15 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/1397/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
23.02.2021 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 10.11.2020 №Ф-17190-13 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 4216,24 грн.
В обґрунтування протиправності оскаржуваної вимоги позивач зазначила, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Так як позивач протягом 2020 року була найманим працівником КП "ЖЕО №2", тобто працювала за трудовим договором на посаді начальника юридичного відділу, отримувала заробітну плату із якої відраховувався єдиний внесок, а тому контролюючий орган безпідставно склав вимогу про сплату боргу від 10.11.2020 №Ф-17190-13.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у порядку письмового провадження).
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність (а.с.35-37). Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач у спірний період перебував на обліку у податковому органі як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з ознакою "адвокат" з обліковим станом "платник за основним місцем обліку" з 08.11.2018. Відповідно до положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а тому позивач не звільняється від сплати єдиного соціального внеску як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність. Таким чином, враховуючи наявну у позивача заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, Головним управлінням ДПС у Полтавській області правомірно сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 №Ф-17190-13.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 30.10.2018 є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом на право зайняття адвокатською діяльністю від 30.10.2018 (а.с.10) та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області.
Станом на 31.10.2020 в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 рахується заборгованість у загальній сумі 4216,24 грн, яка нарахована за період: 2-й квартал 2020 року та 3-й квартал 2020 року.
10.11.2020 Головним управлінням ДПС у Полтавській області відносно ОСОБА_1 складено вимогу №Ф-17190-13 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 4216,24 грн (а.с.12).
Також судом встановлено, що позивач протягом 2020 року перебував у трудових відносинах з КП "ЖЕО №2" на посаді начальника юридичного відділу (а.с.26-27). Роботодавцями сплачено за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.27 зворотній бік, 56).
Не погодившись із правомірністю зазначеної вимоги, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI).
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - діяльність, зокрема адвокатів, за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Крім того, згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не врегульовано.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності адвокатів, які фактично не здійснюють незалежну професійну діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що адвокат, який не здійснює адвокатської прибуткової діяльності, зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають статус адвоката (однак адвокатську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, по справі №520/3939/19, від 23.01.2020 по справі №480/4656/18.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Податковим органом вимога щодо сплати боргу з єдиного внеску складена за період: 2-й квартал 2020 року та 3-й квартал 2020 року.
Як вже зазначено судом, в спірний період ОСОБА_1 одночасно мала статус адвоката та найманого працівника. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.
Відповідачем не надано доказів здійснення адвокатської діяльності та отримання доходу протягом 2020 року, а також доказів на спростування висновків суду про сплату роботодавцем за найманого працівника ОСОБА_1 єдиного внеску в спірний період.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як адвокатом, який не здійснював прибуткову діяльність.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувана вимога відповідача від 10.11.2020 №Ф-17190-13 про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області від 10.11.2020 №Ф-17190-13 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 4216,24 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, код ЄДРПОУ 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Г.В. Костенко