Дата документу 06.04.2021 Справа № 333/1262/20
Єдиний унікальний №333/1262/20 Головуючий у 1 інстанції: Ярошенко А.Г.
Провадження № 22-ц/807/508/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
06 квітня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Крилової О.В.,
Кухаря С.В.
при секретарі: Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району про позбавлення батьківських прав,-
У березні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначала, що у період з 21 вересня 2013 року по 21 листопада 2016 року перебувала зі ОСОБА_1 у шлюбі, який розірвано рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя (№ 333/4790/16ц). Проте, шлюбні відносини між сторонами припинилися ще у період вагітності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька, ОСОБА_4 . Дитина проживає разом зі ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 зазначала, що з моменту народження дитини відповідач життям доньки не цікавився, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватись з дитиною та приймати участь у її вихованні, що можуть підтвердити свідки.
Крім того, ігнорування відповідачем батьківських обов'язків по вихованню дитини та турботі про її здоров'я підтверджується довідками ДНЗ (ясла-садок) № 94 «Перлина», ПНЗ «Центр дитячої та юнацької творчості Дніпровського району», ЛОР-клініки «Інмедіко».
Позивач вказувала, що у 2017 році ОСОБА_1 навіть звертався до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини (справа № 333/5018/17), однак після проведення судово-біологічної молекулярно-генетичної експертизи, що підтвердила його батьківство, подав заяву про залишення позову без розгляду.
При цьому, підтвердження експертизою батьківства відповідача жодним чином не змінило його ставлення до своєї дитини - він і надалі уникає доньку, а донька навіть не знає, хто її батько.
Аліменти на утримання доньки відповідач сплачує за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2017 року (№ 333/5897/16-ц), оскільки в добровільному порядку сплачувати кошти на утримання дитини відповідач не бажав, наразі має незначну заборгованість з їх сплати.
Посилаючись на те, що нехтування батьківськими обов'язками принижує гідність дитини, а наявність людини, яка юридично має права батька, але фактично залишається чужою для дитини, може в подальшому призвести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору, ОСОБА_3 просила суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням, посилаючись на його необґрунтованість та порушення прав малолітньої дитини, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 зазначає, що судом першої інстанції не надано належну критичну оцінку показанням свідків щодо ухилення відповідача від батьківських обов'язків, зважаючи на те, що свідки є родичами ОСОБА_3 . Скаржник вважає недоведеними обставини, які зазначені у позовній заяві та прийняті судом першої інстанції. Так, докази застосування до нього заходу виховного характеру, попереджувальних заходів застосування адміністративного впливу в матеріалах справи відсутні. Позивачем також не доведено в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, які б безспірно свідчили про умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків відносно дитини. Натомість, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги всупереч судовій практиці Верховного Суду, незважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, та допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 також зазначає, що відповідач працює, веде здоровий образ життя, здійснює догляд за людиною похилого віку, ніколи не притягувався до відповідальності, ані до кримінальної, ані до адміністративної, не конфліктний, не зловживає алкоголем та не вживає наркотиків. ОСОБА_1 постійно цікавився своєю дитиною, і саме головне бажає приймати активну участь у вихованні своєї дитини, та матеріально забезпечувати. але позивач створює перепони відгороджуючи його від виконання своїх батьківських обов'язків. У судовому засіданні ОСОБА_1 неодноразово казав, що любить свою доньку і бажає приймати участь у її вихованні і духовному розвитку, але мати не дає йому такої можливості і робить все для того, щоб відокремити його від дитини.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити скаргу без задоволення. Зазначає, що положення ЦПК України заборони на допит свідків, які є родичами учасників справи, не містять. Крім того, кому, як не родичам та знайомим можуть бути відомі відносини сторін коли мова йде про стосунки у родині. При цьому, показання допитаних в судовому засіданні свідків цілком жуються між собою та з іншими матеріалами справи. Так, факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків крім показань свідків підтверджено висновком органу опіки та піклування, та довідками навчального закладу та лікаря. Втім, позиція відповідача ґрунтується лише на його поясненнях про те, що він, з його слів хороша людина, хороший батько, піклується про особу похилого віку, а тому не має можливості приділяти увагу своїй дитині (про це зазначено у його відзиві на позов - отже, догляд за сторонньою особою для відповідача превалює на інтересами власної дитини), яку він любить і цікавиться її життям. Проте, в судовому засіданні він не зміг відповісти навіть на питання, де навчається його дитина, хоча відповідні документи було долучено до позовної заяви. Не зміг пояснити відповідач і чому навіть після подання позову про позбавлення його батьківських прав він не вжив жодних спроб поспілкуватися з дитиною. ОСОБА_3 вказує, що відповідач з самого початку народження дитини її не визнавав та оспорював своє батьківство в судовому порядку, а всією своєю поведінкою під час розгляду вже цієї справи засвідчив, що так і залишився чужою, байдужою до долі своєї дитини людиною.
06 квітня 2021 року від ОСОБА_3 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про приєднання доказів, в якому позивач посилається на копію листа районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району від 02 квітня 2021 року про результати розгляду звернення ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. ОСОБА_3 зазначає, що зі змісту наведеного листа вбачається, що відповідач фактично самоусунувся від участі у комісії з питань захисту прав дитини, відповідне звернення ним подано формально, а намірів спілкуватись з дитиною відповідач насправді не має.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити її з вищевказаних підстав.
ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Від третьої особи органу опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника (а.с. 197-198, 207-208).
Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції встановлено та визнається учасниками справи, що з 21 вересня 2013 року по 21 листопада 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі (а.с. 11-12).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дитина ОСОБА_4 (а.с. 9).
Учасниками справи також визнається, що після розірвання шлюбних відносин дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 залишилась проживати з матір'ю ОСОБА_3 .
З копії довідки ДНЗ (ясла-садок) № 94 «Перлина» від 13 березня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 - батько дитини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 вихованки ДНЗ, протягом перебування дитини у дошкільному навчальному закладі з 09 серпня 2016 року по 30 травня 2019 року не звертався, з вихователями не спілкувався, з садочка дитину не забирав, батьківські збори, свята та спільні заходи ДНЗ з батьками не відвідував (а.с. 17).
З копії довідки Позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості Дніпровського району» від 12 березня 2020 року вбачається. що ОСОБА_7 2014 р.н. дійсно займається у гуртках «Фіксики» «Чарівний пензлик», хореографічних гурток «Пірует» з ІНФОРМАЦІЯ_4 . На заняття до гуртків дитину постійно приводить лише мати ОСОБА_3 (а.с. 18).
В довідці ЛОР клініки «Інмедіко» від 12 березня 2020 року зазначено, що ОСОБА_3 зі своєю донькою ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 неодноразово зверталася до лікаря для медичного обстеження, профілактичного щеплення та медичною допомогою ОСОБА_8 . Під час оглядів лікарем дитини завжди була присутня лише мати. Батько дитини ОСОБА_1 жодного разу не був присутній (а.с. 19).
З копії розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем Комунарського ВДВС у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вбачається, що станом на 31 грудня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за аліментами на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 становить 1328,85 грн. (а.с. 32-33).
З копії квитанції від 05 травня 2020 року, наданої ОСОБА_1 вбачається, що ним на рахунок Комунарського ВДВС в Запоріжжя сплачено грошові кошти у розмірі 1328,90 грн. (а.с. 34).
З акту обстеження умов проживання від 21 травня 2020 року, складеного комісією відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради встановлено, що малолітня ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом зі ОСОБА_3 (мати), ОСОБА_9 (баба), ОСОБА_10 (дід). За результатами бесіди і ставлення членів сім'ї комісія дійшла висновку, що умови для виховання і розвитку малолітньої ОСОБА_4 2014 р.н., створені належним чином з урахуванням особливостей та потреб дитини (а.с. 72).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 14 вересня 2020 року, комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 (а.с. 70-71).
З копії листа районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району від 02 квітня 2021 року, щодо розгляду звернення ОСОБА_1 про усунення перешкод в спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається, що розгляд вказаної заяви припинено у зв'язку з неявкою ОСОБА_1 на засідання комісії (а.с. 201).
Суд першої інстанції пояснення ОСОБА_1 про належне виконання ним батьківських обов'язків оцінив критично, оскільки за час розгляду справи, що тривало більш ніж пів року відповідач не надав жодного доказу про належне виконання ним батьківських обов'язків.
Задовольняючи позов та позбавляючи ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що він з дитиною не спілкується, її вихованням і розвитком не займається, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Колегія суддів з вищезазначеним висновком не погоджується.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання доньки ОСОБА_4 , не спілкується з нею, не приймає участі в її вихованні, не цікавиться її здоров'ям та успіхами в навчанні.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
При цьому, суд першої інстанції, не зазначив належні і допустимі докази, на підставі яких встановив, що спілкування дитини з батьком суперечить інтересам малолітньої ОСОБА_4 . Тобто, в рішенні суду першої інстанції відсутнє посилання на те, яким чином позбавлення батьківських прав захистить інтереси дитини.
При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька (матері) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
При цьому, навіть небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір'ю (батьком) від виконання батьківських обов'язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Покладаючи в основу рішення про задоволення позову висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 14 вересня 2020 року щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, суд не врахував, що висновок складено з недоліками, він є недостатньо обґрунтований.
Так, згідно з цим висновком комісією встановлено факт ненадання згоди ОСОБА_1 на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 та уникнення спілкування з дитиною. Разом з тим, у висновку відсутні будь-які посилання на підставі яких комісія дійшла наведеного висновку. При цьому, заперечення ОСОБА_1 щодо позбавлення його батьківських прав, комісією до уваги не взято, оскільки ним не доведено свого бажання та подальші міри щодо спілкування, участі у вихованні малолітньої ОСОБА_4 . При цьому, колегія суддів констатує, що у висновку відсутні дані про умисне ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківського обов'язку з утримання дитини, не наведено даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення батька до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав відповідача піде на користь інтересам дитини.
За таких обставин колегія суддів не погоджується із висновком органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 14 вересня 2020 року, оскільки цей висновок немотивований і суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно розтлумачено поняття ухилення від виконання батьківських обов'язків. У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не бажає спілкуватися з дочкою ОСОБА_4 та брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Обставини неможливості спілкування з дитиною відповідач обґрунтовує не бажанням матері надавити йому дитину,що також частково підтверджується його зверненням до органу опіки та піклування з приводу усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку такого спілкування. Факт не надання органом висновку з цього приводу внаслідок не явки відповідача на засідання комісії жодним чином не свідчить про відсутність суперечок між батьками щодо порядку спілкування з дитиною.
Крім того, колегія суддів також вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).
Одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури.
Позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав не відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Як зазначалося вище, позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним. Поведінка батька відносно своєї дитини свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки.
У цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 164, 166, 171 СК України та дійшов помилкового висновку про ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків щодо неповнолітньої ОСОБА_4 , у зв'язку з чим ухвалене рішення не може вважатися законними та обґрунтованими і підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частини перша, друга цієї статті визначають, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, скасуванням судового рішення і ухваленням нового про відмову у позові, зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги, у розмірі 1261,20 грн. (а.с. 118, 136).
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року по цій справі - скасувати, прийняти нову постанову, за якою:
«Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одну) гривню 20 копійок.
Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 15 квітня 2021 року.
Головуючий:
Судді: