Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
15 квітня 2021 р. справа № 520/2413/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 26613349) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04.04.2016 року по 04.04.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на 04.04.2017 року;
- зобов'язати Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04.04.2016 року по 04.04.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на 04.04.2017 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.1 та п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв'язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) №70 від 04.04.2016 року позивача було зараховано до списків особового складу Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку. Наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) №80 від 04.04.2017 року позивача було виключено зі списків особового складу Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку у зв'язку з призначенням на посаду помічника начальника групи охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку. Наказом начальника Харківського зональною відділу Військової служби правопорядку від 5.04.2017 року молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який прибув з Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку міста Ссверодонецьк, з 5 квітня 2017 року зарахований до списків особового складу Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку. У вересні 2020 року позивач звернувся до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку у зв'язку з ненарахуванням компенсаційних виплат за невикористання ним щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Відповіддю №4427 21.09.2020 року позивачу повідомили, з посиланням на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що в особливий період згадана позивачем відпустка не надається. Позивач вважає бездіяльність Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку по ненарахуванню компенсаційних виплат за невикористання ним щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 04.04.2016 року по 04.04.2017 року протиправною у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що п.12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є загальною нормою права і передбачає право громадянина-учасника бойових дій на отримання вказаної відпустки згідно свого звернення до керівника підприємства, установи, організації з відповідним клопотанням. З відповідним клопотанням позивач до командування Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку не звертався. Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони, України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Представник відповідача вказав, що ОСОБА_2 04.04.2017 був переведений з Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку відповідно до наказу начальника Східного територіального управління Військової служби правопорядку від 21.03.2017 № 11-РС призначено помічником начальника групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно- постової служби роти Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку. Отже, на підставі вказаного робиться висновок, що розрахунок грошового забезпечення здійснюється при звільненні з військової служби, ОСОБА_2 був звільнений з військової служби Харківським зональним відділом Військової служби правопорядку, тому відповідно позов до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку задоволенню не підлягає. Враховуючи вищенаведене просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) №70 від 04.04.2016 року, солдата ОСОБА_1 призначеного наказом Міністра оборони України від “28” березня 2016 року № 84-РС на посаду стрільця групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку ІНФОРМАЦІЯ_2 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , з “04” квітня 2016 року зараховано до списків особового складу.
Наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) №80 від 04.04.2017 року позивача було виключено зі списків особового складу Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку у зв'язку з призначенням на посаду помічника начальника групи охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку.
Наказом начальника Харківського зональною відділу Військової служби правопорядку від 05.04.2017 року молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який прибув з Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку міста Ссверодонецьк, з 05 квітня 2017 року зарахований до списків особового складу Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку.
Зі змісту позовної заяви, вбачається, що у вересні 2020 року позивач звернувся до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку у зв'язку з ненарахуванням компенсаційних виплат за невикористання ним щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
З наявних матеріалів справи вбачається, що Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку надав позивач відповідь №4427 від 21.09.2020 року щодо надання інформації про використання позивачем щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та нарахування компенсації за невикористані дні такої відпустки за період з 2016 по 2019 роки. У вказаній відповіді повідомлялось, що відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період згадана позивачем відпустка не надається. Відповідно до абзацу 3 пункту 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки виплачується у рік звільнення військовослужбовця з військової служби. Враховуючи вищенаведене, щорічна додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за час проходження служби у Луганському зональному відділі Військової служби правопорядку з 04.04.2016 по 04.04.2017 позивачу не надавалась, компенсація за її невикористання не виплачувалась.
Також судом встановлено, що згідно довідки Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку №3996 від 21.08.2020 року, ОСОБА_1 проходив службу в Луганському зональному відділі Військової служби правопорядку в період з 04.04.2016 року по 04.04.2017 року.
Позивач вважає протиправною бездіяльність Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04.04.2016 року по 04.04.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на 04.04.2017 року, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
З наявних матеріалів справи вбачається, що з 04.04.2016 року по 04.04.2017 року ОСОБА_1 за час проходження військової служби у Луганському зональному відділі Військової служби правопорядку додаткову пільгову відпустку учасника бойових не використовував.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, суд зазначає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Під час розгляду зразкової справи №620/4218/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року дійшла висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
З огляду на викладене, саме при звільненні з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту у позивача виникає право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій.
Суд зазначає, що виключно у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Однак, матеріали справи свідчать, що позивач не був звільнений з військової служби 04.04.2017 року, оскільки Наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) №80 від 04.04.2017 року позивача було виключено зі списків особового складу Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку у зв'язку з призначенням на посаду помічника начальника групи охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку. Тобто в даному випадку має місце переведення позивача, а не його звільнення, що виключає обов'язок Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04.04.2016 року по 04.04.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на 04.04.2017 року.
Згідно з приписами законодавства, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію під час подальшого проходження військової служби, в даному випадку у Харківському зональному відділі Військової служби правопорядку.
Окрім цього, матеріали справи не містять копії посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_1 , що унеможливлює встановлення часу, з якого позивач набув право та додаткову відпустку, як учасник бойових дій. Про безпосередню участь позивача в АТО свідчить лише згадування в наказі начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) №80 від 04.04.2017 року про встановлення відповідної винагороди.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (93400, Луганська область, м. Сєверодонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2/1, код ЄДРПОУ 26613349) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 15.04.2021 року.
Суддя Біленський О.О.