22-ц/804/1074/21
265/7139/20
„13” квітня 2021 року місто Маріуполь Донецької області
Єдиний унікальний номер 265/7139/20
Номер провадження 22-ц/804/1074/21
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А.
за участю секретаря: Грішко С. В.
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2021 року головуючого судді Адамової Т.С. зі складанням повного тексту судового рішення 23 лютого 2021 року по цивільній справі про розірвання шлюбу,-
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2021 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про прийняття та об'єднання зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - відмовлено та зустрічний позов повернуто відповідачу ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду від 23 лютого 2021 року по справі № 265/7139/20 про повернення заяви, як таку,що перешкоджає провадженню по справі , направити зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про поділ спільного майна до суду першої інстанції для продовження розгляду питання про відкриття провадження у справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, необґрунтованість судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що обидва позови є взаємопов'язаними,оскільки позов про поділ спільного майна є наслідком вимоги первинного позову про розірвання шлюбу,та вони виникають з одних правовідносин, поділ їх спільного майна не зачіпає інтересів третіх осіб, в зв'язку з чим розгляд вказаного питання є доцільним та можливим спільно у процесі про розірвання шлюбу.
Крім того, судом першої інстанції не з'ясовано, що право власності на спільне майно подружжя, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, розташована за адресою АДРЕСА_1 та автомобіль «Chrysler RT Cruiser» 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , оформлено на його дружину ОСОБА_1 . Тому, у разі розірвання шлюбу до поділу спільного майна, а також враховуючи те, що на даний час він проходить дійсну військову службу в місті Одеса, що не дає йому змоги знати реальний стан справи щодо їх майна, існує вірогідність порушення його права власності на спільне майно, оскільки після розірвання шлюбу вже не буде діяти презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги ч. 2 ст. 193 ЦПК України, ст.ст. 65, 68 СК України, а також роз'яснення, які містяться в п.п. 14, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його не дійсним та поділ спільного майна подружжя»; неправильно застосовано роз'яснення, які містяться в абзаці 3 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», оскільки вказані роз'яснення стосуються об'єднання позовних вимог кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів, та не можуть бути застосовані для вирішення питання спільного розгляду позову про поділ спільного майна подружжя разом з позовом про розірвання шлюбу.
Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивований законністю та обґрунтованістю ухвали,яка постановлена відповідно до приписів чинного законодавства ,з урахуванням обставин справи. Так, ухвалою суду першої інстанції від 30 листопада 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі за її позовом про розірвання шлюбу , призначено відкрите судове засідання на 17 грудня 2020 року о 10 год.00 хв., з викликом сторін, запропоновано відповідачу подати у строк до дати проведення судового засідання відзив на позовну заяву і всі наявні докази, що підтверджують заперечення проти позову. Згідно до наявної у матеріалах справи розписки (а.с. 17), відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження, позовну заяву з додатками 04 грудня 2020 року, тобто завчасно, до дати першого судового засідання був повідомлений та обізнаний про суть та зміст позовних вимог, строки для подання відзиву тощо.Судове засідання, призначене на 17 грудня 2020 року відбулося без участі сторін, що підтверджується, зокрема: протоколом судового засідання (а.с. 24), ухвалою суду першої інстанції від 17 грудня 2020 року частково задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 про надання подружжю строку на примирення,надано подружжю строк для примирення терміном на два місяці,після закінчення строку для примирення призначено розгляд справи на 17 лютого 2021 року о 09 год.30 хв.,провадження у справі зупинено до закінчення строку для примирення.
Частинами 2, 3 ст. 279 ЦПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Пунктом 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України встановлено, що відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Частина 1 ст. 193 ЦПК України містить конкретний строк для пред'явлення зустрічного позову - відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. При цьому відзив відповідачем не подано, а зустрічний позов подано тільки 26 січня 2021 року , тобто із пропуском строку для його подання. Заяв або клопотань про поновлення пропущеного строку до зустрічного позову не додано, більш того, відсутність пропуску строку обґрунтовано начебто наявною в ухвалі суду першої інстанції від 17 грудня 2020 року пропозицією подати відзив на позовну заяву у строк до 17 лютого 2021 року. Проте вказана ухвала таких пропозицій не містить (а.с. 25-26), строк на подання відзиву, а отже і на подання зустрічного позову для відповідача сплив 16 грудня 2020 року. Підстав для поновлення цього строку відповідач не має, а посилання на подання зустрічного позову в межах строку, є нічим іншим, ніж свідоме введення суду в оману.
У ч. 2 ст. 193 ЦПК України наведено ознаки доцільності спільного розгляду зустрічного позову разом із первісним, зокрема, тоді, коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. У справі первісний позов стосується розірвання шлюбу, зустрічний позов - поділу спільного майна подружжя. Тобто, задоволення або відмова у задоволенні зустрічного позову жодним чином не впливає на розгляд первісного позову. Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦПК України, строк розгляду справи в порядку спрощеного провадження не може перевищувати шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, судом першої інстанції в ухвалі цілком доречно зазначено, що: а) зустрічний позов не є взаємопов'язаним з первісним позовом, спільний їх розгляд є недоцільним в одному проваджені, оскільки вони виникають з різних правовідносин та задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову; б) прийняття зустрічного позову в даному випадку не сприятиме процесуальній економії часу та швидкому розгляду справ, виконанню завдання цивільного судочинства та є недоцільним.
Таким чином, зустрічну позовну заяву було подано з порушенням вимог ч.1, ч. 2 ст. 193 ЦПК України та, згідно приписів ч. 3 ст. 194 ЦПК України, така позовна заява ухвалою суду повертається заявнику. Суд першої інстанції постановив ухвалу згідно із приписами ЦПК України, підстави для її скасування відсутні. Просила апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пункті 6 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Перевіривши матеріали справи,законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги,а також позовних вимог та підстав позову,що є предметом розгляду в суді першої інстанції , апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Так, з матеріалів справи встановлено, що 09 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а.с.2-3).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року відкрите спрощене позовне провадження із викликом сторін у судове засідання та призначено відкрите судове засідання на 17 грудня 2020 року о 10 год.00 хв.(а.с.16).
04 грудня 2020 року від ОСОБА_2 надійшла заява про зупинення провадження у справі для примирення подружжя (а.с.18-19).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2020 року клопотання відповідача ОСОБА_2 про надання подружжю строку на примирення задоволено частково ,надано подружжю строк для примирення терміном два місяці, провадження у справі зупинено до закінчення строку для примирення подружжя (а.с.25-26 ).
03 лютого 2021 року судом першої інстанції зареєстрована зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, відкрити загальне позовне провадження у справі за його позовом про поділ спільного майна, перейти до розгляду справи № 265/7139/20 за позовом про розірвання шлюбу за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2021 року провадження по справі поновлено, у зв'язку зі спливом наданого строку на примирення подружжя (а.с.36) .
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2021 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про прийняття та об'єднання зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - відмовлено та зустрічний позов повернуто відповідачу ОСОБА_2 (а.с.39-40 ).
Копія ухвали суду,оригінал зустрічного позову з додатками,отримані ОСОБА_2 03 березня 2021 року , про що свідчить рекомендоване повідомлення (а.с.43).
Відмовляючи у прийнятті до спільного розгляду та повертаючи зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,суд першої інстанції свій висновок мотивував тим,що спірні правовідносини ,які виникли між сторонами ,не є взаємопов*язані, спільний їх розгляд в одному провадженні є недоцільним ,прийняття зустрічного позову не сприятиме процесуальній економії часу та швидкому розгляду справи,виконанню завдання цивільного судочинства та є недоцільним .
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За своєю суттю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом.
За приписами ч. 2 ст. 193 ЦПК України умовами прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом є:
1) взаємопов'язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин;
2) доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об'єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
Як вбачається із ст. 193 ЦПК України, прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов'язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень, при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов'язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції.
Так, суд при вирішенні питання щодо прийняття до розгляду зустрічного позову повинен виходити з того ,що наявність підстав, передбачених законом як умови прийняття зустрічного позову, свідчать про наявність певного зв'язку між первісною і зустрічною вимогами. Відсутність такого зв'язку не виправдала б можливість спільного розгляду цих вимог в одному процесі.
Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.
У ч. 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що у первісному позові позивач ОСОБА_1 просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 .
З позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 вбачається, що він просить суд визнати об*єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : -житловий будинок ІНФОРМАЦІЯ_1 , з належними до нього побудовами подвір*я,розташованого по АДРЕСА_1 ;- земельну ділянку ,розташовану за адресою АДРЕСА_1 ; - автомобіль «Chrysler RT Cruiser» 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на ? частини житлового будинку та земельної ділянки , на ? частину автомобіля. Визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на ? частини житлового будинку та земельної ділянки ,на ? частину автомобіля. Залишити вказане майно в спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без його реального поділу .
Із аналізу первісного позову про розірвання шлюбу та зустрічного позову про поділ майна подружжя вбачається, що хоч правовідносини, які виникли між сторонами і регулюються Сімейним Кодексом України, однак можуть бути розглянуті окремо незалежно одна від іншої, оскільки дані позови не є взаємопов'язані і задоволення зустрічного позову жодним чином не впливає на задоволення первісного позову. При цьому спільний розгляд таких позовних вимог є недоцільним, адже при розгляді позову про поділ майна подружжя істотно розширюється предмет доказування, що призведе до затягування розгляду справи про розірвання шлюбу.
А відтак, висновки суду першої інстанції про те, що у прийнятті зустрічної позовної заяви до спільного розгляду з первісним позовом слід відмовити та повернути таку заявнику - є вірними та такими, що відповідають як нормам матеріального, так і нормам процесуального права.
За умовами статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин 1 та 2 статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
У поданій апеляційній скарзі відповідач також зазначав про неврахування судом п.п.14,19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за якими : у випадку, коли при розірванні шлюбу у судовому порядку встановлено, що подружжя не досягли згоди про те з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок і розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини ( чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини. Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
Апеляційний суд вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування ухвали суду, так як роз'яснення Пленуму Верховного Суду України носять рекомендаційний характер. Посилання суду першої інстанції на абзац 3 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» не призвело до неправильного вирішення питання.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вказане, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, які зводяться до власного тлумачення стороною відповідача доцільності спільного розгляду позовів про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя та не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального чи матеріального права. Тому таку слід залишити без задоволення.
Ухвалу ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таку, що постановлена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.
Розподіл судових витрат між сторонами врегульовано статтею 141 ЦПК України. У зв*язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення ,а судового рішення суду першої інстанції без змін, розподіл судових витрат,понесених у зв*язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (а.с.92) , відповідно до п. в ч.4 ст.382 ЦПК України , не проводиться.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 14 квітня 2021 року .
Судді: