79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
м. Львів
18.03.2010 р. № 2а-2274/10/1370
УГІРФО ГУ МВСУ у Л/о
до ОСОБА_1
про про примусове видворення ,
встановив :
управління у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (надалі -УГІРФО ГУ МВСУ у Львівській області) 12 березня 2010 року звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до громадянина Республіки Узбекистану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просить постановити рішення про примусове видворення відповідача за межі території України.
В обґрунтування позовних вимог покликається на порушення відповідачем встановленого порядку в?їзду в Україну та перетину державного кордону з Республіки Узбекистану в Україну, у зв'язку з чим відповідач незаконно перебуває на території України.
За клопотанням позивача на підставі ч. 3 ст. 110 Кодексу адміністративного судочинства України справа допущена до невідкладеного розгляду, судовий розгляд справи призначено на 18 березня 2010 року
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та просив їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позов визнав, проти його видворення з території України не заперечував.
Заслухавши доводи представника позивача, пояснення відповідача, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов підлягає до задоволення мотивуючи це наступним.
Згідно Постанови Трускавецького міського суду від 18 березня 2009 року по адміністративній справі № 3-323/2009р., ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340.00 грн.
31 березня 2009 року начальником СГІРФО Трускавецького МВ ГУ МВСУ у Львівській області прийнято рішення про добровільне видворення ОСОБА_1 за межі України та зобов?язано його покинути територію України до 25 квітня 2009 року. Відповідач з цим рішенням ознайомився, про що свідчить його підпис на документі, однак можливості виконати рішення не має у зв?язку з відсутністю коштів на оплату проїзду.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»від 04 лютого 1994 року за № 3929-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями), іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.
У відповідності до ч. 1 ст. 32 зазначеного Закону іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України.
Згідно ч. 2 ст. 32 вищезазначеного Закону, іноземець та особа без громадянства можуть бути видворенні за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 32 вказаного Закону, орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.
Згідно п. 44 Постанови КМУ «Про правила в'їзду в Україну іноземних громадян, їх виїзду з України та транзитного проїзду через її територію»№ 1074 від 29 грудня 1995 року та ч. 3 ст. 32 Закону України № 3929-ХІІ від 04 лютого 1994 року, іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення.
Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110 «Про затвердження типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні»та Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16 жовтня 2007 року №390, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2007 року за № 1268/14535, суд вважає, що підлягають до задоволення позовні вимоги позивача.
Реалізуючи свої права та свободи, відповідач міг у встановленому порядку іммігрувати в Україну або іншу Європейську країну на постійне місце проживання, не завдавши шкоди національним інтересам України. Однак, знаючи про можливість легально в'їхати до Європейських країн, відповідач вибрав найбільш легкий та незаконний спосіб, чим грубо порушив вимоги ст. 25 та ст. 28 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Таким чином, суд не знайшов достатніх підстав вважати, що відповідач добровільно виконає рішення про видворення в добровільному порядку, у зв?язку із тим, що у такого відсутні кошти для повернення на Батьківщину, відсутні родинні зв?язки на території України, власне житло, постійні джерела для існування, а тому на переконання суду вимоги позивача про примусове видворення відповідача є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -
Позов задовольнити.
Примусово видворити за межі території України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мричко Наталія Іванівна