Дата документу 15.04.2021 Справа № 330/2354/20
Єдиний унікальний №330/2354/20 Головуючий у 1 інстанції Федорець С.В.
Провадження № 22-ц/807/1634/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
15 квітня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Якиміського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 18.09.2010 року.
Вказаною заявою відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві.
Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом.
Розмір кредитного ліміту був збільшений до 1800 грн.
Також позивач зазначає про те, що в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 року, починаючи з 181 дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від неповернутого в строк кредиту на підставі ч. 2 статті 625 ЦК України, які встановлені у розмірі 86,4 % від простроченої суми заборгованості - для картки «Універсальна», у розмірі 84,0 % - для картки «Універсальна Голд».
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач, за посиланнями позивача, станом на 10.09.2020 року має заборгованість - 10293,03 грн., яка складається з наступного: 3841,11 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1380,48 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, 5071,44 грн. - нарахована пеня.
На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.09.2010 року у розмірі - 10293,03 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Якиміського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, задля чого подав позивачеві заяву № б/н від 18 вересня 2010 року (а.с. 16).
З наданої Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та Довідки про надані відповідачеві кредитні картки (а.с. 14-15) вбачається, що Банком на підставі Договору надання банківських послуг було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі 300 гривень, цей кредитний ліміт у подальшому було збільшено до 1800 гривень.
Кредитний договір складається, як вказує позивач, з Анкети-заяви Позичальника, Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 16-42).
На підтвердження факту несвоєчасного погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором та наявність у зв'язку з цим заборгованості перед позивачем за тілом кредиту у розмірі 3841,11 грн. позивачем надано виписку по картковому рахунку відповідача (а.с. 50-54).
З наданої позивачем виписки вбачається, що кредитний ліміт відповідача збільшувався за рахунок списання банком страхових платежів та відсотків за використання кредитного ліміту.
Проте, у наданих позивачем Умовах та Правилах надання банківських послуг, на які посилається позивач, відсутнє поняття «тіло кредиту» та порядок його формування. Однак, у п. 1.1.1.45 визначено, що кредитний ліміт - розмір грошових коштів, наданих Банком Клієнтові на строк, обумовлений у договорі, на умовах платності та повернення.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що позивачем не доведено, яким чином було нараховано заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3841,11 грн, враховуючи розмір кредитного ліміту, який не перевищує 1800 грн.
Крім того, позивачем до стягнення заявлена сума 1380,48 грн. заборгованість по відсотках, нарахованих на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України.
В обґрунтування такого нарахування, позивач посилається на те, що в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 року, згідно до п. 2.1.1.2.12, починаючи з 181 дня з моменту порушення зобов'язання клієнтом з погашення кредиту, клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від неповернутого в строк кредиту на підставі ч. 2 статті 625 ЦК України, які встановлені у розмірі 86,4 % від простроченої суми заборгованості - для картки «Універсальна», у розмірі 84,0 % - для картки «Універсальна Голд».
Проте, жодних даних у письмових доказах, наданих позивачем, щодо виду кредитної картки, наданої відповідачеві, не міститься, тому неможливо встановити, у якому саме розмірі узгоджені, у відповідності до ч. 2 статті 625 ЦК України, проценти у разі порушення зобов'язання - 86,4% або 84%.
В Умовах та Правилах надання банківських послуг, доданих до позову, відсутні жодні відомості щодо розміру та умов нарахування пені. При цьому, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 5071,44 гривень, проте жодним чином у позовній заяві цю суму не обґрунтовує та не надає на її підтвердження жодного доказу.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності та безпідставності заявлених позивачем вимог.
Анкета-заява від 18.09.2010 року, яка підписана ОСОБА_1 , не містить відомостей щодо погодження сторонами розміру відсотків відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
АТ КБ "ПРИВАТБАНК", обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення вищевказаних відсотків, у позовній заяві посилався на п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг (змінений з 01.04.2019), відповідно до якого в разі порушення зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов'язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84, 0% - для картки «Універсальна голд».
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, не у розмірі, встановленому законом (3% річних), а у розмірі, зазначеному в Умовах та правилах надання банківських послуг (84%).
Проте, як вже зазначалось, Умови та правила банківських послуг, на які посилається позивач, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 18.09.2010 року.
Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України за процентною ставкою 84%, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та неустойкою є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах.
Крім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в зв'язку з чим в даному випадку не має підстав для застосування строку позовної давності.
Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів.
Між тим, у анкеті-заяві відповідачем не визначена бажана сума кредиту.
Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження встановлення кредитного ліміту на картці саме 18.09.2010 року.
Позивачем не надається відомостей про строк дії договору, кінцевий термін погашення кредитної заборгованості, строк дії кредитної картки, наданій відповідачу, а також щодо умов пролонгації умов кредитного договору.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми тіла кредиту з підстав недоведеності цих вимог.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Якиміського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15 квітня 2021 року.
Головуючий
Судді: