Справа № 420/647/21
15 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (код ЄДРПОУ 43879780, адреса: Просп. Шевченка, 12, м. Одеса, 65058) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41407330, адреса: вул. Генерала Петрова, 1, м. Одеса, 65065) про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язання вчинити дії,-
16 січня 2021 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 25.09.2020 року за заявою Державної екологічної інспекції в Одеській області щодо прийняття до виконання виконавчого листа по справі №420/8044/19, виданого 10.08.2020 року;
зобов'язати Другий Київський відділ державної виконавчої службі у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повторно розглянути заяву Державної екологічної інспекції в Одеській області про примусове виконання судового рішення по справі №420/8044/19 та прийняти до виконання виконавчий лист по справі №420/8044/19, виданий 10.08.2020 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16.01.2021 року о 13:19:37 справа №420/647/21 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 19.01.2021 року позовну заяву Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) залишено без руху з підстав необхідності надання доказів сплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн., а також надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням інших причин поважності його пропуску та підтверджуючих доказів, або пояснень та доказів на підтвердження того, що строк не пропущено.
29.01.2021 року за вх.№4550/21 від представника позивача надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду. У клопотанні вказано, що оскаржуване повідомлення отримано позивачем 05.01.2021 року, про що свідчить звіт трекінгу поштового відправлення, у якому оскаржуване повідомлення надійшло, а звернувся до суду позивач 13.01.2021 року, тобто в межах передбаченого ст.287 КАС України строку.
Ухвалою суду від 01.02.2021 року продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів сплати судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.
09.03.2021 року за вх.№11545/21 від представника позивача надійшло клопотання, у якому представник просив суд надати додатковий строк для сплати судового збору, а саме до 23.03.2021 року.
Ухвалою суду від 15.03.2021 року повторно продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів сплати судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.
01.04.2021 року за вх.№16227/21 від представника позивача надійшла заява разом із платіжним дорученням №78 від 25.03.2021 року про сплату судового збору у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн., чим усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 15.04.2021 року о 12 год. 45 хв.
Ухвалою суду від 13.04.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
У судове засідання 15.04.2021 року сторони не з'явились, про дату, час та місце судового засідання сповіщені належним чином та завчасно.
Відзив на позовну заяву до суду не надійшов.
На підставі ч.9 ст.205 КАС України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.
В обґрунтування вимог позову представник позивача зазначив, що Державною екологічною інспекцією в Одеській області до органу виконання рішень подано виконавчий лист, виданий на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року у справі №420/8044/19. 25.09.2020 р. головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нідзельським Зореславом Анатолійовичем розглянуто заяву щодо примусового виконання виконавчого листа №420/8044/19 від 10.08.2020 року та прийнято рішення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання. У повідомленні про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 25.09.2020р. зазначено, що виконавчий документ повертається без прийняття до виконання на підставі п.7 частини четвертої ст.4 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконання рішення не передбачає заходів примусового виконання рішень, що є незаконним, оскільки резолютивна частина рішення передбачає такі заходи шляхом зупинення господарської діяльності ВКФ «Хвиля», це рішення є рішенням немайнового характеру та має виконуватись органом ДВС.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, суд дійшов наступного.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року у справі №420/8044/19 адміністративний позов Державної екологічної інспекції в Одеській області (код ЄДРПОУ 38017120, адреса: 65058, м. Одеса, просп. Шевченка, 12) до Виробничо-комерційної фірми «ХВИЛЯ» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 13878224, адреса: 65104, м. Одеса, просп. Академіка Глушка, буд. 29) про застосування заходів реагування - задоволено.
Застосовано заходи реагування, а саме повністю зупинено господарську діяльність виробничо-комерційної фірми «ХВИЛЯ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Рішення набрало законної сили 07.08.2020 року.
10.08.2020 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №420/8044/19 (а.с.14).
За результатом звернення позивача із заявою про примусове виконання рішення 25.09.2020 року за №5359-7 головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нідзельським Зореславом Анатолійовичем винесено Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання (а.с.13). Підставою для прийняття вказаного повідомлення стало те, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень (п.7 ч.4 ст.4 ЗУ “Про виконавче провадження”).
16.11.2020 року за №4466/02 позивачем подано скаргу на бездіяльність державного виконавця (а.с.15-18).
22.12.2020 року за №10.04-8207 позивача повідомлено про правомірність виданого повідомлення від 25.09.2020 року (а.с.19).
Відповідь на скаргу отримано позивачем 05.01.2021 року.
Не погоджуючись із цим, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч. 1, 3 ст. 4 ЗУ “Про виконавче провадження” у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти. Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ “Про виконавче провадження” виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Згідно ч. 4 ст. 4 ЗУ “Про виконавче провадження” виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Частиною 1 статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст. 10 ЗУ “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 ЗУ “Про виконавче провадження” виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 4 ЗУ “Про виконавче провадження” виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо, зокрема, виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Згідно ч. 5 ст. 4 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 ЗУ “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ “Про виконавче провадження” у виконавчому документі зазначаються, зокрема, резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Суд акцентує увагу на тому, що виданий для примусового виконання рішення виконавчий лист №420/8044/19 від 10.08.2020 року відповідає встановленим вимогам. Зокрема, у ньому міститься резолютивна частина рішення, на виконання якого виконавчий лист видано, а саме зазначено:
“Застосувати заходи реагування, а саме повністю зупинити господарську діяльність виробничо-комерційної фірми «ХВИЛЯ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.” (а.с.14).
Таким чином, виконавчий лист від 10.08.2020р. по справі №420/8044/19 є виконавчим документом, містить вимогу немайнового характеру, що містить заборону відповідачу здійснювати господарську діяльність.
Виконавчий лист від 10.08.2020р. по справі №420/8044/19 визначає боржника - Виробничо-комерційну фірму «ХВИЛЯ» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 13878224, адреса: 65104, м. Одеса, просп. Академіка Глушка, буд. 29 (зворотній бік а.с.14).
Порядок виконання рішень немайнового характеру, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений розділом VIII Закону України "Про виконавче провадження" та розділом IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України за № 512/5 від 02.04.2012 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012р. за № 489/20802, згідно яких до рішень немайнового характеру відносять рішення: про поновлення на роботі; про відібрання дитини; про виселення боржника; про вселення стягувача; інші рішення, за якими боржника зобов'язано особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно до ч. 1, 3-4 ст. 63 ЗУ “Про виконавче провадження” за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч. 6 ст. 26 ЗУ “Про виконавче провадження” за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За таких підстав, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави, передбачені ст. 4 ЗУ “Про виконавче провадження” для прийняття повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 25.09.2020р., а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 25.09.2020, винесене головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нідзельським Зореславом Анатолійовичем, підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання повторно розглянути заяву та прийняти до виконання виконавчий лист суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
У пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі “Чуйкіна проти України” ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Констатація порушення прав особи внаслідок бездіяльності суб'єкта владних повноважень без зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень”.
Крім того, відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли в межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.
Підставою для повернення виконавчого листа від 10.08.2020 року по справі №420/8044/19 слугував висновок головного державного виконавця про те, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, зазначених у ст.10 Закону України "Про виконавче провадження", а тому, на думку відповідача, виконавчий документ не може бути прийнятий до виконання.
Суд зауважує, що при прийнятті спірного повідомлення, відповідачем не було встановлено інших підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, визначених ч.4 ст.4 Закону № 1404-VIII.
Пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції №512/5 передбачено, що у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Отже, прийняття до виконання виконавчого документа здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Водночас, таку постанову виконавець виносить на підставі виконавчого документу, поданого стягувачем разом з заявою про примусове виконання рішення. (п.1 ч.1, ч.5 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження").
Як свідчать матеріали справи, 25.09.2020 р. виконавчий документ та додатки до заяви про відкриття виконавчого провадження повернуто позивачу згідно оскаржуваного повідомлення, яке судом у цій справі визнано протиправним та скасовано.
За правилами частин 3, 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У спірних правовідносин обов'язок відповідача відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа залежить від умови пред'явлення цього виконавчого документа до виконання позивачем як стягувачем.
Однак, суд зазначає, що частиною 7 статті 246 КАС України передбачено, що висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
Відповідно до п.6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України за № 512/5 від 02.04.2012р. під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п.п.4,5 розділу ІІІ Інструкції виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа. У разі якщо виконавчий документ, що підлягає поверненню стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання, виданий у формі електронного документа, орган державної виконавчої служби або приватний виконавець формує повідомлення в електронній формі із накладенням кваліфікованого електронного підпису протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, яке отримується стягувачем за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження в рамках інформаційної взаємодії. У разі наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 5 Закону, приватний виконавець має право повернути виконавчий документ без прийняття до виконання, про що зобов'язаний письмово повідомити стягувача із зазначенням підстави повернення та роз'яснити йому право оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувача подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби. У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У разі виконання рішення майнового характеру в постанові про відкриття виконавчого провадження виконавець зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника за встановленою формою (додатки 1, 2) протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження та попереджає його про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини. Скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: 1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.287 ч.1 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Оскільки інших підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, визначених ст.4 Закону, не було встановлено, виконавчий документ мав бути прийнятим до виконання із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За сукупністю вищевикладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), констатуючи, що відповідач не довів правомірність оскаржуваного рішення всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України.
Згідно ст.139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача стягується 2270 грн. судового збору (а.с.58) із покладенням цих витрат на відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (код ЄДРПОУ 43879780, адреса: Просп. Шевченка, 12, м. Одеса, 65058) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41407330, адреса: вул. Генерала Петрова, 1, м. Одеса, 65065) про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 25.09.2020 року, видане Другим Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за заявою Державної екологічної інспекції в Одеській області щодо прийняття до виконання виконавчого листа по справі №420/8044/19, виданого 10.08.2020 року.
Зобов'язати Другий Київський відділ державної виконавчої службі у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повторно розглянути заяву Державної екологічної інспекції в Одеській області про примусове виконання судового рішення по справі №420/8044/19 з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у судовому рішенні та прийняти до виконання виконавчий лист від 10.08.2020р. №420/8044/19, виданий Одеським окружним адміністративним судом.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41407330) на користь Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (код ЄДРПОУ 43879780) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 287, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян