14 квітня 2021 року м. Рівне №460/1048/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач 1) та ОСОБА_2 (далі - позивач 2) до Управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - відповідач), в якому позивач 1 просить суд: відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, яку він несе відповідно до протиправних дій відповідача у розмірі 100000,00 грн; позивач 2 просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо недотримання п'ятиденного строку надання інформації на запит (від 14 серпня 2019 року); визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запит (від 30 серпня 2020 року); зобов'язати відповідача надати наступну інформацію - повну копію справи (чи справ) по субсидії, за домогосподарством, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як в паперовій, так і в електронній формі, та повну копію справи отримання ОСОБА_2 доплати на догляд як інваліду 1 А групи з першого дня з усіма відмовами та додатковими листами, що надсилали до дати вступу у законну силу остаточного рішення суду, як в паперовій, так і в електронній формі; відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 94125,00 грн.
Заяви по суті справи.
Позивачі в позовній заяві обґрунтовують свої вимоги тим, що ОСОБА_2 у відповідь на свої запити про надання публічної інформації не отримала повну відповідь та не у строк, визначений законодавством. Крім того, позивач 1 - ОСОБА_1 вказує, що допомагав формувати запити ОСОБА_2 , тому поніс матеріальні і моральні збитки. Таким чином, позивачі просять суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи (копію ухвали та позовної заяви отримав 29 березня 2021 року) відзиву на адміністративний позов не подав.
Ухвалою суду від 12.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
14 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернулася із запитом про отримання публічної інформації до Управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області (а.с. 31).
02 вересня 2019 року відповідач надав відповідь на запит від 14.08.2019 (а.с.32) та відповідь на запит від 23.08.2019 (а.с.33).
30 серпня 2020 року позивач 2 звернувся до відповідача з запитом про отримання інформації (а.с.18), однак не отримав відповіді.
Вважаючи свої права порушеними, позивачі звернулися до суду.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своєї дії, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб'єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.
У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати у разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа 3/35-313) вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги та приписи.
Суд зазначає, що дії відповідача щодо надання відповідей на запити ОСОБА_2 не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення прав саме для ОСОБА_1 .
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
У рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Верховний Суд України у постанові від 10.04.2012 у справі №21-1115во10 зазначає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
В даному випадку права позивача 1 - ОСОБА_1 не порушені в межах спірних правовідносин.
Тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної і матеріальної шкоди слід відмовити.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 , то суд вказує наступне.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, регулюються Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Статтею 1 цього Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Частиною першою та другою статті 2 Закону № 2939-VI регламентовано, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Відповідно до статті 12 Закону суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Аналіз наведеного вище свідчить, що публічною інформацією є наявна відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Аналогічні висновки зроблені у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» де зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Статтею 14 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов'язані:
1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;
2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;
3) вести облік запитів на інформацію;
4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;
5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;
6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
За приписами частин першої-четвертої статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Згідно із частиною п'ятою статті 19 Закону, запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Як вбачається із долучених документів, ОСОБА_2 зверталася до відповідача із запитом про надання публічної інформації в межах Закону № 2939-VI 14 серпня 2019 року.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (частина четверта статті 20 Закону №2939-VІ).
Отже, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що запит ОСОБА_2 від 14.08.2019 отриманий відповідачем 14.08.2019. В свою чергу, відповідь на запит датована 02.09.2019 (а.с.32).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено встановлений Законом №2939-VI п'ятиденний строк на розгляду запиту.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, тобто порушено право позивача на своєчасний розгляд його запиту суб'єктом владних повноважень.
Щодо поданого запиту позивача від 30.08.2020, то судом встановлено, що відповідач відповіді на вказаний запит не надав. Доказів протилежного суду не надано.
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_2 від 30.08.2020.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому, для ефективного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача розглянути запит позивача від 30.08.2020 з врахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Так як, предметом запитуваної інформації у запиті позивача від 30.08.2020 є, в тому числі, надання копії справи по субсидії, тому позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача надати наступну інформацію - повну копію справи (чи справ) по субсидії, за домогосподарством, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як в паперовій, так і в електронній формі, та повну копію справи отримання ОСОБА_2 доплати на догляд як інваліду 1 А групи з першого дня з усіма відмовами та додатковими листами, що надсилали до дати вступу у законну силу остаточного рішення суду, як в паперовій, так і в електронній формі, не підлягають до задоволення.
Крім того, суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Підставою для звернення до суду позивач посилається на заподіяну відповідачем матеріальну шкоду, яка полягає у ненаданні відповіді на запит.
Разом з тим, суд вказує, що наразі судом не встановлено факт понесення матеріальної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача.
Таким чином, позов підлягає до задоволення частково.
Позивач 2 також просить суд стягнути на його користь суму витрат за надання послуг з правової допомоги відповідно до Договору №1 про надання правової допомоги фахівцем у галузі права - позивачем 1 - ОСОБА_1 у розмірі 9330,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За правилами частини дев'ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що позивач 2 надав лише Договір про надання правової допомоги від 01.06.2019 №1, укладений з фахівцем у галузі права - Бовикіним С.М. та попередній орієнтовний розрахунок витрат; жодних інших документів, передбачених нормами чинного законодавства, суду не надано.
Тому вимога про стягнення такої суми витрат до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області (вулиця Сарненська, 15 А, місто Костопіль, Рівненська область, 35000; код ЄДРПОУ 03195435) про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов'язання вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області щодо недотримання встановленого законом строку надання відповіді на запит ОСОБА_2 від 14 серпня 2019 року у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_2 від 30 серпня 2020 року у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області розглянути запит ОСОБА_2 від 30 серпня 2020 року, з врахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - відмовити.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
У стягненні на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу фахівця у галузі права - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 14 квітня 2021 року
Суддя К.М. Недашківська