ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.04.2021Справа № 910/2005/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерсан»
до Державне підприємство «Гарантований покупець»
про стягнення 556 299,47 грн
За участю представників сторін:
від позивача Ігнатенко С.С. (адвокат за ордером АО № 1024659 від 25.02.2021)
від відповідача Прокопів Н.М. (адвокат за довіреністю № 60-Д від 01.04.2021)
У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерсан» (далі - ТОВ «Енерсан», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець», відповідач) про стягнення 556 299,47 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем його обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити електричну енергію, поставлену позивачем на виконання умов договору № 1398/01 від 20.12.2019 протягом лютого-листопада 2020 року.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 556 299,47 грн, з яких: 179 808,91 грн - пеня, 52 283,10 грн - 3% річних, 102 379,33 грн - інфляційна складова боргу, 221 828,13 грн - штраф.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 відкрито провадження у справі № 910/2005/21 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
18.02.2021 до суду надійшла подана відповідачем заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/2005/21 у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 16.03.2021.
02.03.2021 до суду надійшло подане позивачем клопотання про долучення до матеріалів справи витребуваного судом розрахунку розміру позовних вимог належної якості. Також позивачем було подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке було задоволено ухвалою суду від 04.03.2021.
09.03.2021 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач навів свої заперечення щодо здійсненого позивачем розрахунку позовних вимог, зокрема відповідач вказав, що позивачем невірно визначений строк виконання відповідачем його грошового зобов'язання за укладеним сторонами договором та нараховано штрафні санкції за період, що перевищує встановлений положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України період у 6 місяців, а також вказав, що під час здійснення розрахунку позивачем не була врахована оплата на суму 98 962,41 грн, здійснена відповідачем 04.02.2021. Крім того, відповідач вважав неправомірним нарахування 3% річних та інфляційної складової боргу з огляду на те, що за приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України такі нарахування можуть бути здійснені саме за користування боржником грошовими коштами кредитора, однак відповідач такого користування грошовими коштами позивача не здійснював. Відповідач зазначив, що на даний момент ним у повному обсязі сплачено вартість електроенергії за лютий, серпень-листопад 2020 року, які входить до спірного періоду в межах даного спору.
Окрім наведеного відповідач також зазначав, що розділом 12 Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП № 641 від 26.04.2019, на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» покладений обов'язок забезпечити надходження грошових коштів на користь гарантованого покупця для оплати останнім електричної енергії продавцям за «зеленим» тарифом, при цьому матеріали справи не містять доказів невиконання відповідачем його обов'язку оплатити таку електричну енергію позивачу, проте ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконало покладений на нього законодавством обов'язок неналежним чином, що мало наслідком відсутність у відповідача можливості виконати його грошові зобов'язання за договором перед позивачем своєчасно та у повному обсязі.
У поданому ним відзиві відповідач вказав, що стягнення з нього неустойки, 3% річних та інфляційної складової боргу суперечитиме принципам справедливості, добросовісності та розумності, як складовим конституційного принципу верховенства права.
Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
11.03.2021 до суду надійшли подані відповідачем клопотання про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Кабінет Міністрів України та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Крім того, відповідач подав до суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 1,00 грн на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, в якому також зазначив, що зобов'язання зі сплати інфляційної складової боргу та 3% річних є акцесорними, тобто похідними від вимоги про стягнення основного боргу, а оскільки позивач не просить суд стягнути основний борг, то вимоги про стягнення матеріальних втрат (інфляційної складової та 3% річних) заявлені ним неправомірно.
15.03.2021 до суду надійшла подана відповідачем відповідь на відзив, в якій позивач, зокрема, зазначив, що відповідач не заперечує розмір загальної вартості придбаної у позивача електричної енергії протягом спірного періоду з лютого по листопад 2020 року, а також не заперечує факт порушення строків виконання ним грошових зобов'язань по оплаті такої електричної енергії перед позивачем. Позивач вважав неприйнятним твердження відповідача про те, що матеріалами справи не підтверджується факт порушення відповідачем остаточного строку оплати електричної енергії. Щодо посилань відповідача на оплату, здійснену ним 04.02.2021, позивач вказав, що такий платіж не впливає на правильність розрахунку заявлених до стягнення позивачем сум, оскільки розрахунок здійснювався позивачем до 29.01.2021. При цьому позивач заперечив проти доводів відповідача про те, що позивачем невірно визначений строк виконання грошових зобов'язань відповідача за договором, а також вважав необґрунтованими доводи відповідача про відсутність його вини у порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання відповідачем.
16.03.2021 до суду надійшли подані позивачем заперечення на клопотання позивача про залучення до часті у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
16.03.2021 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 06.04.2021.
17.03.2021 до суду надійшло подане позивачем клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке було задоволено ухвалою суду від 18.03.2021.
У той же день до суду надійшло подане відповідачем клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».
29.03.2021 до суду надійшли подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав правову позицію, викладену ним у відзиві на позовну заяву.
30.03.2021 до суду надійшли подані позивачем заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру позовних вимог.
У судому засіданні 06.04.2021 представник позивача заявлені ним позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Судом були розглянуті та відхилені клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача з огляду на те, що рішення у цій справі не впливатиме на права або обов'язки зазначених у клопотаннях осіб щодо однієї із сторін даного спору. Крім того, клопотання, що надійшло до суду 17.03.2021, було подане відповідачем з порушенням процесуального строку, визначеного приписами ст. 50 ГПК України.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 06.04.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
20.12.2019 між ДП «Гарантований покупець» (гарантований покупець за договором) та ТОВ «Енерсан» (виробник за «зеленим» тарифом за договором) був укладений договір № 1398/01 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі, Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок).
Згідно з п. 2.3 договору виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
За умовами п. 2.4 договору виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), у національній валюті України.
Відповідно до п. 2.5 договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробника за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом.
Згідно з п. 3.2 договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ.
Пунктом 3.3 договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.
За умовами п. 10.1 Порядку до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Пунктом 10.4 Порядку (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що після отримання від продавця акту купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного акта купівлі-продажу.
Відповідно до п. 3.1 договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.
Згідно з п. 8.3 Порядку фактичний обсяг відпущеної/відібраної продавцем електричної енергії визначається в кожному розрахунковому місяці, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.
У п. 7.4 договору сторони також погодили строк дії договору та вказали, якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб'єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, і Регулятор вже встановив «зелений» тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії "зеленого" тарифу (до 01.01.2030).
Судом встановлено, що сторонами спору були підписані акти купівлі-продажу електроенергії за:
- лютий 2020 року від 29.02.2020 на суму 252 237,98 грн;
- березень 2020 року від 31.03.2020 на суму 464 298,36 грн;
- квітень 2020 року від 30.04.2020 на суму 777 377,72 грн;
- травень 2020 року від 31.05.2020 на суму 654 720,91 грн;
- червень 2020 року від 30.06.2020 на суму 615 611,62 грн;
- липень 2020 року від 31.07.2020 на суму 771 779,40 грн;
- серпень 2020 року від 31.08.2020 на суму 738 162,48 грн;
- вересень 2020 року від 30.09.2020 на суму 578 515,38 грн;
- жовтень 2020 року від 31.10.2020 на суму 290 316,00 грн;
- листопад 2020 року від 30.11.2020 на суму 156 669,32 грн.
Відповідач електричну енергію, вроблену позивачем, як виробником за «зеленим» тарифом, за вищевказаними актами купівлі-продажу електроенергії за лютий-листопад 2020 року оплатив з порушенням строку, встановленого умовами договору та Правилами, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно з ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом раніше встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом з урахуванням ПДВ.
За правилами глави 10 Порядку (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Матеріали справи свідчать, що розміри вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець», затверджено постановами НКРЕКП:
- № 715 від 20.03.2020 - за лютий 2020 року (постановою НКРЕКП № 752 від 01.04.2020 внесено зміни);
- № 902 від 29.04.2020 - за березень 2020 року;
- № 995 від 27.05.2020 - за квітень 2020 року;
- № 1211 від 24.06.2020 - за травень 2020 року;
- № 1435 від 22.07.2020 - за червень 2020 року;
- № 1600 від 19.08.2020 - за липень 2020 року;
- № 1740 від 23.09.2020 - за серпень 2020 року;
- № 1937 від 21.10.2020 - за вересень 2020 року;
- № 2138 від 20.11.2020 - за жовтень 2020 року;
- № 2682 від 22.12.2020 - за листопад 2020 року;
Отже, останнім днем строку оплати електричної енергії за актом:
- за лютий 2020 року було 22.03.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 23.03.2020);
- за березень 2020 року було 04.05.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 05.05.2020);
- за квітень 2020 року було 29.05.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 30.05.2020);
- за травень 2020 року було 26.06.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 27.06.2020);
- за червень 2020 року було 24.07.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 25.07.2020);
- за липень 2020 року було 21.08.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 22.08.2020);
- за серпень 2020 року було 25.09.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 26.09.2020);
- за вересень 2020 року було 23.10.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 24.10.2020);
- за жовтень 2020 року було 24.11.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 25.11.2020);
- за листопад 2020 року було 28.12.2020 (а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 29.12.2020).
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що відповідач допустив неналежне виконання грошового зобов'язання, оскільки здійснював оплату електричної енергії з порушенням строку, встановленого умовами договору та Порядку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 4.6 договору передбачено, що гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за «зеленим» тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1% від неоплаченої згідно з Порядком суми (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягувалися додатково штраф у розмірі 7% від неоплаченої згідно з Порядком суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за «зеленим» тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що її розмір становить 211 238,85 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно і обґрунтовано та підлягає задоволенню у вказаному позивачем розмірі, а саме у розмірі 179 808,91 грн.
Здійснивши власний розрахунок штрафу суд встановив, що його розмір становить 218 637,78 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача штрафу заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню в розмірі визначеному судом, а саме в розмірі 218 637,78 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд вказує, що підставою для нарахування та стягнення матеріальних втрат, якими є 3% річних та інфляційна складова боргу, є порушення грошового зобов'язання, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 3% річних та інфляційної складової боргу є правомірними навіть після сплати боржником суми основного боргу за умови, що при сплаті такого боргу боржником було допущено порушення строку виконання такого зобов'язання.
У зв'язку з чим суд відхиляє заперечення відповідача про те, що зобов'язання зі сплати інфляційної складової боргу та 3% річних є акцесорними, тобто похідними від вимоги про стягнення основного боргу, а оскільки позивач не просить суд стягнути основний борг, то вимоги про стягнення матеріальних втрат (інфляційної складової та 3% річних) заявлені ним неправомірно.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що їх розмір становить 51 970,47 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню в розмірі, визначеному судом, а саме в розмірі 51 970,47 грн.
Здійснивши власний розрахунок інфляційної складової боргу, суд встановив, що її розмір становить 139 351,06 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу заявлена позивачем правомірно і обґрунтовано та підлягає задоволенню у вказаному позивачем розмірі, а саме у розмірі 102 379,33 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 179 808,91 грн, штрафу в розмірі 218 637,78 грн, 3% річних в розмірі 51 970,47 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 102 379,33 грн.
Щодо заяви відповідач про зменшення розміру заявлених до стягнення сум, в якій відповідач просив суд зменшити розмір неустойки до 1,00 грн, суд вказує таке.
За приписами ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз приписів вищенаведених статей дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ст. 78, ст. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19).
Суд зазначає, що позивач і відповідач є суб'єктами господарювання і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 Господарського процесуального України, ст. 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Доказів на підтвердження існування вказаних обставин відповідачем суду не надано.
При цьому, невиконання контрагентом своїх зобов'язань не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Даючи оцінку доводам відповідача, викладеним у клопотання про зменшення неустойки слід виходити з того, що за положеннями ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Водночас згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Зменшення розміру штрафних санкцій до 1,00 грн фактично нівелює мету існування неустойки, як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Судом взято до уваги, що протягом спірного періоду з лютого по листопад 2020 року позивачем було вироблено та відпущено відповідачу електричну енергії на загальну суму в розмірі 5 299 689,17 грн, однак відповідач станом на 29.01.2021 оплатив тільки 2 348 285,50 грн, що становить лише 44% від загальної вартості відпущеної продукції. При цьому, частина оплат здійснена позивачем із суттєвим простроченням, яке у багатьох випадках тривало понад 200 календарних днів.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерсан» (89451, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, село Пацканьово, буд. 218, ідентифікаційний код 42243244) пеню в розмірі 179 808,91 грн (сто сімдесят дев'ять тисяч вісімсот вісім грн 91 коп.), штраф у розмірі 218 637,78 грн (двісті вісімнадцять тисяч шістсот тридцять сім грн 78 коп.), 3% річних в розмірі 51 970,47 грн (п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот сімдесят грн 47 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 102 379,33 грн (сто дві тисячі триста сімдесят дев'ять грн 33 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 291,95 грн (вісім тисяч двісті дев'яносто одна грн 95 коп.).
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 16.04.2021.
Суддя О.Г. Удалова