Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
15 квітня 2021 року № 520/310/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до 2 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (пров.Куряжанський, буд.1-Ж, м.Харків, 61098, код ЄДРПОУ34755741) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 2 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2020 року;
- зобов'язати 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2020 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ. Зазначив, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Не погодившись з діями відповідача позивач звернувся до суду.
Представником відповідача до суду надано відзив на адміністративний позов, та заперечення на відповідь на відзив, в яких він заперечував проти задоволення позовних вимог зазначивши, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18) не розповсюджує свою дію на військовослужбовців 2 територіального вузла урядового зв'язку Держспецзв'язку, так як проходження військової служби Держспецзв'язку та військової служби в Збройних силах України має ряд відмінностей.
Позивач надав відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.01.2007 року проходив військову службу у 2 територіальному вузлі урядового зв'язку Держспецзв'язку. Позивач 13 листопада 2014 року отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 .
Наказом начальника 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 14 грудня 2020 року № 142-ОС позивача було звільнено із служби за підпунктом «а» пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у запас Збройних Сил України та виключено зі списків особового складу 31 грудня 2020 року.
Матеріалами справи встановлено, що позивача звільнено з військової служби без проведення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Не погоджуючись із ненарахуванням та невиплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що Верховним Судом 16.05.2019 року розглянуто зразкову справу №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 21.08.2019 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що дана справа за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), тому враховуючи положення ст. 291 КАС України судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За змістом ст. 4 Закону України “Про відпустки” установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності до ст. 16-1 Закону України “Про відпустки” учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Приписами ст. 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги - використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У відповідності ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно ст. 1 Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу голови Держспецзв'язку від 14.12.2020 року №142-ОС про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 31.12.2020 року, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
До вказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 16.05.2019 року та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Провадження № 11-550заі19), які враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ст. 291 КАС України.
Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не надано будь - яких інших належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій.
Однак суд зазначає, що оскільки право на додаткову відпустку у позивача виникає з моменту отримання статусу учасника бойових дій, то відповідно і право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій у позивача виникає також з моменту отримання ним статусу учасника бойових дій.
Як зазначалося судом раніше та підтверджено матеріалами справи, 13.11.2014 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій, що підтверджується копією такого посвідчення. Судом встановлено, що додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій позивач не використовував.
Проте, доказів виплати такої грошової компенсації відповідачем до суду не надано.
Оскільки при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2020 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, суд дійшов висновку про задоволення вимог адміністративного позову.
Стосовно посилань відповідача на те, що до 2016 на позивача розповсюджувалася дія норм Закону України "Про Держспецзв'язок", а тому він взагалі не мав статусу військовослужбовця, відтак і не мав права на додаткову відпустку, і відповідно не має права на компенсацію невикористаної відпустки, суд зазначає, що дані посилання є необґрунтованими, оскільки суб'єкт владних повноважень не врахував підстав призначення позивачу додаткової відпустки у спірних правовідносинах.
Так, згідно з ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" (у редакції від 17.05.2014 р.) заявник, особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, які на момент набрання чинності цим Законом проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, у підрозділах Державної фельд'єгерської служби України, призначаються за їх згодою на відповідні посади військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в порядку переатестації протягом шести місяців з дня набрання чинності Положенням про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
У свою чергу Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України Затверджено Указом Президента України від 31 липня 2015 року №463/2015 і набуло чинності 05.08.2015.
Проте, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" сфера дії цього закону поширена на військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ще з 09.04.2014.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимогу підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до 2 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (пров.Куряжанський, буд.1-Ж, м.Харків, 61098, код ЄДРПОУ34755741) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2020 року.
Зобов'язати 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2020 року
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рубан В.В.