14 квітня 2021 р. № 400/447/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
про:зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2017 року) з моменту звільнення 01.11.2017 по день фактичного розрахунку 07.12.2020 року (за 775 робочих днів).
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні. Тому повинен виплатити і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки спору при звільненні про виплачені позивачу суми не було. Крім того, законодавство про проходження військової служби військовослужбовцями не містить норми права щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У разі незгоди військовослужбовця з нарахованими сумами він не виключається зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ст. 262 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
Позивач у період з 26.10.2013 р. по 01.11.2017 р. проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2017 року №232 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При звільненні з військової служби позивачу не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.11.2017 р.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/559/19 від 18.06.2019 р. позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, зокрема зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 01.11.2017 року.
На виконання рішення суду відповідач нарахував позивачу індексацію за період з 01.01.2016 по 01.11.2017 р. у сумі 2892,72 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду по справі № 400/2027/20 від 03.09.2020 р. зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 різницю нарахованої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.11.2017 року, враховуючи базовий місяць - січень 2014 року.
На виконання рішення суду відповідач нарахував позивачу індексацію за період з 01.01.2016 по 01.11.2017 р. у сумі 28726,89 грн. та виплатив її позивачу 07.12.2020 року, що підтверджується копією виписки з банківського рахунку позивача (а.с. 12).
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд бере до уваги таке.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає, що, при визначення розміру належних до виплати працівникові сум необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.
Відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивача звільнено 01.11.2017. До суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення звернувся 27.05.2020 року. Відтак з 01.11.2017 року 27.05.2020 спору щодо невиплати позивачу належних сум при звільненні не існувало.
Після набрання законної сили судовим рішенням по справі № 400/2027/20 та надходження коштів відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 28726,89 грн. за спірний період.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 126790,00 грн. (163,60 грн. середньоденної заробітної плати х 775 робочі дні за період з 01.11.2017 по 07.12.2020), що більше ніж у 4 рази, за суму індексації грошового забезпечення.
Тому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Посилання відповідача на те, що законодавством про проходження військової служби військовослужбовцями не містить норми права щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, судом до уваги не приймається.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є субсидіарними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 805/3385/16-а, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а від 10 жовтня 2019 року у справі №826/4108/15 (провадження № №К/9901/29609/18), від 23.12.2020 у справі № 803/1768/17.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 КАС України.
Оскільки позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково на суму 2000 грн., що складає 1,57 % від суми заявлених вимог, що становить 126790,00 грн., то судовий збір у сумі 14,25 грн., що становить 1,57% від понесених позивачем, належить стягнути з відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 14,25 грн. (чотирнадцять гривень 25 коп.).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко