13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 810/3646/16
адміністративне провадження № К/9901/32795/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І. Ханова Р.Ф.,
розглянув в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2017 (суддя - Волков А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 (головуючий суддя - Беспалов О.О., судді: Грибан І.О., Губська О.А.) у справі №810/3646/16.
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Білоцерківська ОДПІ) від 07.07.2016 № 228/0013351306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.05.2016 № Ф-20 0005901306, рішення від 20.09.2016 № 0025881306.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанції, Білоцерківська ОДПІ оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх вимог Білоцерківська ОДПІ посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме - 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.
Так, відповідач зазначає, що витрати, у зв'язку із здійсненням яких позивачу визначено грошові зобов'язання, документально не підтверджуються.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, Білоцерківською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства та законодавства щодо сплати єдиного соціального внеску за період з 11.04.2014 по 31.12.2015.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 24.05.2016 № 473/13-03/ 3086621326 /142, в якому, зокрема, відображено висновки про порушення позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні оподатковуваного доходу за 2014 рік - на загальну суму 61750,00 грн. та за 2015 рік - на загальну суму 779718,56 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 160352,25 грн., у тому числі по періодам: за 2014 рік на суму 9262,50 грн.; за 2015 рік - на суму 151089,75 грн.;
пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що виявилось у заниженні грошового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 86784,01 грн., у тому числі по періодах: за 2014 рік - на суму 21427,25 грн.; за 2015 рік - на суму 65356,76 грн.
Висновки посадових осіб контролюючого органу ґрунтуються на твердженнях про безпідставне включення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб коштів, сплачених ТОВ «Виробничо-будівельна фірма «БУДСЕРВІС», ТОВ «ОКВ ГРУП», фізичним особам-підприємцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за придбані товари та послуги, оскільки такі витрати не підтверджуються документально і не пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Крім того, посадові особи контролюючого органу дійшли висновку про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2015 рік, оскільки позивач не включив до складу оподатковуваного доходу кошти, одержані від ТОВ «ДЕЙВЕСТ» за реалізований товар.
На підставі акту перевірки Білоцерківською ОДПІ прийнято наступні рішення:
податкове повідомлення-рішення від 07.07.2016 № 228/0013351306, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у загальній сумі 200440,32 грн., з яких: 160352,25 грн. - за основним платежем; 40088,07 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);
вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.05.2016 № Ф-20 0005901306, згідно з якою податковий орган вимагав від позивача сплати недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальній сумі 86784,01 грн.;
рішення від 20.09.2016 № 0025881306, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 8678,41 грн. за донарахування зобов'язання зі сплати єдиного внеску.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції яка діяла у 2014 році), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Розділ ІІІ Податкового кодексу України, встановлює порядок оподаткування податком на прибуток підприємств. Стаття 138 Податкового кодексу України визначає склад витрат та порядок їх визнання.
Витрати операційної діяльності, визначені пунктом 138.1 Податкового кодексу України, визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Відповідно до вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до абзацу а) підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції.
Згідно із підпунктом 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції чинній у 2015 році), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Таким чином, з врахуванням вимог пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, однією з умов для врахування витрат на придбання товарів (робіт, послуг) при визначенні оподатковуваного доходу платника є спрямованість таких операцій на одержання доходу (економічної вигоди), на підтвердження економічної доцільності та господарської мети понесених витрат та використання отриманих благ у власній господарській діяльності.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування, її дохід формувався за рахунок коштів, одержаних у безготівковій формі в оплату за товар, який був реалізований таким покупцям: компанія «GUFFO S.R.O.» (Чеська республіка), компанія «S.C.D.F Paleta System S.R.L.» (Румунія); « 1-AMPLUA S.R.O.» (Чеська республіка), ТОВ «ДЕЙВЕСТ».
Витрати, що стали підставою для нарахування грошових зобов'язань з ПДФО та ЄСВ, складались з коштів, сплачених на користь ТОВ ВБФ «БУДСЕРВІС», ТОВ «ОКВ ГРУП» та ФОП ОСОБА_3 за придбаний товар (піддони дерев'яні), та ФОП ОСОБА_2 за транспортно-експедиційні послуги.
У серпні 2014 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Виробничо-будівельна фірма «Будсервіс» (продавець) укладено договір поставки від 05.08.2014 № 04, згідно з яким продавець зобов'язувався поставити позивачу, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити, товар (дерев'яні палети).
На виконання пункту 4.1 договору позивач перерахував на рахунок ТОВ «Виробничо-будівельна фірма «Будсервіс» в якості попередньої оплати кошти у сумі 16000,00 грн., у тому числі ПДВ - 2666,67 грн. Факт перерахування коштів підтверджується копією платіжного доручення від 05.08.2014 № 17 та банківською випискою.
Вказану суму також було відображено позивачем у Книзі обліку доходів і витрат у графі «Витрати, пов'язані з господарською діяльністю» за 05.08.2014.
На підтвердження права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаною господарською операцією позивач отримав від ТОВ «Виробничо-будівельна фірма «Будсервіс» податкову накладну від 06.08.2014 № 1 на суму 16000, 00 грн., у тому числі ПДВ - 2666,67 грн.
У податковому обліку витрати на попередню оплату товару (без ПДВ) позивач врахувала при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2014 рік.
Однак, ТОВ «Виробничо-будівельна фірма «Будсервіс» зобов'язання з поставки товару не виконало і гроші, одержані в якості попередньої оплати, позивачу не повернуло.
У серпні 2014 року між позивачем (замовник) та ТОВ «ОКВ Груп» (постачальник) укладено договір поставки від 12.08.2014 № 04, згідно з яким постачальник зобов'язувався поставити позивачу, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити, товар (дерев'яні палети розміром 1200 х 1000 мм 1-го сорту).
На виконання пункту 4.1 договору позивач перерахувала на рахунок ТОВ «ОКВ Груп» в якості попередньої оплати кошти на загальну суму 45750, 00 грн., факт перерахування коштів підтверджується копіями платіжних доручень від 12.08.2014 № 18 на суму 38250,00 грн. та від 20.08.2014 № 28 на суму 7500,00 грн., а також банківською випискою.
Вказані суми також були відображені позивачем у Книзі обліку доходів і витрат у графі «Витрати, пов'язані з господарською діяльністю» за відповідні дні.
У податковому обліку понесені витрати на попередню оплату товару позивач врахувала при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2014 рік.
Однак, ТОВ «ОКВ Груп» зобов'язання з поставки товару не виконало і гроші, одержані в якості попередньої оплати, позивачу не повернуло, тому позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2015 у справі № 911/620/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015, стягнуто з ТОВ «ОКВ Груп» на користь позивача борг у сумі 45750, 00 грн.
У травні 2015 року позивач (замовник) і фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (перевізник) уклали договір - заявку на транспортно-експедиційні послуги від 14.05.2015, відповідно до якого перевізник зобов'язувався надати позивачу послуги з перевезення вантажу за маршрутом м. Черкаси (Україна) - Чеська Липа (Республіка Чехія).
Вартість послуг за вказаним договором визначена сторонами у сумі 37000,00 грн., у тому числі 7000, 00 грн. - авансовий платіж.
На виконання умов договору 15.05.2015 позивач перерахувала на рахунок ОСОБА_2 кошти у сумі 7000,00 грн. в якості попередньої оплати, що підтверджується банківською випискою.
Вказана сума також була відображена позивачем у Книзі обліку доходів і витрат у графі «Витрати, пов'язані з господарською діяльністю» за відповідний день.
У податковому обліку витрати у сумі 7000,00 грн. на попередню оплату транспортних послуг позивач врахувала при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2015 рік.
Однак, ФОП ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним договором не виконав, гроші, одержані в якості попередньої оплати, позивачу не повернув.
З метою врегулювання цього бізнес-конфлікту позивачем надсилано ОСОБА_2 претензію з вимогою повернути 7000,00 грн., а також позивач зверталася до Головного управління ДФС у Черкаській області зі скаргою на недобросовісні дії ОСОБА_2 , однак, ці заходи не дали результату.
Твердження податкового органу про заниження позивачем бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб та єдиним соціальним внеском, що сталося через невключення у Книзі обліку доходів і витрат до складу оподатковуваного доходу за 2015 рік коштів у сумі 10833,56 грн., одержаних від ТОВ «ДЕЙВЕСТ», судами не прийнято до уваги, оскільки позивач задекларував у податковій декларації дохід більший, ніж той, що зазначений у Книзі обліку доходів та витрат. Доказів на підтвердження протилежного висновку податковий орган суду не надав.
Крім того, у червні 2015 року між позивачем (покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (постачальник) укладено договір поставки від 08.06.2015 р. № 1, згідно з яким постачальник зобов'язувався поставити позивачу, а позивач зобов'язувалася прийняти та оплатити, товар.
Вказаним договором передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW згідно з Інкотермс 2000 (м. Біла Церква, вул. Фастівська, 70).
У період з червня по грудень 2015 року ФОП ОСОБА_3 здійснила поставку піддонів дерев'яних та дошки соснової на загальну суму 761885,00 грн., у тому числі ПДВ - 126980, 83 грн.
Придбаний у ФОП ОСОБА_3 товар позивач реалізувала за межі України компаніям «GUFFO S.R.O.» (Чеська республіка), «S.C.D.F Paleta System S.R.L.» (Румунія); « 1-AMPLUA S.R.O.» (Чеська республіка).
Встановлюючи факт відсутності господарських відносин між позивачем та ФОП ОСОБА_3 , відповідач в акті перевірки зазначив про неможливість встановлення факту транспортування товарів.
Однак, в матеріалах справи наявні наступні копії товарно-транспортних накладних згідно яких товар транспортувався автомобільними перевізниками: ПП ОСОБА_4 , ПП ОСОБА_5 , ТОВ «Кіт Карго», ТОВ «Центр розважальних послуг», ФОП ОСОБА_6 , «Укрінфотрейд», ПП ОСОБА_7 , що підтверджується відповідними видатковими накладними.
Предметом поставки згідно вказаних ТТН були дерев'яні піддони у загальній кількості 6300 шт. та дошка соснова об'ємом 28, 02 м3.
Матеріали справи містять CMR, інвойси, видаткові накладні, митні декларації, банківські виписки, специфікацію, фітосанітарні сертифікати.
Отже, встановлені обставини справи свідчать, що витрати позивача на придбання товарів (піддонів дерев'яних) та транспортно-експедиційних послуг у ТОВ ВБФ «БУДСЕРВІС», ТОВ «ОКВ ГРУП», ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 підтверджуються документально копіями платіжних доручень та банківськими виписками; факт понесення витрат відображений у Книзі обліку доходів і витрат позивача; витрати пов'язуються з господарською діяльністю позивача.
Та обставина, що контрагенти позивача припустилися недобросовісної поведінки та не виконали власні господарські зобов'язання перед позивачем не утворює підстави для заборони врахування понесених витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб та єдиним соціальним внеском.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів відповідача щодо завищення позивачем валових витрат, як наслідок, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 у справі №810/3646/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова