"14" квітня 2021 р.
Справа № 642/1049/21
Провадження № 2/642/877/21
14 квітня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді Гомади В.А.
при секретарі Нікіфоровій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в Ленінському районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за період затримки виплати належних при звільненні сум, інфляційних втрат та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ДП «Завод «Електроважмаш» в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 89588грн. 23 коп грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 03.12.2020 по час постановлення судом рішення, інфляційні втрати в сумі 1981,42 грн, , моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 11 вересня 2012 року позивач була прийнята на роботу до ДП «Завод «Електроважмаш». 03.12.2020 року позивач була звільнена за власним бажанням з ДП «Завод «Електроважмаш». На теперішній час заборгованість по заробітній платі відповідачем перед позивачем не погашена та складає 89588 грн. 23 коп.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 24.02.2021 провадження по справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику (повідомлення) сторін.
17.03.2021 представником відповідача ДП «Завод «Електроважмаш» надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача не заперечує наявності заборгованості із заробітної плати перед позивачем у розмірі 67191 грн.17 коп. Представник відповідача посилається на невірний розрахунок позивачем розміру середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати, який на думку представника відповідача складає 13978,60 грн. та у зв'язку з над-тяжким економічним та політичним станом задовольнити 20% у сумі 2795,72 грн. Крім того, представник відповідача посилається на неналежне підтвердження позивачем розміру відшкодування моральної шкоди та вважає справедливим часткове задоволення вимоги у розмірі 1000 грн.
Позивач ОСОБА_1 23.03.2021 подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що відповідач частково погасив суму боргу: 03.03.2021 перерахував на картку позивача 22397,06 та 16.03.2021 перерахував 23516,91. , тобто борг становить 43674,26 грн. інфляційні втрати в сумі 2897,12, в іншому позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Також, 23.03.2021 позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 43674,26 грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 03.12.2020 по час постановлення судом рішення, інфляційні втрати в сумі 2897,12 грн., моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.
05.04.202021 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (документів) до матеріалів справи, в якому зазначено, що заборгованість із невиплаченої заробітної плати станом на 01.04.2021 відсутня. ДП «Завод Електроважмаш» 22.03.2021 перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 . Просив закрити провадження в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та врахувати при вирішенні питання щодо зменшення розміру середньомісячного заробітку.
Від представника позивача адвоката Розсошенка І.І. 06.04.2021 на адресу суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначено, що станом на 23.03.2021 сума основної заборгованості по заробітній платі в розмірі 89588,23 грн. повністю сплачена, однак просить стягнути середній заробіток за весь час затримки основного розрахунку при звільненні за період з 04.12.2020 по 22.03.2021 включно в сумі 51021, 89 грн. , інфляційні втрати в сумі 2897, 12 грн., моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи встановив наступні факти та відповідні їх правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 з 11 вересня 2012 року працювала у ДП «Завод «Електроважмаш» економістом з планування 2 категорії в управління сервісного забезпечення продукції, потім була переведена на інші посади і 12.10.2020 року була переведена на посаду начальника відділу електротягового обладнання залізничного транспорту управління супроводження договорів, з якої 03 грудня 2020 року була звільнена за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗПП України у зв'язку з невиконанням Відповідачем законодавства про працю та умов договору щодо виплати заробітної плати, наказ № 1287-к від 30.11.2020. Викладене підтверджується копією моєї трудової книжки серії АO N394561 від 11.09.2012.
Згідно довідки, виданої головним бухгалтером ДП «Завод «Електроважмаш» №245/141 від 11.02.2021, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 складає 89588 грн. 23 коп. грн., а саме жовтень 2020 року 8817,49 грн., листопад 2020 року 10469,19 грн., грудень 2020 року 70301,55 грн.; середньоденна заробітна плата складає 698 грн. 93 коп.
Відповідач частково погасив суму боргу: 03.03.2021 перерахував на картку позивача 22397,06 та 16.03.2021 перерахував на картку 23516,91 грн., тобто борг становить 43674,26 грн. про що позивач зазначає в заяві про зменшення розміру позовних вимог.
22.03.2021 на картковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано весь залишок заборгованості із невиплаченої заробітної плати, тобто станом на 23.03.2021 заборгованість відсутня.
За приписами ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП).
В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.
Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно із пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна)заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні)дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи наведені законодавчі приписи та встановлені обставини спірних правовідносин, за відсутністю доказів на підтвердження того, що затримка розрахунку сталася не з вини відповідача, суд доходить висновку, що оформивши звільнення позивача ОСОБА_1 та видавши їй трудову книжку, відповідач ДП «Завод «Електроважмаш» свій обов'язок із проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення не здійснив, однак станом на 23.03.2021 заборгованість повністю погашена.
Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за весь час затримки, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з розміру середньоденного заробітку позивача відповідно до довідки про розмір заборгованості № 245/141 від 11.02.2021, який розрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, та дорівнює 698 грн. 93 коп.
Розрахунок проведений судом наступним чином: 14 788,25 грн. (нарахована заробітна плата за жовтень 2020 року) + 13 168,79 грн. (нарахована заробітна плата за листопад 2020 року) =27 957,04 грн. (сума заробітної плати, нарахованої позивачу за два місяці, що передували звільненню). 27 957,04 грн. : 40 днів (кількість фактично відпрацьованих протягом двох місяців робочих днів Позивачем у жовтні та листопаді 2020 року) = 698,93 грн. середньоденна заробітна плата за два календарних місяці, що передували звільненню.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.
