14 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 160/10901/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (суддя Турова О.М., м. Дніпро) у справі № 160/10901/20
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровської міської ради
про визнання протиправною та скасування відповіді на заяву і зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати відповідь Дніпровської міської ради від 27.08.2020 №В-939/1 про розгляд заяви ОСОБА_1 про подання апеляційної скарги на рішення суду від 28.10.2008 у справі №2-3068/2008;
- зобов'язати Дніпровську міську раду підготувати та подати апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008 у цивільній справі №2-3068/2008.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення мотивоване тим, що відповідь Дніпропетровської міської ради, оформлена листом від 27.08.2020 №В-939/1, не є актом індивідуальної дії та не породжує для ОСОБА_1 правових наслідків. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку про обрання позивачем неналежного способу правового захисту та про відмову у задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав, що судом першої інстанції не було розглянуто питання про порушення його прав як члена територіальної громади міста, яке полягає у тому, що відповідачем не оскаржено в апеляційному порядку судове рішення у справі
№ 2-3068/2008, у межах якої позивачем у вказаній справі порушено порядок визнання права власності на самобуд та земельну ділянку територіальної громади шляхом встановлення такого права не у передбаченому законодавством України позасудовому, а у судовому порядку. Також, скаржник не погодився з твердженням суду першої інстанції щодо обрання ним неналежного способу захисту його права та про відсутність у відповіді від 27.08.2020 №В-939/1 ознак акту індивідуальної дії, посилаючись на те, що він звернувся до відповідача із вимогою вчинити певні дії, чого останній не зробив, а суд першої інстанції стверджуючи про обрання скаржником неналежного способу захисту своїх прав не зазначив, який спосіб захисту у спірному випадку є належним. Крім того, скаржник спростував твердження суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача обов'язку щодо апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у справі № 2-3068/2008, посилаючись на те, що у вказаному випадку відповідач мав діяти в інтересах громади, право якої порушено внаслідок звернення позивача до суду у межах справи № 2-3068/2008, а також винесення судом, на думку скаржника, протиправного рішення у вказані справі. Окрім цього, скаржник вказав на те, що судом першої інстанції не було досліджено питання неподання відповідачем апеляційної скарги саме у межах справи № 2-3068/2008, оскільки рішення судів перших інстанцій у аналогічних справах були оскаржені відповідачем в апеляційному порядку. Враховуючи зазначене, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач з вимогами апеляційної скарги не погодився, надав відзив на неї, у якому вказав про надання ним на запит скаржника вмотивованої та обґрунтованої відповіді. Зазначив, що оскільки скаржник не був стороною у справі № 2-3068/2008, при винесенні судового рішення у вказаній справі його права порушені не були. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для звернення відповідача у спірному випадку до суду в інтересах скаржника. Також вказав, що право на оскарження судового рішення в апеляційному порядку є його дискреційним повноваженням, які не можуть піддаватися втручанню ані з боку судових органів, ані з боку будь-яких інших суб'єктів. Враховуючи зазначене, відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та сторонами не заперечується, що 17.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпровської міської ради з заявою від 02.07.2020 (вхід. №В-939/1 від 17.07.2020), в якій просив підготувати та подати апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008 у цивільній справі №2-3068/2008.
В обґрунтування вищезазначеної заяви скаржник зазначив, що з Єдиного державного реєстру судових рішень він дізнався про наявність рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 28.10.2008 у справі №2-3068/2008 за позовом ОСОБА_2 до Виконкому Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3, третя особа - КП ДМБТІ про визнання права власності, яким заявлені ОСОБОЮ_2 вимоги задоволено. Зі змісту вказаного рішення суду останнім було встановлено, що спір у справі №2-3068/2008 стосувався визнання за ОСОБОЮ_2 права власності на нерухоме майно - самочинне будівництво, яке розташоване на комунальній землі міста, водночас, вказане судове рішення прийняте без участі Дніпропетровської міської ради, яка наділена повноваженнями у сфері вирішення земельних правовідносин, а лише за участі Виконкому Дніпропетровської міської ради, який є, у свою чергу, окремою юридичною особою, у якої взагалі відсутні повноваження у цій сфері. При цьому, на думку ОСОБА_1 , позивач у справі
№2-3068/2008 не використав свого права у позасудовому порядку вирішити спір та звернувся до суду, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначений вище позов заявлений ОСОБА_2 формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволений він бути не міг. Тим самим, було порушено право ОСОБА_1 , як члена громади міста, на невстановлений законом порядок визнання права власності на самобуд та земельну ділянку територіальної громади.
