Справа № 465/3683/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.
Провадження № 22-ц/811/2630/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія: 44
13 квітня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Ніткевича А.В., Шандри М.М.,
секретаря: Івасюти М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського центру зайнятості про стягнення моральної шкоди,-
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою про стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що Львівський міський центр зайнятості звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовною заявою про стягнення з нього, позивача, на користь Львівського міського центру зайнятості коштів в сумі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 86 коп. (повернення вартості професійного навчання та компенсації за проїзд). Рішенням Залізничного районного суду м. Львова (справа №462/2808/17) від 24 жовтня 2018р. у задоволенні позову Львівського міського центру зайнятості до нього, позивача, про стягнення коштів було відмовлено за безпідставністю. Львівський міський центр зайнятості не погодившись із рішенням Залізничного районного суду м. Львова подав апеляційну скаргу. 18 квітня 2019р. Львівський Апеляційний суд постановив апеляційну скаргу Львівського міського центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 жовтня 2018 року залишити без змін. Таким чином, 18 квітня 2019 року Львівський апеляційний суд визнав неправомірність дій Львівського міського центру зайнятості. На сьогоднішній день рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 жовтня 2018р. набуло законної сили, а отже неправомірність дій Львівського міського центру зайнятості не потребує доведення. Неправомірні дії Львівського міського центру зайнятості призвели до довготривалих моральних страждань, душевних страждань, також фактично було принижено його, позивача, гідність. Практично з 07 вересня 2016 року по 18 квітня 2019 року він, позивач, переживав дискомфорт в зв'язку з тим, що був змушений витрачати свій вільний час на доведенні своєї правоти у судах. Вважає, що Львівським міським центром зайнятості нанесено моральні збитки, які він, позивач, оцінює в 128 067 (сто двадцять вісім тисяч шістдесят сім) гривень 00 коп. Просив позов задоволити та стягнути з Львівського міського центру зайнятості на свою користь 128 067 (сто двадцять вісім тисяч шістдесят сім) гривень 00 коп. моральної шкоди та 1921, 00 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня 00 коп. судового збору.
Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 29 червня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення з Львівського міського центру зайнятості 128 067 (сто двадцять вісім тисяч шістдесят сім) гривень 00 коп. моральної шкоди та 1921, 00 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня 00 коп. судового збору за безпідставністю таких.
Вказане рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
Вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Покликається на те, що судом не взято до уваги те, що фактично рішенням Залізничного районного суду м. Львова по справі №462/2808/17 підтверджено неправомірність прийняття рішення Львівського міського центру зайнятості про припинення виплати йому допомоги по безробіттю з 07.09.2016 року у зв'язку з відмовою від двох пропозицій роботи.
Крім того, звертає увагу на те, що Львівський міський центр зайнятості стверджував, що він двічі відмовлявся від запропонованої роботи, не надавши при цьому жодних доказів в суді, чим фактично принизили його честь та гідність.
Також покликається на те, що саме неправомірні дії Львівського міського центру зайнятості, які полягали в припиненні виплати йому допомоги по безробіттю, а не факт звернення Львівського міського центру зайнятості до суду про стягнення з нього коштів витрачених на навчання, завдали йому моральної шкоди.
Враховуючи наведене просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
10 лютого 2021 року Львівський міський центр зайнятостіподав до суду заперечення на апеляційну скаргу. Просять суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 червня 2020 року - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено законність заявлених ним позовних вимог до відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Матеріалами справи та судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у цивільній справі № 462/2808/17 у задоволенні позову Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.
Звертаючись в суд з позовом, позивач просив стягнути моральну шкоду, завдану внаслідок неправомірних дій відповідача, які призвели, на думку позивача, до довготривалих моральних страждань, принижено його, позивача, гідність, він переживав дискомфорт в зв'язку з тим, що був змушений витрачати свій вільний час на доведенні своєї правоти у судах, у нього порушились нормальні життєві зв'язки.
Згідно з ч.1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. П.2 ч.1 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність
причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з роз'ясненнями постанови пленуму Верховного суду, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Враховуючи наведені вище норми закону та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог, оскільки позивачем, не доведено тих обставин, якими він обґрунтовує протиправність дій (бездіяльність) відповідача, та настання для нього негативних наслідків у виді порушення його особистих немайнових прав внаслідок таких (за його позицією) протиправних дій відповідача, а це означає, що позивачем не доведено наявності усіх складових частин цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, якими є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Безпідставними є покликання апелянта на те, що фактично рішенням Залізничного районного суду м. Львова по справі №462/2808/17 підтверджено неправомірність прийняття рішення Львівського міського центру зайнятості про припинення виплати йому допомоги по безробіттю, враховуючи таке.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24.10.2018 року відмовлено Львівському міському центру зайнятості у стягненні коштів в сумі 2 147, 86 грн., як вартості навчання та компенсації за проїзд з ОСОБА_1 за безпідставністю. Вказаним рішенням суду не було визнано неправомірними дії Львівського міського центру зайнятості щодо скерування на роботу за професією набутою після закінчення професійного навчання за кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Суди дійшли висновку про безпідставність стягнення грошових коштів з позивача як вартості навчання та компенсації за проїзд.
Також не можуть братися до уваги покликання апелянта на те, що саме неправомірними діями Львівського міського центру зайнятості йому завдано моральну шкоду, оскільки ОСОБА_1 накази Львівського міського центру зайнятості щодо припинення реєстрації та виплати допомоги по безробіттю від 07.09.2016 року у зв'язку з відмовою від двох пропозицій підходящої роботи не оскаржував та такі не визнані як протиправні (неправомірні).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості рішення суду і підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 13.04.2021 року
Головуючий Ванівський О.М.
Судді Ніткевич А.В.
Шандра М.М.