07 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 160/13415/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року (суддя Віхрова В.С., м. Дніпро) у справі № 160/13415/20
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС»
про визнання протиправними та скасування постанов, -
встановив:
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62947727 від 04.09.2020, постанову про стягнення з боржника основної винагороди ВП № 62947727 від 04.09.2020, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62947727 від 04.09.2020.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 позовні вимоги задоволено.
Вказане рішення мотивоване порушенням приватним виконавцем при винесенні спірної постанови про відкриття виконавчого провадження норм ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», яке полягає у тому, що останній при прийнятті вказаної постанови не перевірив питання щодо належності виконавчого документа до його виконання, що призвело до відкриття виконавчого провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, і не за місцезнаходженням її майна.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, приватний виконавець оскаржив його в апеляційному порядку.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає у неповному з'ясуванні усіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначив, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність у нього обов'язку щодо перевірки місця проживання боржника до вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки на цій стадії приватний виконавець має лише перевірити виконавчий документ на відповідність ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, розшук боржника та/або його майна здійснюється виконавцем вже у межах відкритого виконавчого провадження, що узгоджується з практикою Верховного Суду з розгляду аналогічних справ. Враховуючи, що згідно виконавчого документа місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва, де скаржник наділений повноваженнями щодо примусового виконання рішень, останній зазначив про правомірність спірних постанов. При цьому, скаржник звернув увагу, що відмітка про реєстрацію місця проживання боржника не може слугувати основним доказом того, що особа проживає за вказаною адресою, оскільки згідно чинного законодавства України особа може здійснити реєстрацію за будь-якою адресою без здійснення перевірки її проживання. Отже, факт наявності у позивачки відмітки про реєстрацію у межах виконавчого округу м. Дніпра не виключає можливість її проживання у межах виконавчого округу м. Києва, де може бути відкрито виконавче провадження. Враховуючи зазначене, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та сторонами не заперечується, що 03.09.2020 ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» звернулось до приватного виконавця Клименка Р.В. із заявою №2496/ВП/20 від 31.08.2020 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 21112 від 25.08.2020, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. за №21112 від 25.08.2020 про стягнення з боржника ОСОБА_1 коштів у розмірі 83184,13 грн.
04.09.2020 на підставі вказаного виконавчого напису приватним виконавцем Клименком Р.В. відкрито виконавче провадження №62947727, про що складена відповідна постанова.
Також, 04.09.2020 у межах виконавчого провадження №62947727 від 04.09.2020 приватним виконавцем Клименком Р.В. винесені постанова про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 8318,41 грн. та постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 400,00 грн.
Правомірність винесення приватним виконавцем вказаних постанов є предметом спору у межах цієї адміністративної справи.
При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 5 вказаного Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Частиною 2 ст. 25 вказаного Закону передбачено, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Закон України «Про виконавче провадження» і Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 2 ст. 25 Закону Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Скаржником не спростовано, що він згідно витягу з Єдиного реєстру приватних виконавців, здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, внаслідок чого він має право здійснювати дії, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах м. Києва, що, враховуючи норми ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», можливо у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві.
Спір у межах цієї справи виник з тих підстав, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем його виконання.
Так, згідно заяви стягувача № 2496/ВП/20 від 31.08.2020, останній просив відкрити виконавче провадження за місцем проживання (перебування) боржника.
Зі змісту вказаної заяви вбачається: адреса місця реєстрації боржника ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , а адреса проживання - АДРЕСА_2 .
Враховуючи вказану інформацію, приватний виконавець відкрив виконавче провадження згідно спірної постанови виходячи з адреси проживання, що вказана стягувачем у заяві, без проведення перевірки місця проживання позивачки.
Разом із цим, позивачка стверджує про порушення приватним виконавцем норм ст. 24 Закону України та відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем у м. Києві, оскільки вона не проживає і ніколи не проживала за адресою: АДРЕСА_2 , а також не має майна, що розташовано на території м. Києва.
У апеляційній скарзі приватний виконавець стверджує, що визначальним при вирішенні питання щодо місця виконання виконавчого документа є місце проживання/перебування боржника, а не його «зареєстроване місце проживання». Водночас переконує, що приватний виконавець не зобов'язаний перевіряти вірогідність відомостей, зазначених у виконавчому документі, та повідомлених стягувачем.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що положення ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» оперують термінами «місце проживання, перебування» боржника, а не «зареєстроване місцем проживання» як чинником, який впливає на визначення місця виконання рішення.
Водночас, інформацію про «адресу проживання» ОСОБА_1 повідомив саме стягувач - ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС». Проте, якщо зареєстроване місце проживання боржника має офіційне підтвердження (відповідні відомості зазначено у паспорті громадянина України), то «адреса проживання» у цьому випадку базується виключно «на словах» стягувача (тобто особи, яка у виконавчому провадженні є заінтересованою стороною).
Отримавши заяву ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якому, як і у вказаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Дніпропетровська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ.
Відповідно до ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка починаючи з 21.06.1996 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується записами у паспорті громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 (а.с. 15-16).
Також судом встановлено та скаржником не заперечується, що адреса реєстрації також зазначена як основна у кредитному договорі.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів про реєстрацію чи проживання за адресою в межах територіального округу приватного виконавця (м. Київ), в якості адреси боржника точних відомостей скаржником чи стягувачем не зазначено.
Крім того, про наявності у позивачки будь-якого майна (рухомого та/або нерухомого) у м. Києві стягувачем не зазначено. Доказів на підтвердження вказаного факту скаржником до суду не надано.
Колегія суддів зазначає, що згідно позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 31.03.2021 по справі № 380/7750/20, сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.
У такому випадку визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України «Про виконавче провадження» пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
З огляду на вказану позицію Верховного Суду, а також враховуючи, що приватним виконавцем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів на підтвердження проживання позивачки або перебування належного їй майна на момент прийняття спірної постанови на території виконавчого округу приватного виконавця Клименка Р.В., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виконавчий документ у виконавчому провадженні ВП №62947727 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи ОСОБА_1 .
Тобто, відсутнє обґрунтування правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №62947727. Відповідно, протиправним є й винесення постанов про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №62947727, які є похідними від постанови про відкриття виконавчого провадження.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 160/13415/20 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 14.04.2021р.
Головуючий суддя О.М. Панченко
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко