Справа № 643/20385/20
Провадження № 2/643/2230/21
15.04.2021
Московський районний суд м. Харкова у складі:
судді - Олійника О.О.,
за участю секретаря судових засідань - Свешнікової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 02.06.2010 року в розмірі 16192,59 грн. та судові витрати у сумі 2102 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 02.06.2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов'язався щомісяця та у визначені строки здійснювати погашення частини суми заборгованості, проценти за користування кредитом.
У порушення умов кредитного договору від 02.06.2010 року про належне, повне і своєчасне виконання зобов'язань, ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, не сплачує щомісячні платежі, в результаті чого станом на 02.11.2020 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 16192,59 грн., а саме: 13173,92 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3018,67 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28.12.2020 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Також зазначив, у разі неявки в судове засідання відповідача на підставі ст. 280 ЦПК України не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку шляхом направлення судових повісток на адресу зареєстрованого місця проживання, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.
У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази, дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи судом встановлено, що 02.06.2010 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно Анкети-заяви відповідач висловив свою згоду на те, що Анкета-заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.
У відповідності до умов договору від 02.06.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит, який в подальшому було збільшено до 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та зобов'язувався здійснювати погашення заборгованості за кредитом, процентами за його користування.
Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, станом на 02.11.2020 року за договором від 02.06.2010 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 16192,59 грн., а саме: 13173,92 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3018,67 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення АТ КБ «ПриватБанк» до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 02.06.2010 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за тілом кредиту, в т.ч. заборгованість за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02.06.2010 року, посилається на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, в тому числі у розмірах та в порядку, визначених документами, доданими представником позивача до позовної заяви.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей документ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02.06.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22.12.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг «ПриватБанку», не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У ч. 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує про відсутність підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Таким чином, розмір процентів за користування кредитними коштами, інші штрафні санкції встановлено тільки Тарифами з обслуговування кредитних карток і Умовами та Правилами надання банківських послуг, які відповідачу ОСОБА_1 не були відомі, оскільки він їх не підписував. Відповідач підписав лише анкету-заяву позичальника від 02.06.2010 року, однак, вона не містить базової процентної ставки за кредитним лімітом на момент підписання договору. Ця заява містить лише анкетні дані позичальника, інформацію щодо його працевлаштування, розмір його заробітної плати, розмір бажаного кредитного ліміту, вид платіжної картки - платіжна картка кредитка «Універсальна», яку він отримує та дату, підпис позичальника та відповідальної особи банку, яка перевіряє правильність та достовірність відомостей позичальника.
Крім того, розраховуючи суму заборгованості, позивач не звернув увагу на те, що у анкеті-заяві позичальника від 02.06.2010 року процентну ставку не зазначено. Тому, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, їх розмір і порядок нарахування, банк посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ «ПриватБанк», як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Умовами ознайомився відповідач ОСОБА_1 і з ними погодився, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви в розмірі і порядку нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 3018,67 грн.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 02.06.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З огляду на вищевикладене, розглядаючи спір в межах доводів позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у сумі 13173,92 грн.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12,13,81,141,259,263,267,279 280-283 ЦПК, ст. 258, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 02.06.2010 у розмірі 13173,92 грн. та судовий збір у розмірі 1710,14 грн.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського,1-Д.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Суддя - О.О. Олійник