Справа № 530/1422/20
Номер провадження 2/530/58/21
14 квітня 2021 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Пилипенка Є.С., представника відповідача, адвоката Заєць В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Зіньків цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , Державного виконавця Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного Міжрегіонального управління юстиції (м.Суми) про зменшення розміру аліментів, -
Позивач звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , Державного виконавця Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного Міжрегіонального управління юстиції (м.Суми) про зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області № 2/98/-06 з нього стягуються аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/2 частини всіх видів доходу, але не менше ніж 30% прожиткового мініммуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавсьої області № 530/505/20 від 11.09.2020 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про:
- стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щомісяця в розмірі 1/4 всіх видів доходу (заробітку), але не менше ніж один прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною трирічного віку;
- в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше ніж 1/2 прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з досягнення дитиною трирічного віку і до досягнення дитиною повноліття;
- стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 аліментів на особисте утримання в період з дати звернення до суду і до 15 жовтня 2021 року в розмірі одного прожиткового мінімуму.
Підставою звернення до суду із даним позовом стало наявність підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 12.11.2020 року відкрито загальне позовне провадження в справі та призначене підготовче судове засідання.
У судове засідання позивач не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про причину неявки суд не повідомила.
Відповідач, ОСОБА_3 та її представник, адвокат Заєць В.П. в судове засідання з"явилися проти заявлених позовних вимог заперечували.
Дослідивши наявні матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 1 ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судом встановлено, що за виконавчим листом, виданим Зіньківським районним судом 30.03.2009 року на підставі Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області № 2/98/-06 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/2 частини всіх видів доходу, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 13-16).
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області № 530/505/20 від 28 липня 2020 року задовлено уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 до ОСОБА_1 , місце реєстрації: с.Високе, Зіньківського району, Полтавської області про стягнення аліментів на утримання іншого з подружжя та малолітньої дитини - задоволено та ухвалено:
стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: с.Високе, Зіньківського району, Полтавської області на користь ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щомісяця в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого чинним законодавством, починаючи стягнення з 05.05.2020 року і до досягнення дитиною повноліття;
стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: с.Високе, Зіньківського району, Полтавської області на користь ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 аліменти на її утримання щомісяця в розмірі одного прожиткового мінімуму, починаючи стягнення з 05.05.2020 року і до досягнення дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 трирічного віку;
стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: с.Високе, Зіньківського району, Полтавської області - 840 (сімсот шістдесят вісім) грн. 80 копійок судового збору на користь держави (а.с. 17-20).
Щодо позовних вимог про перерахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_7 , суд зазначає що по даному питанню необхідно звертатися до державної виконавчої служби, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", доказів звернення до державного виконавця та вирішення даного питання в позасудовому порядку позивачем не надано.
Статтею 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У відповідності до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних утриманців та інші обставини, що мають істотне значення.
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Особа, яка сплачує аліменти платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
При цьому суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
При подачі позову про зменшення розміру аліментів позивач ОСОБА_1 посилається на ті обставини, що Рішеннями Зіньківського районного суду Полтавської області № 2-98/06, 530/505/20 з нього стягуються аліменти на утримання двох дітей та на утримання дружини. Також до позовної заяви додано Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області № 530/1492/18 задоволення позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості (а.с.21-24).
Однак, доказів про перебування на виконанні у виконавчій службі Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного Міжрегіонального управління юстиції (м.Суми) рішень №№ 530/505/20 та 530/1492/18 позивачем не надано.
Як не надано доказів про відкриття по них виконавчого провадження, доказів про існування заборгованості та про закінчення виконавчого провадження по вище вказаних рішеннях суду не надано. Про витребування вказаних вище доказів питання не порушувалось.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу(ч. 2ст.182 СК України).
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Дана норма містить дві підстави для коригування аліментів:а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу може істотно змінитися як убік погіршення так і у бік покращення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789 ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Аналізуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, суд приходить до висновку, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Так, Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду.
У статті 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.
Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.
Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143 цс 13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Суд критично відносить до доказів, а саме: товарних чеків від 5.09.2017 року, 22.09.2017 року, 15.10.2017 року, від 7 грудня 2019 року де вказана лише назва товару. Дані товарні чеки не зареєстровані у фіскальних органах. На всіх товарних чеках відсутнє прізвища покупця.
Окрім того, позивач не надав доказів того, що товар, який зазначено в товарних чеках придбано саме ним та для своєє доньки, ОСОБА_4 , а не для іншої дочки чи родичів.
Позивачем не надано доказів того, що товар передано дочці ОСОБА_4 , а дані товарні чеки ним передано до державного виконаця, в щоб їх вартість була зарахована в рахунок погашення заборгованості по аліментах.
Суд враховує, що доказів про перебування на виконанні у виконавчій службі Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного Міжрегіонального управління юстиції (м.Суми) рішень №№ 530/505/20 та 530/1492/18 позивачем не надано.
Аналізуючи надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено підстав для задоволення позову, передбачених ст.192 СК України.
Так, належних та допустимих доказів того, що із моменту постановлення судового рішення суттєво погіршився матеріальний стан позивача або стан його здоров'я, через що він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, позивачем не надано.
Враховуючи те, що позивач працездатний, має задовільний стан здоров'я, будь-яких інших належних та допустимих доказів про погіршення його матеріального стану з моменту стягнення аліментів на утримання дітей позивач не надав, вказані факти не доводять мінливості його матеріального стану та вплину на стан здоров'я, а тому не можуть слугувати самостійною підставою для зменшення їх розміру, та те, що розмір стягуваних аліментів за рішенням не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормами діючого Сімейного кодексу України та позиції Верховного Суду України, у зв'язку з цим, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу (ч. 2ст.182 СК України).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та не підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами свої вимоги щодо зменшення розміру аліментів, а тому по позовних вимогах слід вімовити.
Керуючись ст.ст. 184, 191, 192 СК України, ст.ст. 2, 5, 10, 12, 258, 259, 263-265, 268-269, 272- 279, 430 ЦПК України, суд, -
По позовних вимогах ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , Державного виконавця Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного Міжрегіонального управління юстиції (м.Суми) про зменшення розміру аліментів - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського районного суду
Полтавської області С.Р.Должко