Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
15 квітня 2021 року № 520/3892/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Зінченко А.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (пров. Інженерний, буд. 7,м. Харків,61166, код ЄДРПОУ 14321937) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку ,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) , в якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення нарахування та виплати мені середній заробіток .за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2020 року по 27 січня 2021 року включно.
-стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2020 року по 27 січня 2021 року включно в розмірі 204 272 (двісті чотири тисячі двісті сімдесят дві) гривні 36 копійок за КВЕД 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що З 01.03.2015 по 01.03.2020 позивач проходив службу в підрозділах ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).
01.03.2020 відповідно до наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України №52-ОС був звільнений з військової служби за п. "а", п.2 ч.5 ст. 26 Закону України " Про військовий обов'язок і військову службу " у зв'язку із закінченням строку контракту.
Згідно з наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 131-ОС від 28.02.2020 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення регіонального управління.
Проте, всупереч п.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в день виключення зі списків особового складу частини зі мною не був проведений повний грошовий розрахунок, а саме: не виплачена одноразова грошова допомога при звільненні.
З метою захисту порушеного права, 07.07.2020 позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного регіонального управління ДГІС України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
07.09.2020 Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі 520/8655/2020, яким позовну заяву було задоволено в повному обсязі, а саме: вирішено визнати бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати мені одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч. 2. ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" протиправною та зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити мені одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч. 2. ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В подальшому, 29.12.2020 Другий апеляційний адміністративний суд розглянувши скаргу Східного регіонального управління на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 по справі № 520/8655/2020 залишив її без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 по справі №520/8655/2020 - залишив без змін.
Судом було встановлено, що невиплата належних позивачу сум при звільненні відбулась з вини Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
29.12.2020 вказане судове рішення набрало законної сили.
27.01.2021 на виконання вказаного судового рішення (військова частина НОМЕР_2 ) на рахунок позивача зарахувала кошти як не виплачену при звільненні одноразову грошову допомогу в сумі 60776,86 гривень, що підтверджується копією виписки по картковому рахунку.
Таким чином, остаточний розрахунок було здійснено 27.01.2021 року зі спливом 11-ти місяців після звільнення.
З метою захисту своїх порушених прав, позивач звернувся до відповідача з зверненням про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.03.2020 по 27.01.2021.
22.02.2021 позивач отримав відповідь, у якій вказано, що відповідач не вбачає підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зазначену бездіяльність позивач вважає протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Дослідивши надані до справи матеріали, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч.2 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р. №2232-ХІІ, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням суду просив стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги за період з 01березня 2020 року по 27 січня 2021 року.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
У справі, що розглядається, суд взяв до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.
Суд бере до уваги, що відмінність у правовому режимі захисту права особи на одержання заробітної плати та права особи на одержання інших платежів (зокрема і компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні) згідно з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 та рішенням Конституційного суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 є суттєвою і полягає, зокрема, у різних строках позовної давності, котрий відносно заробітної плати є необмеженим у часі, а відносно компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні складає три місяці від події проведення остаточного розрахунку.
При цьому, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 22.01.2020 р. по справі №620/1982/19 відносно компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні у правовідносинах з приводу проходження публічної служби строк давності взагалі складає один місяць від події проведення остаточного розрахунку.
Також суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі справа №825/742/16: "Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
А тому суд вважає позивачу підлягає виплаті сума за затримку виплати з 29 грудня 2020 року по 27 січня 2021 року, а саме за 20 робочих днів із розрахунку 903,86 грн. середньоденного заробітку (20*903,86=18077,20)
Таким чином суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення нарахування та виплати мені середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2020 року по 27 січня 2021 року включно.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2020 року по 27 січня 2021 року включно в розмірі 18077 (вісімнадцять тисяч сімдесят сім) гривні 20 копійок за КВЕД 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Зінченко А.В.