Справа № 930/575/20
Провадження №2/930/81/21 З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
14.04.2021 року Немирівський районний суд
Вінницької області
в складі головуючого судді Алєксєєнка В.М.
при секретарі Путій З.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання дійсним біржового контракту, -
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що14 квітня 1999 року між позивачем - ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з іншої сторони було оформлено через Вінницьку філію Товарної біржі «Українська» біржовий контракт № 481 від 14.04.1999 року.
Відповідно до даного контракту позивач прийняв у свою власність 1/2 частину житлового будинку, до складу якого входить: кімната площею 23,9 кв.м., ванна кімната площею 4,5 кв.м., коридор площею 5,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , сплативши відповідачам 5433,00 п'ять тисяч чотириста тридцять) грн.
Даний об'єкт нерухомості належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення суду Немирівського району Вінницької області від 08.12.1983 року. Право власності за ними зареєстровано Тульчинським БТІ 06.12.1998 року за Р № 144.
Спірний договір не був посвідчений нотаріально, але сторони домовились про всі суттєві умови договору та відбулось його повне виконання.
Наразі позивач не може реалізувати своє право розпорядження належним йому нерухомим майном, оскільки згідно Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції від 07.02.2002 року № 7/5 біржовий контракт не відноситься до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.
Аналіз змісту біржового контракту № 48193 купівлі - продажу нерухомості свідчить про дотримання усіх істотних умов: реквізити сторін, предмет, договору, ціна, порядок передачі. Крім того, згідно з положеннями біржового контракту, сторони підтвердили своїми - підписами домовленість про купівлю-продаж нерухомості.
У зв'язку із такими обставинами позивач змушений звернутись до суду із даним позовом.
В судове засідання позивач не з'явився, однак його представник - адвакат Примакова В.В. подала до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити та не заперечує проти винесеня заочного рішення по справі.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явилися, про час і місце розгляду справи був повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Відзивів та клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
За таких обставин, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14.04.1999 року у Вінницькій філії Української товарної біржі укладено договір купівлі-продажу нерухомості, відповідно до умов якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продали, а ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , придбав об'єкт нерухомості: житловий будинок в АДРЕСА_1 , 1/2 частина житлового будинку (розміщена на присадибній земельній ділянці), складаючого з кімната 23,9 кв.м, ванна кімната 4,5 кв.м, коридор 5,3 кв. м. Об'єкт нерухомості проданий від 06.12.1998 за 5433 гривні, які продавець (відповідачі) одержали від покупця (позивача) до підписання цієї угоди.
Зазначений договір 29.04.1999 року був зареєстрований Тульчинським бюро технічної інвентаризації за реє.№144 на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частина 1 ст. 58 Конституції визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Частинами 1, 3 ст. 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше й регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відповідно до пп. 4 і 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Україницей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набуття ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року. Таким чином, до спірних відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до частини 1 Закону України від 10.12.1991 року № 1956-ХІІ «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину), товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Згідно ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов, а саме: якщо вона являє собою куплю-продаж, допущений до обороту на товарній біржі, якщо її учасники - члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Угоди, зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню. (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу»).
Тобто, чинне на момент укладання спірного правочину законодавство, а саме ч.2 ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», дозволяло укладати угоди купівлі-продажу нерухомого майна за участю фізичних осіб, без нотаріального посвідчення біржового контракту.
Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин.
Таким чином, на дату укладання позивачем ОСОБА_1 правочину в законодавстві існували протиріччя щодо необхідності нотаріального посвідчення вказаного договору, мала місце колізія норми ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» та норми кодифікованого нормативно-правового акту, а саме ст. 277 ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року, в якому роз'яснено, що у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.
В даному випадку, наявна колізія норм матеріального права, що мають однакову юридичну силу, при цьому суд акцентує увагу, щоЗакон України "Про товарну біржу" було прийнято в 1991 року, а Цивільний кодекс на момент укладання спірного правочину діяв з 1963 року. При вирішенні спору про необхідність чи відсутність необхідності нотаріального посвідчення правочину, укладеного на товарній біржі, суд вважає правомірним застосування положення ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (як нормативного акту, прийнятого пізніше), що дозволяв укладати біржові контракти щодо відчуження нерухомості без нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) - якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, - суд може визнати такий договір дійсним. У такому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Як вбачається із матеріалів справи доказом укладення і виконання біржового контракту (договору купівлі-продажу) є підтвердження факту проведення всіх розрахунків (сплата визначеної договором суми грошей, які продавцем отримані до підписання договору).
Згідно ч. 2 ст. 47 ЦК України та ст. ст. 224, 227 ЦК України (в редакції 1963 р.), які діяли на час укладення договору, передбачено: - якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення суд може визнати такий договір дійсним.
З матеріалів справи вбачається, що умови договору купівлі-продажу від 14.04.1999 року (біржового контракту) виконано, однак правочин не посвідчено нотаріально. Така обставина перешкоджає позивачу у здійсненні права володіння та розпорядження належним об'єктом нерухомості, право власності не підлягає визнанню державним реєстратором, нотаріусом.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України, однією з умов виникнення прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин є рішення суду.
З вимог ст. 16 ЦК України вбачається, що захист цивільних прав шляхом визнання права власності належить судам. Одним із способів захисту цивільних прав, згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту прав передбачений законом і відповідає йому.
Суд, враховуючи вищевикладене, після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів, за встановленням того, що при укладанні 14.04.1999 року договору купівлі-продажу нерухомості було досягнуто всіх умов угоди та виконано прийняті зобов'язання, при цьому до теперішнього часу заперечень стосовно наслідків укладення правочину не виникло, - приходить до висновку про наявні підстави для застосування вимог ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 р.) щодо можливості визнання зазначеного договору дійсним.
Відповідності до ст. ст. 41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Отже, докази щодо виконання умов договору купівлі-продажу ніким не спростовані та свідчать про те, що позивач є добросовісним набувачам нерухомого майна.
Позивач на теперішній час не має можливості реалізувати свої права власника, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна не був нотаріально посвідчений.
Приймаючи до уваги те, що позивач не має можливості усунути порушення своїх прав в позасудовому порядку, позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.41, 55 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 220, 328, 392 ЦК України, ст.ст. 47, 224, 227 ЦК України в редакції 1963 року, ст. ст. 1, 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 року, ст.ст.1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, ч.1 ст.223, 258, 259, 263 264, 265, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання дійсним біржового контракту - задовольнити.
Визнати дійсним біржовий контракт № 481 від 14.04.1999 року нерухомого майна, а саме 1/2 частини житлового будинку, до складу якого входить: кімната площею 23,9 кв.м., ванна кімната площею 4,5 кв.м., коридор площею 5,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з іншої сторони, оформлений через Вінницьку філію Товарної біржі «Українська».
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом,не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: В.М. Алєксєєнко