про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
15 квітня 2021 року Справа № 480/3119/21
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Гелета С.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Буринська лікарня ім.проф.М.П.Новаченка» про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів,-
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Буринська лікарня ім..проф.М.П.Новаченка» про визнання протиправним наказу №9-к від 26.02.2021 про звільнення з посади лікаря патологоанатома патологоанатомічного відділення, поновлення на посаді лікаря патологоанатома патологоанатомічного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Буринська лікарня ім..проф.М.П.Новаченка», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Дослідивши матеріали позовної заяви, зміст позовних вимог, суд відмовляє у відкритті провадження у даній адміністративній справі, виходячи із наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Таким чином, особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно-правовий характер, пов'язаність із сферою реалізації публічної влади.
Проте, слід зазначити, що специфіку публічно-правового спору визначає не тільки його суб'єктний склад, а й підстави виникнення цього спору і тісно пов'язане з цим питанням межі повноважень адміністративного суду.
Отже, загальними критеріями для того, щоб визначити за спірними правовідносинами адміністративну юрисдикцію, є суб'єктний склад сторін (однією із сторін повинен бути суб'єкт владних повноважень) та предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб'єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством).
Згідно змісту позовних вимог та адміністративного позову, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, що не стосується проходження позивача публічної служби, позивачем в позові оскаржується неправомірність звільнення з посади лікаря у зв'язку із реорганізацією лікарні на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто спір стосується трудових відносин, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки мають цивільно-правовий характер.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «публічна служба» в розумінні п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як вбачається з матеріалів позову, предметом спору є оскарження наказу Комунального некомерційного підприємства Буринської районної ради «Буринська центральна районна лікарня ім.проф.М.П.Новаченка» про звільнення позивача з посади лікаря патологоанатома патологоанатомічного відділення за п.1 ст.40 КЗпП України, яка не відноситься до посад державного органу, й робота на ній не може бути віднесена до проходження публічної служби, а відповідач, в такому разі, не є суб'єктом владних повноважень відносно позивача.
Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.11.2018 по справі № 806/2808/18 Провадження № 11-875апп18, ухвалою Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 13.04.2020 справа № 127/198/19 Провадження № 14-54 зц 20, Ухвалі Верховного Суду від 11.03.2019 по справі № 400/2792/18 адміністративне провадження №К/9901/5452/19, а також сталою практикою Верховного суду у складу Касаційного цивільного суду з розгляду спорів щодо процедури дослідження судами цивільної юрисдикції процедури звільнення лікарів із займаних посад.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані поновленням порушеного права особи на працю, то такі спори відносяться до захисту цивільних (трудових) прав, незалежно від участі у справі суб'єктів владних повноважень як відповідачів.
Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених трудових прав позивача суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "..." поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язковість суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом", у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2014 року, постанові Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року та ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 27 січня 2015 року у справі № К/800/68333/14, постанові Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року.
Згідно із п. 1 ч. 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Також суд роз'яснює позивачу його право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 170, 248, 256, 293-295 КАС України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Буринська лікарня ім..проф.М.П.Новаченка» про визнання протиправним наказу №9-к від 26.02.2021 про звільнення з посади лікаря патологоанатома патологоанатомічного відділення, поновлення на посаді лікаря патологоанатома патологоанатомічного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Буринська лікарня ім. проф. М.П.Новаченка», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання повного тексту ухвали. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Повний текст ухвали складено та підписано 15.04.2021
Суддя С.М. Гелета