Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
15 квітня 2021 року № 520/2253/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд:
- визнати протиправною діяльність відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області (код ЄДРПОУ 14099344) щодо не вирішення питання про призначення пенсії позивачу, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), на підставі абз.1 п.3 ч.1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” шляхом винесення відповідного рішення;
- зобов'язати відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області (код ЄДРПОУ 14099344), прийняти рішення про призначення позивачу, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), пенсії на підставі абз.1 п.3 ч.1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з 21.12.2020;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під.,1 пов., к.58) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ,) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) та 12000,00 грн. (дванадцять тисяч гривень) витрати на правничої допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправну, як на її думку, поведінку відповідача в частині неврахування усіх обставин, що мають значення для вірного застосування норми п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", наслідком якої стала неправомірна відмова у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства. У зв'язку з чим звернулась до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 22 лютого 2021 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача через канцелярію суду надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що при зверненні до з заявою про призначення пенсії за віком, як матері дитини з інвалідністю позивачкою не надано документ про визнання дитини інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом. Також зазначено, що сума витрат на правничу допомогу, які позивач просить стягнути за рахунок відповідача є надмірною та підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності визначених ч.5 ст. 134 КАСУ.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 у віці 50 років звернулася до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства.
Рішенням № 7092 від 24.12.2020 відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській області позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю документа про визнання дитини інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом (а.с.47).
15 січня 2021 року позивач повторно звернулася до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства.
Рішенням № 239 від 20.01.2021 відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській області позивачці повторно відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю документа про визнання дитини інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом (а.с.65).
Позивач, вважаючи дії та рішення відповідача таким, що порушують її право на отримання дострокової пенсії як матері дитини-інваліда, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних міркувань.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (п. "є", "ж" ст. 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (ст. 94).
Згідно з пп. 5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі - Порядок №22-1), документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абз. 1 п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону).
Визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності) (п. 2.18 Порядку № 22-1).
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). При цьому однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 №2961-IV (надалі - Закон №2961) дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", ані в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Згідно з абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (надалі - Положення №1317), причинами інвалідності є, зокрема, інвалідність з дитинства.
Причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку (п. 14 Положення № 1317).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а посилалась на абз. 4 п. 3 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058, згідно з яким жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Зазначена норма на час виникнення спірних правовідносин втратила силу, проте аналогічне правило закріплене у п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058, згідно з якою право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Таким чином, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, передбачено повноваження з надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (п.п. 6 п.7).
Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058.
Таким чином, мати дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є факт виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Тобто, при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Аналогічні висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а, які в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України суд зобов'язаний враховувати при вирішенні даного публічно-правового спору.
В матеріалах справи наявна копія форми первинної облікової документації форми № 157-2/о - «Висновок про час настання інвалідності» від 09 грудня 2020 року Комунального закладу охорони здоров'я «Міжрайонна Московська медико-соціальна експертна комісія», складеного у відношенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.35).
У графі 3 Висновку «Час настання інвалідності» вказано, що «Міг бути визнаним інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку».
Вказаним ОСОБА_3 з 22.11.2016 року визнано інвалідом 3 групи.
Означений Висновок про час настання інвалідності від 09 грудня 2020 року було надано позивачем до пенсійного органу разом з заявами про призначення пенсії. Втім, належної оцінки вказаному висновку відповідачем не надано, що призвело до порушення прав позивача на отримання пенсії.
Тобто, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а, суд зазначає, що Висновок про час настання інвалідності від 09 грудня 2020 року свідчить про виконання позивачем умов п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058 та має право на призначення дострокової пенсії за віком.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною діяльність відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області (код ЄДРПОУ 14099344) щодо не вирішення питання про призначення пенсії позивачу, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), на підставі абз.1 п.3 ч.1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” шляхом винесення відповідного рішення, суд зазначає, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи. В даному випадку щодо відмови у призначенні пенсії, суб'єктом владних повноважень були вчинені активні дії, а саме - прийняті рішення про відмову.
Керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення, в даному випадку належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення № 7092 від 24.12.2020 відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській області, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та визнання протиправним та скасування рішення № 239 від 20.01.2021 відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській області, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, суд зазначає, що оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятих рішень, позаяк суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийняті рішення про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону №1058, встановлено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи викладене, вимога позивача підлягає задоволенню в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області (код ЄДРПОУ 14099344), прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), пенсії на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з 22.12.2020.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваних дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір в сумі 1816,00 грн, що підтверджується квитанцією від 14 лютого 2021 року № 54824 (а.с.10).
Відтак, судові витрати позивача в частині сплаченого судового збору в зазначеній сумі підлягають відшкодуванню.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до наявних матеріалів справи, позивачем понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 12200,00 грн. Вартість професійної правничої допомоги адвоката та здійснення її оплати позивачем підтверджується копіями:
- договору №М-332 від 22.01.2021р.,
- фіскального чеку від 22.01.2021;
- плану проведення заходів в рамках договору про надання юридичних послуг від 12.02.2021 року (а.с.71-74).
Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов зазначає, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача є надмірною та підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України. Також вказує, що дана справа не є складною та зважаючи на невеликий обсяг заявлених позовних вимог, останні не могли потребувати у представника значного часу на аналіз судової практики з цього приводу, зустрічі з адвокатом, правового аналізу тощо.
Відповідно до положень ч.8 ст.137 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно копії плану проведення заходів в рамках договору про надання юридичних послуг від 12.02.2021 встановлено, що позивачу надано наступні послуги:
- правовий аналіз ситуації, заснований на вивченні матеріалів і відомостей, наданих заявником; підбір нормативно-правових актів - вартістю 3660,00 грн.;
- аналіз судової практики та вибір правової позиції - вартістю 1830,00 грн.;
- зустріч з адвокатом Центру в офісі ТОВ «Харківський центр правової допомоги населенню» з подальшими консультаціями - вартістю 2440,00 грн.;
- підготовка проекту позовної заяви та подання її до суду - вартістю 1830,00 грн.;
- консультації замовника по справі - вартістю 2440,00 грн.
Суд відзначає, що у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У відповідності до ч. 7 ст. 135 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При цьому, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять обґрунтувань щодо необхідності зустрічі позивача з адвокатом у кількості 10 разів, а також не визначено часових меж зазначених консультацій.
Суд звертає увагу, що подання позовної заяви до суду не потребує правничих знань та допомоги, вказана дія не вимагає наявності відповідної правової освіти, кваліфікації, статуту тощо та не є правничою допомогою.
Суд враховує, що вчинення адвокатом таких дій, як правовий аналіз ситуації, заснований на вивченні матеріалів і відомостей, наданих заявником; підбір нормативно-правових, аналіз судової практики та вибір правової позиції, підготовка проекту позовної заяви та консультації замовника по справі неможливо вважати самостійними послугами з надання правової (правничої) допомоги, оскільки за своєю суттю зводяться до написання та подачі позовної заяви до суду, тому не розцінюються судом як окремі послуги, надані адвокатом позивачу.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про часткове задоволення заяви позивача та про наявність підстав для відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи, які підлягають стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково
Визнати протиправним та скасувати рішення № 7092 від 24.12.2020 відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Визнати протиправним та скасувати рішення № 239 від 20.01.2021 відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), пенсії на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з 22.12.2020.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати в загальному розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) витрати, пов'язані з правничою допомогою у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 15 квітня 2021 року.
Суддя Бадюков Ю.В.