За результатами розгляду вищезазначеного звернення ОСОБА_1 (вх. №В-393/1 від 17.07.2020) Дніпровська міська ради листом від 27.08.2020 №В-939/1 «Про розгляд звернення» повідомила останнього, що під час розгляду справи №2-3068/2008 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради взяв участь у судовому засіданні; рішення у цій справі було винесено 28.10.2008, водночас, виконавчий комітет Дніпровської міської ради позбавлений можливості на процесуальне оскарження цього рішення, оскільки, відповідно до статті 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів із дня його проголошення, а тому строк на подання апеляційної скарги було пропущено. Крім того, Дніпровською міською радою було зазначено, що заявник має право самостійно звернутися до суду з відповідною апеляційною скаргою. Для отримання юридичної консультації позивачеві рекомендовано звернутися або до Лівобережного юридичного відділу Комунальної установи «Спеціалізована установа з надання безоплатної первинної правової допомоги у м. Дніпрі» Дніпровської міської ради, або до Правобережного юридичного відділу Комунальної установи «Спеціалізована установа з надання безоплатної первинної правової допомоги у м. Дніпрі» Дніпровської міської ради, або до Третього Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, із зазначенням адрес місцезнаходження означених установ та графіків їх роботи, а також роз'яснено різницю між первинною та вторинною безоплатною правовою допомогою у розумінні приписів ст.7 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
Правомірність вказаної відповіді Дніпровської міської ради є предметом спору у межах цієї адміністративної справи.
При вирішенні справи колегія суддів виходить з того, що рішення суду першої інстанції мотивовано посиланням на відсутність порушення прав та інтересів скаржника внаслідок надання відповідачем відповіді від 27.08.2020 №В-939/1, оскільки остання не є актом індивідуальної дії та носить лише інформаційний, роз'яснювальний та рекомендаційний характер.
Скаржник не погоджується з таким твердженням суду першої інстанції, посилаючись на те, що його заява від 02.07.2020 містила прохання щодо підготування та подачі Дніпровською міською радою апеляційної скарги на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008 у справі № 2-3068/2008, яке не було виконано відповідачем, чим були порушені його права як члена територіальної громади внаслідок набуття позивачем у справі № 2-3068/2008 права власності не у спосіб, що встановлений законом.
З таким твердженням колегія суддів не погоджується, оскільки, як вірно зазначено відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, скаржник не є стороною у справі № 2-3068/2008. Відповідно, порушення його прав та законних інтересів не було предметом розгляду справи
№ 2-3068/2008, а винесення судового рішення за наслідками розгляду вказаної справи ніяким чином не вплинуло на його права та охоронювані законом інтереси.
Водночас, колегія суддів зазначає, що територіальна громада у межах справи № 2-3068/2008 представлена органом місцевого самоврядування - виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, яка наділена процесуальними правами та обов'язками, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Частиною 1 ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, що діяла на час винесення судового рішення у справі № 2-3068/2008) передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Таким чином, право на апеляційне оскарження судового рішення у справі № 2-3068/2008 є правом, а не обов'язком виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради як сторони у цій справі.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що процесуальні права у межах справи № 2-3068/2008, у тому числі право на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі є дискреційними повноваженнями відповідача, які можуть бути реалізовані ним на власний розсуд.
З огляду на це, вимога скаржника, що викладена у заяві від 02.07.2020, щодо вчинення відповідачем дій, обов'язковість вчинення яких не передбачено нормами чинного законодавства є не обґрунтованою. Крім того, не подання відповідачем апеляційної скарги по справі № 2-3068/2008 не порушує права та інтереси скаржника.
При цьому, колегія суддів зазначає, що твердження скаржника про порушення права територіальної громади, членом якої він є, внаслідок набуття позивачем у справі № 2-3068/2008 права власності на самобуд у судовому порядку є його суб'єктивним судженням, яке не підтверджено жодним доказом.
Питання набуття права власності на вказаний об'єкт було предметом розгляду справи
№ 2-3068/2008, за результатом розгляду якої винесено судове рішення, що набрало законної сили.
Частиною 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, на цей час, набуття позивачем права власності на об'єкт будівництва у межах справи № 2-3068/2008 є законним, а посилання скаржника на порушення його права внаслідок такого набуття є необґрунтованим.
Що стосується спростування скаржником висновку суду першої інстанції щодо відсутності у відповіді від 27.08.2020 №В-939/1 ознак акту індивідуальної дії, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення вірно враховано позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 10.12.2019р. у справі №9901/351/19, згідно якої індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Оскільки, права та інтереси позивача не були предметом розгляду справи № 2-3068/2008, а питання апеляційного оскарження судового рішення у вказаній справі належить до дискреційних повноважень відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана скаржником відповідь Дніпровської міської ради, оформлена листом від 27.08.2020 №В-939/1 про розгляд заяви ОСОБА_1 про подання апеляційної скарги на рішення суду від 28.10.2008 у справі №2-3068/2008, не може вважатися актом індивідуальної дії, не створює для нього права та/чи обов'язки в конкретній життєвій ситуації та має по суті інформаційний, роз'яснювальний та рекомендаційний характер.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між стверджуваним порушенням прав та інтересів особи та обраним нею способом захисту таких прав або інтересів.
У апеляційній скарзі скаржник вказує, що судом першої інстанції не вказано, який саме спосіб захисту його прав є належним у спірному випадку.
Колегія суддів зазначає, що у спірному випадку визначення належного способу захисту права скаржника є неможливим, оскільки відсутні докази та обґрунтування факту порушення його прав відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а також про відсутність обґрунтованих доводів апеляційної скарги на спростування висновків суду першої інстанції, що викладені в оскаржуваному рішенні.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у справі № 160/10901/20 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.М. Панченко
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко