємницька діяльність відповідача була припинена.
Згідно зі статтею 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року в справі № 910/16713/15.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини дев'ятої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Разом із тим, договір про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018, неналежне виконання умов якого є підставою даного позову, було укладено між позивачем та фізичною особою - підприємцем Михальською Вікторією Валеріївною саме для здійснення її підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Отже, оскільки зобов'язання ОСОБА_1 під час здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця перед позивачем виникли з господарського договору та не припинились із втратою нею статусу фізичної особи-підприємця, суд, з урахуванням наведених вище положень законодавства, дійшов висновку про те, що відсутність станом на час розгляду даного спору у відповідача статусу фізичної особи-підприємця не може бути підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України, а даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2020 року відповідно до частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надати інформацію щодо місця проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .
23.11.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 .
Враховуючи отримання судом інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача, ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року відкрито провадження у справі № 910/16952/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.12.2020 року.
22.12.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Фізичної особи ОСОБА_1 на позовну заяву від 22.12.2020 року, в якому остання заперечила проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що під час виконання умов укладеного між сторонами Договору про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018 позивач постійно мав дефіцит власного витратного матеріалу для виконання робіт за наведеною угодою, у зв'язку з чим, купував означений витратний матеріал у відповідача, зокрема, 20.06.2017 року - на суму 165 000,00 грн., 02.08.2017 року - на суму 329 820,00 грн., 16.03.2018 року - на суму 345 000,00 грн., 17.07.2018 року - на суму 197 139,00 грн. Крім того, у 2017 році між сторонами було укладено ряд інших договорів про виконання робіт з використанням матеріалу замовника, за якими відповідач відповідно до давальницьких накладних передав позивачеві 5 480 кг сировини, з яких: 4 470 кг було витрачено на виготовлення готової продукції, а 1 070 кг - залишилося невикористаними у 2017 році та за домовленістю сторін перейшло у 2018 рік на Договір про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018. Також, відповідач зазначив, що 28.02.2018 року за давальницькою накладною ОСОБА_1 додатково передала позивачу ще 1070 кг сировини для виконання умов Договору про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018. Крім того, 20.03.2018 року та 01.06.2018 року відповідачем було придбано та відправлено на адресу позивача витратний матеріал загальним обсягом 1 738 кг. Відтак, загальна кількість витратного матеріалу, який позивач отримав від відповідача протягом січня - червня 2018 року склала 3 878 кг, що повністю покриває виготовлення обсягу готової продукції, зазначеного в позовній заяві. Крім іншого, у наведеному відзиві відповідач також зазначив про те, що він не надавав позивачу дозволу на використання іншого витратного матеріалу, ніж того, що наданий відповідачем, оскільки його було достатньо для виконання робіт за Договором від 25.01.2018 року № 25/01-2018. Слід також зазначити, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просила суд поновити їй строк на подання цієї заяви по суті спору, якщо такий строк пропущений.
У підготовчому засіданні 22.12.2020 року судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у даній справі на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 26.01.2021 року. Також, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - до 31.12.2020 року, відповідачу встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив - до 18.01.2021 року.
У той же час у наведеному підготовчому засіданні суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розгляду по суті заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про поновлення строку на подання цієї заяви по суті спору (якщо такий строк пропущений), оскільки, з урахуванням встановленого відповідачу п'ятнадцятиденного строку для подання відзиву на позов з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, а також дати отримання останнім копії цієї ухвали - 09.12.2020 року, строк на подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 пропущено не було.
04.01.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначив, зокрема, про необґрунтованість посилань відповідача на наявність укладених між сторонами інших (крім спірного) договорів, оскільки наведені обставини не входять до предмету розгляду та дослідження в даній справі. Крім того, позивач вказав про відсутність будь-яких актів звірки між сторонами чи інших документів, які свідчать про перенесення поставлених відповідачем та невикористаних позивачем у 2017 році залишків сировини на 2018 рік.
18.01.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача від 18.01.2021 року, в яких останній навів додаткові аргументи на спростування позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор". Слід також зазначити, що у наведених запереченнях ОСОБА_1 просила суд поновити їй строк на подання цієї заяви по суті спору, якщо такий строк пропущений.
У підготовчому засіданні 26.01.2021 року суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розгляду по суті заявленого відповідачем у запереченнях клопотання про поновлення строку на подання цієї заяви по суті спору (якщо такий строк пропущений), оскільки такий строк відповідачем пропущено не було.
Крім того, у підготовчому засіданні 26.01.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16.02.2021 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року підготовче провадження у справі № 910/16952/20 було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 16.03.2021 року.
У судовому засіданні 16.03.2021 року оголошувалася перерва до 06.04.2021 року.
Після закінчення призначеного судового засідання 16.03.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" просило суд зобов'язати відповідача повернути позивачу порошок мідний ПСМ-1 у кількості 2 213,87 кг шляхом доставки за місцем знаходження позивача за адресою: Київська область, Васильківський район, селище міського типу Калинівка, вулиця Індустріальна, будинок 9.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2021 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" про зменшення розміру позовних вимог залишено без розгляду, у зв'язку із поданням позивачем цієї заяви поза межами встановленого законом строку.
У судовому засіданні 06.04.2021 року представник позивача визнав факт поставки відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" спірного порошку мідного гранульованого ПСМ1 у кількості 1 070 кг (орієнтовною закупівельною вартістю 130 грн/кг) на підставі давальницької накладної від 26.02.2018 року, та підтримав решту заявлених позивачем вимог щодо зобов'язання відповідача повернути порошок мідний ПСМ-1 в кількості 2 213,87 кг шляхом доставки за місцем знаходження позивача за адресою: Київська область, Васильківський район, селище міського типу Калинівка, вулиця Індустріальна, будинок 9.
Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, господарський суд міста Києва, -
25.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" та Фізичною особою-підприємцем Михальською Вікторією Валеріївною укладено договір про виконання робіт з використанням матеріалу замовника № 25/01-2018 (далі - Договір), за умовами якого остання доручила, а позивач зобов'язався виконати відповідно до умов цього договору роботи з обробки, збагачення або переробки (розпилення) давальницької сировини - порошок мідний гранульований ПСМ1 у готову продукцію, а замовник зобов'язався прийняти готову продукцію порошку ПРМЖХ4-08 і оплатити проведену роботу.
Вказаний правочин підписаний уповноваженим представником позивача та відповідачем, а також скріплений печатками наведених суб'єктів господарювання.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач здійснює виготовлення вищенаведеної продукції на підставі Патенту на винахід № НОМЕР_1 " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", зареєстрованого в Державному реєстрі патентів України на винаходи 27.10.2008 року.
За умовами пункту 2.1 Договору результатом виконаних робіт за цим договором є порошок ПРМЖХ4-08.
Відповідно до пункту 3.1 цієї угоди виготовлення готової продукції проводиться з давальницької сировини замовника, або виконавця з подальшим поверненням.
За змістом пункту 3.2 Договору продукція виготовляється з давальницької сировини - порошку мідного гранульованого ПСМ1.
Згідно з пунктом 3.4 Договору приймання давальницької сировини проводиться по давальницькій накладній за кількістю з урахуванням угару (7 %).
Розділом 4 Договору передбачено, що загальна ціна (вартість) цього договору визначається кількістю переданої або сплаченої продукції замовником протягом всього строку дії Договору. Ціна та загальна вартість робіт визначається у видаткових документах, що надаються виконавцем замовнику. Ціна на роботи є динамічною і може змінюватись (коригуватись) виконавцем в односторонньому порядку. Термін оплати: двадцять банківських днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт (надання послуг).
Пунктами 5.1, 5.2 Договору встановлено, що роботи за цим договором мають бути виконані протягом двадцяти робочих днів з моменту отримання давальницької сировини. Про готовність продукції до прийняття виконавець письмово (факсом) або іншим способом повідомляє замовника. Здача-приймання робіт здійснюється сторонами за актом протягом 3-х днів з моменту повідомлення замовника про готовність робіт.
Пункт здачі-приймання - смт. Калинівка (пункт 5.5 Договору).
Відповідно до пункту 5.6 Договору доставка готової продукції здійснюється замовником.
Умовами пунктів 6.1, 6.2 наведеного правочину передбачено, що останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання до 31.12.2018 року. У разі, якщо за 1 (один) місяць до закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін письмово не заявить про своє бажання щодо припинення строку дії Договору, цей Договір вважається автоматично продовженим ще на один календарний рік на тих самих умовах.
Судом встановлено, що на виконання умов вищенаведеної угоди позивач провів передбачені Договором роботи, а також передав відповідачу виготовлену за результатами здійснення таких робіт готову продукцію - порошок ПРМЖХ4-08 у загальній кількості 3 054 кг, використавши при цьому сировину - порошок мідний гранульований ПСМ1 у кількості 3 283,87 кг (з урахуванням угару в розмірі 7 %). Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями підписаних між сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 26.01.2018 року № ІКП-000002 щодо розпилення порошку ПРМЖХ4-08 С-180 у кількості 854 кг загальною вартістю 36 722,00 грн., від 27.02.2018 року № ІКП-000003 щодо розпилення порошку ПРМЖХ4-08 С-180 у кількості 300 кг загальною вартістю 13 500,00 грн., від 31.05.2018 року № ІКП-000006 щодо розпилення порошку ПРМЖХ4-08 С-180 у кількості 200 кг загальною вартістю 9 000,00 грн., від 03.07.2018 року № ІКП-000008 щодо розпилення порошку ПРМЖХ4-08 С-180 у кількості 200 кг загальною вартістю 9 000,00 грн., від 24.07.2018 року № ІКП-000009 щодо розпилення порошку ПРМЖХ4-08 С-180 у кількості 300 кг загальною вартістю 13 500,00 грн., від 01.08.2018 року № ІКП-000010 щодо розпилення порошку ПРМЖХ4-08 С-180 у кількості 200 кг загальною вартістю 9 000,00 грн., від 07.08.2018 року № ІКП-000011 щодо розпилення порошку ПРМЖХ4-08 С-180 у кількості 500 кг загальною вартістю 22 500,00 грн. та від 04.09.2018 року № ІКП-000012 щодо розпилення порошку ПРМЖХ4-08 С-180 у кількості 500 кг загальною вартістю 22 500,00 грн., а також відповідних актів приймання-передачі товару (а саме: порошку ПРМЖХ4-08) від 26.01.2018 року в кількості 854 кг, від 27.02.2018 року в кількості 300 кг, від 31.05.2018 року в кількості 200 кг, від 03.07.2018 року в кількості 200 кг, від 24.07.2018 року в кількості 300 кг, від 01.08.2018 року в кількості 200 кг, від 07.08.2018 року в кількості 500 кг та від 04.09.2018 року в кількості 500 кг.
Слід зазначити, що наявність у позивача відповідних товарних запасів давальницької сировини (порошку мідного гранульованого ПСМ1) на момент проведення робіт за вищевказаними актами підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних від 10.05.2017 року № РН-0000046 на суму 244 140,00 грн. (з розрахунку 130 грн./кг), від 20.09.2017 року № РН-0000126 на суму 100 000,00 грн. (з розрахунку 130 грн./кг) та від 04.01.2018 року № РН-04/01 на суму 200 035,20 грн. (з розрахунку 134 грн./кг), які підтверджують закупівлю позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Екометал" порошку мідного в загальному обсязі 3 450 кг.
Факт передачі відповідачу протягом січня-вересня 2018 року виготовленої відповідно до умов Договору за результатами здійснення відповідних робіт готової продукції - порошку ПРМЖХ4-08 у загальній кількості 3 054 кг з використанням при цьому сировини - порошку мідного гранульованого ПСМ1 у кількості 3 283,87 кг (з урахуванням угару в розмірі 7 %) також підтверджується вищенаведеними документами, а також наданим позивачем витратною відомістю від 17.08.2020 року з виготовлення та реалізації порошку ПРМЖХ4-108 у період з січня по вересень 2018 року та довідкою про нормативний склад означеної продукції від 17.08.2020 року № 89.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем своїх зобов'язань за цим правочином.
Проте, за твердженням позивача, всупереч умовам Договору відповідач не повернув йому використану сировину - порошок мідний ПСМ-1 у кількості 3 283,87 кг загальною вартістю 431 204,30 грн., у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" звернулося до відповідача з вимогою від 04.08.2020 року № 04/08/20, в якій просило замовника повернути виконавцю порошок мідний ПСМ-1 у кількості 3 283,87 кг до 10.08.2020 року. Факт направлення цієї вимоги підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у відповідний лист з відміткою відділення поштового зв'язку від 04.08.2020 року та накладної № 0411631889271.
Враховуючи те, що відповідач означених вимог позивача у встановлений строк в добровільному порядку не виконав, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" звернулося до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, суд приймає Договір про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018 як належну підставу для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
За умовами частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частина 2 статті 837 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частин 1, 2 статті 840 ЦК України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.
Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.
Як було зазначено вище, у пункті 3.1 Договору його сторони погодили, що виготовлення готової продукції проводиться, зокрема, з давальницької сировини виконавця з подальшим поверненням.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, відповідач посилався на те, що під час виконання умов Договору позивач постійно мав дефіцит власного витратного матеріалу для виконання робіт за наведеною угодою, у зв'язку з чим, купував означений витратний матеріал у відповідача, зокрема, 20.06.2017 року - на суму 165 000,00 грн., 02.08.2017 року - на суму 329 820,00 грн., 16.03.2018 року - на суму 345 000,00 грн., 17.07.2018 року - на суму 197 139,00 грн. Крім того, у 2017 році між сторонами було укладено ряд інших договорів про виконання робіт з використанням матеріалу замовника, за якими відповідач відповідно до давальницьких накладних передав позивачеві 5 480 кг сировини, з яких: 4 470 кг було витрачено на виготовлення готової продукції, а 1 070 кг - залишилося невикористаними у 2017 році та за домовленістю сторін перейшло у 2018 рік на Договір про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018. Також, відповідач зазначив, що 28.02.2018 року за давальницькою накладною ОСОБА_1 додатково передала позивачу ще 1070 кг сировини для виконання умов Договору про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018. Крім того, 20.03.2018 року та 01.06.2018 року відповідачем було придбано та відправлено на адресу позивача витратний матеріал загальним обсягом 1 738 кг. Відтак, загальна кількість витратного матеріалу, який позивач отримав від відповідача протягом січня - червня 2018 року склала 3 878 кг, що повністю покриває виготовлення обсягу готової продукції, зазначеного в позовній заяві. Крім іншого, відповідач також зазначив про те, що він не надавав позивачу дозволу на використання іншого витратного матеріалу, ніж того, що наданий відповідачем, оскільки його було достатньо для виконання робіт за Договором від 25.01.2018 року № 25/01-2018.
Проте означені заперечення не беруться судом до уваги з огляду на те, що закупівля Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" у відповідача витратного матеріалу, зокрема, 20.06.2017 року - на суму 165 000,00 грн., 02.08.2017 року - на суму 329 820,00 грн., 16.03.2018 року - на суму 345 000,00 грн., 17.07.2018 року - на суму 197 139,00 грн. свідчить лише про набуття позивачем права власності на таку давальницьку сировину, з якої, у тому числі міг бути виготовлений готовий продукт - порошок ПРМЖХ4-08, та не підтверджує передачі такої давальницької сировини від замовника виконавцю для виконання погоджених сторонами робіт.
Посилання відповідача на те, що у 2017 році між сторонами було укладено ряд інших договорів про виконання робіт з використанням матеріалу замовника, за якими відповідач згідно з давальницькими накладними передав позивачеві 5 480 кг сировини, з яких: 4 470 кг було витрачено на виготовлення готової продукції, а 1 070 кг - залишилося невикористаними у 2017 році та за домовленістю сторін перейшло у 2018 рік на Договір про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018, також оцінюються судом критично, оскільки правовідносини сторін за іншими договорами (зокрема, від 01.03.2017 року № 01/03-2017, від 03.04.2017 року № 03/043-2017, від 10.10.2017 року № 10/10-2017, від 22.11.2017 року № 22/11-2017) не входять до предмета доказування у даній справі. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази погодження між сторонами в установленому порядку перенесення будь-яких залишків невикористаної позивачем у 2017 році сировини, отриманої, у тому числі, за іншими договорами, а також перехід таких залишків на 2018 рік і їх використання для виконання робіт за Договором про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018.
Надані відповідачем копії видаткових накладних від 20.03.2018 року № РН-20/03-1 на суму 194 940,00 грн. та від 01.06.2018 року № РН-01/06-1 на суму 102 600,00 грн. (підписаних між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "СП Екометал"), а також товарно-транспортних накладних від 20.03.2018 року № 20/03/18-1 та від 01.06.2018 року № 01/06/18 також не спростовують обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор", оскільки жоден з означених документів не був підписаний уповноваженою особою позивача та/або скріплений печаткою останнього, відтак не може у встановленому порядку підтверджувати участь позивача у відповідних господарських операціях та отримання від відповідача певних товарно-матеріальних цінностей.
Слід також зазначити, що надані відповідачем копії давальницьких накладних про передачу позивачу порошку мідного гранульованого ПСМ1 від 30.01.2017 року № ДН-00001 (на 440 кг), від 27.02.2017 року № ДН-00001 (на 600 кг), від 02.03.2017 року № ДН-00001 (на 600 кг), від 13.03.2017 року № ДН-00001 (на 600 кг), від 04.04.2017 року № ДН-00001 (на 1 080 кг), від 07.08.2017 року № ДН-00001 (на 1 080 кг), від 11.10.2017 року № ДН-00001 (на 1 080 кг) не можуть бути взяті судом до уваги в якості належних доказів надання відповідачем спірної давальницької сировини за Договором, оскільки такі документи датовані 2017 роком, тоді як Договір про виконання робіт з використанням матеріалу замовника № 25/01-2018, неналежне виконання умов якого є підставою пред'явлених позивачем вимог, був укладений між сторонами лише від 25.01.2018 року. Крім того, як вже було зазначено, відповідачем не було надано суду жодних документів на підтвердження наявності, зокрема, у позивача волевиявлення на перенесення будь-яких залишків невикористаної ним у 2017 році сировини, отриманої від відповідача, на 2018 рік і їх використання для виконання робіт за Договором про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018. Разом із тим, у відповіді на відзив на позовну заяву позивач заперечив факт будь-якого перенесення невикористаної у 2017 році давальницької сировини на 2018 рік.
Твердження відповідача про те, що він не надавав згоди на виготовлення готової продукції із сировини позивача також є безпідставними, оскільки умовами Договору не передбачено обов'язкового надання замовником такої згоди та порядку її отримання, тоді як умовами пункту 3.1 Договору встановлено, що виготовлення готової продукції проводиться з давальницької сировини, зокрема, виконавця з подальшим поверненням.
Слід зазначити, що надана відповідачем копія давальницької накладної від 26.02.2018 року, яка свідчить про передачу позивачу порошку мідного гранульованого ПСМ1 у кількості 1 070 кг, також не містить жодних посилань на спірний Договір про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018.
У той же час Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" у поданій суду заяві про зменшення розміру позовних вимог, а також представником позивача у судовому засіданні 06.04.2021 року було визнано факт передачі відповідачем позивачу порошку мідного гранульованого ПСМ1 у кількості 1 070 кг (орієнтовною закупівельною вартістю 130 грн/кг) на підставі давальницької накладної від 26.02.2018 року в межах саме спірного договору про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018. Враховуючи наведені обставини, представник позивача у судовому засіданні 06.04.2021 року позовні вимоги в частині поставки означеного обсягу давальницької сировини фактично не підтримав та просив суд зобов'язати відповідача повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" порошок мідний ПСМ-1 в кількості 2 213,87 кг шляхом доставки за місцем знаходження позивача.
Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Враховуючи те, що поставка відповідачем позивачу порошку мідного гранульованого ПСМ1 у кількості 1 070 кг (орієнтовною закупівельною вартістю 130 грн/кг) на підставі давальницької накладної від 26.02.2018 року в межах спірного договору про виконання робіт з використанням матеріалу замовника від 25.01.2018 року № 25/01-2018 визнається сторонами у даній справі, тоді як у її матеріалах відсутні докази, які свідчать про наявність обґрунтованих підстав вважати недостовірними такі обставини або визнаними у зв'язку з примусом, суд вважає вищенаведені обставини такими, що повторному доведенню не підлягають.
Відтак, матеріалами справи підтверджується факт повернення відповідачем позивачу частини спірної давальницької сировини - порошку мідного гранульованого ПСМ1 у кількості 1 070 кг (орієнтовною закупівельною вартістю 130 грн/кг), що відбулося на підставі давальницької накладної від 26.02.2018 року.
Водночас слід зазначити, що позивачем заяви про відмову від позову в частині вимог про зобов'язання відповідача повернути позивачу порошок мідний ПСМ-1 в кількості 1 070 кг (орієнтовною закупівельною вартістю 130 грн/кг) шляхом доставки за місцем знаходження позивача в порядку статей 46, 191 Господарського процесуального кодексу України подано не було.
З огляду на викладене, суд зазначає, що статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі.
Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).