За весь час затримки розрахунку, не проведеного при звільненні, починаючи, з 04.12.2020 по день фактичного розрахунку 22.03.2021 включно час затримки дорівнює 73 дні.
Розрахунок проведений судом наступним чином: 73 робочих дні: грудень -19 днів, січень - 19 днів, лютий - 20 днів, березень - 15 днів, (час затримки розрахунку) х 698,93 грн. (середньоденна заробітна плата за два календарних місяці, що передували звільненню) = 51021,89 грн.
В заяві про зменшення та уточнення розміру позовних вимог позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку, непроведеного при звільненні, починаючи з 04.12.2020 по 22.03.2021, із розрахунку 698,93 грн., який відповідає розрахунку суду.
Постановою ВСУ від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) наведено висновки щодо розміру виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки. Так, зокрема зазначено, що мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Розмір цього відшкодування може бути зменшений із врахуванням: 1) розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Саме такі правові висновки наведено у п.90-93 Постановою ВСУ № 14-623цс18.
Таким чином, суд враховує, що 1) розмір простроченої заборгованості було виплачено повністю після подання позову до суду 23.03.2021; 2) період затримки остаточного розрахунку з 04.12.2020 по 22.03.2021 складає 4 місяці, і викликаний, з пояснень відповідача, над-тяжким матеріальним станом підприємства 3) позивач не зазначає розміру своїх майнових втрат, пов'язаних з несвоєчасним остаточним розрахунком; 4) позивач також не зазначає, чи був він працевлаштований після звільнення, а також не наводить жодної аргументації щодо можливості чи неможливості працевлаштування.
Тому, враховуючи компенсаторний характер виплат, передбачених ст.117 КЗпП України, суд вважає, що достатнім розміром стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є 50 % від заявленої суми відповідно до розрахунку.
Таким чином, позовна вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку підлягає задоволенню, а саме в розмірі 25510, 95 грн.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, відповідач як податковий агент згідно вимог Податкового кодексу України зобов'язаний виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України,Законами України «Про оплату праці», «;Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат у сумі 2897,12.
Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.
У рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 9 рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати, ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно ст. 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 23 квітня 1999 року № 692) компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Суд погоджується з наведеним розрахунком позивача щодо компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, який складає 2 897,12 грн.
Індекс інфляції згідно даних Держкомстату становив: грудень 2020 року - 100,9% січень 2021 року - 101,3% лютий 2021 року - 101,0% .
Інфляційне збільшення суми боргу за вказаний період розраховується за формулою: (сума боргу х сукупний індекс інфляції) - сума боргу = сума інфляційних втрат, та становить 2897,12 гривень. 89 588,23 грн. х 1,009 х 1,013х 1,01% = 92 485,35 грн. 92 485,35 грн. - 89 588,23 грн. = 2 897,12 грн.
Отже, позовні вимоги щодо компенсації у зв'язку з втратою частини заробітної плати через порушення строків її виплати, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 30000,00 грн., суд зауважує наступне.
Згідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Судом встановлено, що діями відповідача були порушені права позивача на отримання плати за свою працю, чим завдано йому моральної шкоди, оскільки це вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, про що він і зазначив у своїй позовній заяві.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд керується положеннями трудового законодавства, з урахуванням характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, та інших обставин справи, що відповідає роз'ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4, з врахуванням принципу розумності й справедливості, визначає моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню позивачу, в розмірі 5000 грн.
Таким чином, з відповідача на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути: середній заробіток за період затримки виплати належних при звільненні сум у розмірі 25510, 95 грн. грн. інфляційні втрати у сумі 2 897,12 грн. та 5000 грн. моральної шкоди.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір » судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог Відповідно до ч.1ст.141ЦПК України.
Позивачкою заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки виплати належних при звільненні сум, інфляційних втрат на загальну суму 28408,07 грн. 50 коп., задоволені на 52,68%, що є підставою для стягнення на користь держави з відповідача 478 грн. 33 коп. судового збору.
Вимогу щодо моральної шкоди на суму 30000 грн. судом вирішено задовольнити часткового в сумі 5000 грн., тобто позовні вимоги задоволені на 16,6% (5000 х 100 : 30000 =16,6%), що є підставою для стягнення на користь держави з відповідача 150 грн. 70 коп. судового збору (908 х 16,6:100 =150 грн. 70 коп.).
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 19, 76, 81, 82, 141, 264, 265, 279, 430 ЦПК України, ст.ст. 47, 116, 117, 237-1 КЗпП, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, Пленумом Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», суд
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за період затримки виплати належних при звільненні сум, інфляційних втрат та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» (код ЄДРПОУ 00213121,місцезнаходження: м. Харків, пр. Московський,299) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за період затримки виплати належних при звільненні сум у розмірі 25510, 95 грн. та інфляційні втрати у сумі 2 897,12 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» (код ЄДРПОУ 00213121,місцезнаходження :м. Харків, пр. Московський,299) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» (код ЄДРПОУ 00213121, місцезнаходження:м. Харків,пр. Московський,299) на користь держави судовий збір у розмірі 1203 грн. 51 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів, з дня проголошення рішення до Харківського апеляційного суду, враховуючи п. 15.5. Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України, через Ленінський районний суд м. Харкова, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Гомада