"14" квітня 2021 р.
Справа № 642/376/21
Провадження 2/642/658/21
14 квітня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді Гомади В.А.
при секретарі Нікіфоровій К.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою, -
25.01.2021 позивач звернувся до суду зі вказаним позовом, в якому зазначив, що 24 липня 2015 року відповідач за попередньою усною домовленістю взяв у борг 70000 грн. у ОСОБА_3 . На підтвердження боржник написав власноруч розписку. Таким чином, відповідач умови договору не виконав, зник та перестав відповідати на телефонні дзвінки.
09 грудня 2020 року ОСОБА_3 склала вимогу про повернення коштів за борговою розпискою. Також, 09.12.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_1 стає кредитором за борговою розпискою від 24.07.2015.
10 грудня 2020 року ОСОБА_4 направила ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги від 09.12.2020.
На підставі вищевикладеного, посилаючись на норми матеріального права, умови договору, позивач просив стягнути з відповідача на його користь борг згідно розписки.
Ухвалою Ленінського райсуду м. Харкова від 26 січня 2021 року відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі, заяв та клопотань до суду не надавали, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Суд у зв'язку з неявкою відповідачів та не повідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача та не подання відзиву відповідачами, ухвалив слухати справу за відсутності відповідачів, які не з'явилися, у порядку заочного розгляду справи за наявними в справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до розписки від 24.07.2015, укладеної між позивачем та відповідачем, оригінал якої досліджено, а також долучено до матеріалів справи відповідач зобов'язався повернути ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 70000 грн.
09 грудня 2020 року ОСОБА_3 склала вимогу про повернення коштів за борговою розпискою. Також, 09.12.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_1 стає кредитором за борговою розпискою від 24.07.2015.
10 грудня 2020 року ОСОБА_4 направила ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги від 09.12.2020.
Судом встановлено, що відповідачем не виконано перед позивачем зобов'язання щодо повернення коштів згідно з розписки від 27.11.2019, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми боргу 70000 грн.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові за результатами розгляду справи №309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Крім того, Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року (справа №6-63цс13) та 2 липня 2014 року (справа №6-79цс14) виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Тому, зважаючи на наявність укладеної між відповідачем та позивачем розписки, суд прийшов до висновку, що між сторонами 24 липня 2015 року був укладений договір позики.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1ст. 207 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення
Стаття 526 ЦК України регламентує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов'язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
З наведеного вбачається, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригіналу боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа. Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25.04.2012 року, справа № 6-24ц12.
Ці обставини, з урахуванням вимог ст. 545 ЦК України, свідчать про невиконання відповідачем боргового зобов'язання перед позивачем.
Відповідно до ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.
У частині ч. 1ст.527 ЦК України сформульоване загальне правило, відповідно до якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до договору відступлення права вимоги від 09 грудня 2020 року, ОСОБА_1 став кредитором за борговою розпискою від 24.07.2015 та йому переходить право вимоги на суму 70000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням вищевикладеного, розглянувши всі наявні докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір у сумі 908 грн. на користь держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись 4,7,10,81,141,263-266,280-282 ЦПК України, ст.ст.16,190,526,545,1046,1049 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 суму боргу в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. в дохід держави.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя В.А. Гомада