З матеріалів справи вбачається, що з означеним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" звернулося до господарського суду міста Києва 29.10.2020 року, що підтверджується датою оформлення оператором поштового зв'язку відповідної накладної № 0411632693818, за якою позовну заяву з доданими до неї документами було направлено до суду.
У той же час, як було зазначено вище, сторонами у справі було визнано факт повернення відповідачем позивачу частини спірної давальницької сировини - порошку мідного гранульованого ПСМ1 у кількості 1 070 кг (орієнтовною закупівельною вартістю 130 грн/кг) на підставі давальницької накладної, складеної 26.02.2018 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що на час звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" до господарського суду міста Києва з даним позовом - 29.10.2020 року, зобов'язання відповідача з повернення позивачу порошку мідного гранульованого ПСМ1 у кількості 1 070 кг (орієнтовною закупівельною вартістю 130 грн/кг) було відсутнє.
Отже, у задоволенні вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути порошок мідний ПСМ-1 в кількості 1 070 кг шляхом доставки за місцем знаходження позивача слід відмовити.
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що решту спірного порошку мідного ПСМ-1 у кількості 2 213,87 кг відповідач Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" у добровільному порядку не повернув.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 ГК України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною першою статті 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Положення статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів. До таких способів віднесено, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі.
Водночас, обов'язок відповідача повернути позивачу належну виконавцю давальницьку сировину, використану для виготовлення погодженої сторонами продукції, передбачено умовами укладеного між сторонами договору, зокрема, пунктом 3.1 цього правочину.
Отже, зважаючи на закінчення строку дії Договору на час звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" до суду з даним позовом, а також беручи до уваги невиконання відповідачем у добровільному порядку вимоги позивача про повернення спірної давальницької сировини в установленій в ній строк, суд дійшов висновку про наявність у виконавця права заявити позовні вимоги про примусове виконання означеного обов'язку відповідача в натурі.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищенаведене, оскільки відповідач після закінчення строку дії договору від 25.01.2018 року № 25/01-2018, а також у строк, зазначений у вимозі позивача від 04.08.2020 року № 04/08/20, не повернув останньому порошок мідний ПСМ-1 у кількості 2 213,87 кг загальною вартістю 292 104,30 грн. (що становить різницю між загальною вартістю витраченого позивачем спірного матеріалу в розмірі 431 204,30 грн. та вартістю фактично повернутого позивачу порошку мідного ПСМ-1 у кількості 1 070 кг орієнтовною закупівельною вартістю 130 грн/кг, яка становить 139 100,00 грн.), а також не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту здійснення такої поставки чи відсутності у нього відповідного обов'язку, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" та наявність правових підстав для їх задоволення в частині зобов'язання відповідача повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" порошок мідний ПСМ-1 у кількості 2 213,87 кг шляхом доставки за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" за адресою: Київська область, Васильківський район, селище міського типу Калинівка, вулиця Індустріальна, будинок 9 (що відповідає зокрема, умовам пункту 5.5 Договору, за яким пункт здачі-приймання - смт. Калинівка).
Відтак, означений позов підлягає частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (з урахуванням вартості порошку мідного ПСМ-1, поставка якого є предметом спору в даній справі).
Що стосується понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Положеннями частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У підготовчому засіданні 16.02.2021 року представником позивача заявлено про намір подати докази щодо розміру судових витрат після ухвалення рішення у справі відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання у справі для вирішення питання про судові витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 221, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Фізичній особі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" (08623, Київська область, Васильківський район, селище міського типу Калинівка, вулиця Індустріальна, будинок 9; код ЄДРПОУ 20573531) порошок мідний ПСМ-1 у кількості 2 213,87 кг шляхом доставки за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" за адресою: Київська область, Васильківський район, селище міського типу Калинівка, вулиця Індустріальна, будинок 9.
3. Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" (08623, Київська область, Васильківський район, селище міського типу Калинівка, вулиця Індустріальна, будинок 9; код ЄДРПОУ 20573531) 4 381 (чотири тисячі триста вісімдесят одну) грн. 57 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Призначити судове засідання для вирішення питання про витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" на правничу допомогу на 20.04.2021 року об 11:10 год. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, корпус В, зал № 31.
7. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду надати суду докази понесення ним заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.
8. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
10. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 16.04.2021 року.
Суддя В.С. Ломака