Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
14.04.2021 р. справа №520/2971/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Управління соціального захисту населення адміністрації Основ"янського району Харківської міської ради (далі за текстом - Управління), Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі за текстом - Центр) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Спір склався з приводу застосування ст. 12 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» після прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020.
Матеріали позову з вимогами про: 1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 2) зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми, одержані судом 24.02.2021 р.
Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 25.02.2021 р. Ухвалою від 29.03.2021р. за заявою Центру до участі у справі у якості відповідача було залучено Управління соціального захисту населення адміністрації Основ"янського району Харківської міської ради. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 14.04.2021р. Підставами позову є доводи про те, що адміністративні органи провели нарахування та виплату разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року не у повному обсязі.
Відповідач, Управління, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що керувався діючим Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та діючими нормативними актами Уряду України.
При цьому, Управління також посилалося на обставину пропущення заявником 6-місячного строку звернення до суду із даним позовом, який повинен обраховуватися з квітня 2020 р., коли заявником було отримано допомогу до 5 травня у 2020 році, і наразі сплив.
Відповідач, Центр, проти позову також заперечив, зазначивши, що керувався діючим законами та нормативними актами Уряду України. Наполягав також, що місце реєстрації заявника не відноситься до відання Центру.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Змістом посвідчення серії № НОМЕР_1 від 25.01.2018 р. підтверджена обставина наявності у заявника правового статусу учасника бойових дій.
За результатами вчинення управлінського волевиявлення з приводу призначення, нарахування і виплати (були вчинені Управлінням соціального захисту населення адміністрації Основ"янського району Харківської міської ради) разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року заявником було отримано 1.390,00грн.
Центр самостійного власного волевиявлення ані з приводу призначення заявнику РГД до 05.05.2020р. ані з приводу нарахування РГД, ані з приводу виплати РГД не вчиняв.
Стверджуючи про порушення власного суб'єктивного права за рахунок отримання виплати не у повному обсязі, заявник ініціював даний спір.
Стосовно строку звернення до суду у спірних правовідносинах суд зазначає, що з огляду на правову позицію постанови Верховного Суду від 18.11.2020р. у справі №380/5202/20 до вимог заявника належить застосовувати строк звернення до суду у шість місяців, який у силу ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" слід обраховувати з 01 жовтня кожного календарного року.
До суду із даним позовом заявник звернувся 24.02.2021р., що підтверджується відтиском штампу реєстрації вхідної кореспонденції Харківського окружного адміністративного суду. Отже, 6-місячний строк звернення до суду у спірних правовідносинах заявником не пропущено.
Твердження Управління про те, що строк на звернення до суду у спірних правовідносинах має обраховуватися з дати отримання заявником спірної виплати спростовується тим, що хоча про порушення прав заявник об'єктивно дізнався з моменту отримання у власність суми коштів за переказом у меншому від очікуваного розмірі, проте поза розумним сумнівом міг розраховувати на виправлення допущеної адміністративним органом управлінської помилки до 30.09.2020р.
Тому, вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист.
Відносини з приводу соціального захисту заявника як особи із статусом учасника бойових дій унормовані, зокрема, приписами ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-ХІІ.
Так, Законом України від 25.12.1998р. №367-ХІV ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" була доповнена положенням, згідно з яким щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
У подальшому п.20 Розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007р. №107-VI згадану вище норму закону було викладено у редакції, згідно з якою розмір разової грошової допомоги до 5 травня підлягав визначенню КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008р. №10-рп/2008 юридично була відновлена дія ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007р. №107-VI /ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007р. №107-VI.
Однак, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин - п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у редакції Закону України від 28.12.2014р. №79-VIII було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ця норма закону діяла з 01.01.2015р.
На реалізацію приписів цієї норми закону КМУ було видано постанову від 19.02.2020р. №112, якою виконання функцій з нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня покладені як на районні органи соціального захисту населення, так і на центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
27.02.2020р. рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020р. ані приписи п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України у редакції Закону України від 28.12.2014р. №79-VIII, ані приписи ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України від 28.12.2007р. №107-VI об'єктивно не можуть запроваджувати взагалі будь-яких правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Тому, з 27.02.2020р. заявник набув суб'єктивне право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня на підставі Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993р. №3551-ХІІ у редакції Закону України від 25.12.1998р. №367-ХІV.
За правилом розв'язання юридичних колізій норми закону є вищими за норми будь-яких підзаконних актів права, у тому числі і чинних постанов КМУ, а тому усі доводи відповідачів про інше слід визнати юридично неспроможними.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Суд констатує, що у ході розгляду справи відповідачами як владними суб'єктами не подано доказів відповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення з приводу розміру спірної виплати, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені в основу цього волевиявлення.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.09.2020р. у зразковій справі №440/2722/20 владні управлінські функції з приводу призначення, нарахування та проведення Спірної виплати можуть одночасно та незалежно один від одного виконувати як УСЗН, так і Центр.
Механізм адміністративної взаємодії між цими владними суб'єктами поза розумним сумнівом не повинен мати істотного (вагомого) юридичного впливу для стану захисту прав та інтересів заявника - приватної особи, штучно створюючи безпідставні перешкоди.
З копії наданого на вимогу суду у межах справи №520/15672/2020 листа Департаменту соціального захисту населення Харківської ОДА від 09.02.2021р. №01-22/01/1180 вбачається, що Центр початково було утворено за рішенням Виконавчого комітету Харківської обласної ради трудящих №223 від 17.04.1972р. при обласному відділі соціального забезпечення.
Відповідно до постанови КМУ від 13.12.2001р. №1828 матеріали пенсійних справ та особові рахунки органами соціального захисту населення Харківської області були передані терорганам ПФУ України в Харківській області з 01.03.2001р.
Розпорядженням Голови Харківської ОДА від 25.01.2001р. №29 на Центр було покладено виконання функцій з нарахування і виплати допомог по Дзержинському, Орджонікідзевському та Червонозаводському районах міста Харкова.
Наказом Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської ОДА від 06.02.2001р. №12 на Центр було покладено виконання функцій контролю за правильністю нарахування і виплати соціальних платежів в районах міста Харкова та Харківському районі Харківської області.
Наказом Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської ОДА від 17.03.2005р. №18 на Центр було покладено виконання функцій з нарахування і виплати допомог по Дергачівському району Харківської області.
Проте, для усієї Харківської області Центром здійснюється підготовка документів на виплату всіх видів грошових допомог і компенсацій.
Окрім того, з офіційно оприлюдненого Положення про Центр витікає, що саме цей адміністративний орган наділений повноваженнями на здійснення контролю за правильністю призначення та виплати усіх видів грошових допомог.
Відтак, за загальним правилом Управління здійснює владне волевиявлення з приводу призначення РГД, а Центр на підставі отриманих від Управління документів - здійснює владне волевиявлення з приводу нарахування та виплати РГД.
Виключенням із цього правила є функціонування на території міста Харкова УСЗН адміністрації Індустріального району Харківської міської ради та УСЗН адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради, котрі цілком автономно та незалежно від Центру виконують усі функції сфері адміністрування РГД до 05 травня (і призначення, і нарахування, і виплату).
Оскаржене управлінське волевиявлення адміністративного органу - УСЗН у спірних правовідносинах відповідає усім ознакам відмови у виплаті правильно обчисленої суми разової грошової допомоги до 5 травня, а тому застосовуючи приписи ст.9 КАС України, суд вбачає підстави для виходу поза межі позову і визнання протиправною саме відмови УСЗН.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що самостійно визнана відповідачами обставина наявності у заявника спеціального правового статусу, котра зумовила призначення і виплату Спірної допомоги (але у меншому розмірі), поза розумним сумнівом доводить і право особи на одержання разової грошової допомоги до 5 травня з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020р.
Оскільки у даному конкретному випадку відповідачами-владними суб'єктами виконано усі визначені законом умови для прийняття владного управлінського рішення з приводу соціального забезпечення особи, а випадок існування будь-яких інших юридично значимих факторів поза розумним сумнівом слід визнати виключеним, то у силу абз. 1 ч. 4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне обтяжити відповідача-УСЗН обов'язком призначити, нарахувати та виплатити Спірну допомогу у належному розмірі.
З огляду на викладене, позов належить задовольнити шляхом визнання протиправною вчиненої УСЗН відмови та покладення на адміністративний орган - Управління обов'язку вчинити владне волевиявлення з приводу призначення РГД у належному розмірі і розпочати процедуру виплати у спосіб передачі до Центру необхідних для цього документів.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб'єктів.
Зміст рішення владного суб'єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.
Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб'єкта норми КАС України не містять.
Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб'єкта - це письмовий акт, дія владного суб'єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб'єкта, бездіяльність владного суб'єкта - це невиконання обов'язку.
При цьому, суд зважає, що відмова владного суб'єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб'єкта, так і в дії владного суб'єкта, котра має певну документальну фіксацію.
Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб'єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, і листом.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права громадянина на одержання соціальної виплати у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплати (допомоги тощо) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.
Окремо суд зауважує, що виконання обов'язку нарахувати та виплатити громадянину спірну допомогу у належному розмірі охоплює усі можливі прояви реалізації владної компетенції від вчинення первинного управлінського волевиявлення з приводу ініціювання процедури призначення (у тому числі як у спосіб видання власного правового акту індивідуальної дії, так і у спосіб складання відповідних письмових списків стосовно певної категорії громадян) до ініціювання процедури проведення грошового платежу (у тому числі і у спосіб подання відповідного письмового документу до Центру).
Оскільки порушення інтересів заявника на отримання РГД у повному обсязі було допущено саме Управлінням соціального захисту населення адміністрації Основ"янського району Харківської міської ради, то слід визнати неправомірним волевиявлення саме цього адміністративного органу, обтяживши саме його обов'язком вчинити заходи організаційно-правового характеру, спрямовані на ліквідацію наслідків власного неправомірного волевиявлення.
При цьому, вплив результату розв'язання даного спору на стан прав та обов'язків інших учасників суспільних відносин, а саме: Міністерства фінансів України, відповідачем не доведений, а тому клопотання про залучення згаданого міністерства до участі у справі в якості третьої особи належить залишити без задоволення, оскільки судом у межах даної справи питання щодо прав та обов'язків згаданого суб'єкта не вирішувалося.
Суд також наголошує, що спір у справі стосується виключно владної управлінської діяльності УСЗН, а тому підстав для заміни цього відповідача-суб"єкта владних повноважень на Кабінет Міністрів України та Міністерство соціальної політики України немає.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст. 48, 122, 123, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Клопотання Управління соціального захисту населення адміністрації Основ"янського району Харківської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду - залишити без задоволення.
Клопотання Управління соціального захисту населення адміністрації Основ"янського району Харківської міської ради про залучення до участі у справі Міністерства фінансів України у якості третьої особи - залишити без задоволення.
Клопотання Управління соціального захисту населення адміністрації Основ"янського району Харківської міської ради про заміну відповідача на Кабінет Міністрів України та Міністерство соціальної політики України - залишити без задоволення.
Позов - залишити без задоволення.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення адміністрації Основ"янського району Харківської міської ради з приводу призначення ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05.05.2020р. відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993р. №3551-ХІІ у редакції Закону України від 25.12.1998р. №367-ХІV.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради призначити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 05.05.2020 р. у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше здійснених платежів та розпочати процедуру нарахування і виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05.05.2020р. у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше здійснених платежів.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя Сліденко А.В.