13 квітня 2021 року м.Київ № 357/9211/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
24.11.2020, до Київського окружного адміністративного суду з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в порядку ст.29 КАСУ надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, яка згідно з даних витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.20, була розподілена на суддю Лисенко В.І.
З позовної заяви, наявної у матеріалах справи вбачається, що позивачка просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України у Київській області за № 104250005708 від 20.07.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10 липня 2020 року пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років, відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та забезпечити її виплату.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю категорії ІV, у зв'язку з чим звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої додала усі необхідні документи. Проте, відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, мотивуючи це тим, що згідно з поданими позивачкою документами підстав для признання їй пільгової пенсії не має, оскільки остання проживала в зоні посиленого радіологічного контролю менше чотирьох років.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , 1966 року народження, є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міським відділом №2 Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області 02.08.21996 року.
Київською обласною державною адміністрацією, 07.12.1993, позивачці було видано посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_2 .
14.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та пакетом документів для призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується листом відповідача від 11.08.2020 №5016-7601/К-02/8-1000/20.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №104250005708 від 20.07.2020 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки згідно довідки від 18.06.2020 №15.2-03/2471 виданої Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради та довідки від 18.06.2020 №112, виданої військовою частиною НОМЕР_3 підтверджено періоди проживання (роботи) ОСОБА_1 в м.Біла Церква з 21.08.1989 по 23.12.2015. Період проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 3 роки 4 місяці 11 днів (з 21.08.1989 по 31.12.1992). Тому позивачем не виконана умова проживання (роботи) не менше 4 років у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 відсутнє. Водночас, відповідач зазначив, що за наданими документами страховий стаж заявниці становить 33 роки 6 місяців 26 днів. За наявного страхового стажу право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 набуде в 60 років.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 частини 1 статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Згідно з частиною 3 статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Разом з тим, положенням статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Відповідно до частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник саме з підстав наявності чи відсутності факту постійного проживання позивачки у зоні посиленого радіоекологічного контролю та відповідно права останньої користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі й щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Згідно паспортних даних позивачка зареєстрована та проживає з 29.12.2015 по даний час в с.Храпачі Білоцерківського району Київської області. Даний населений пункт до 01.01.2015 належав до зони посиленого радіологічного контролю.
Згідно довідки Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області від 21.08.2020 №15.2-03/3250 про реєстрацію місця проживання особи, позивачка у період з 06.12.1989 по 23.12.2015 була зареєстрована у м.Біла Церква Київської області.
З трудової книжки вбачається, що позивачка 23.07.1988 була звільнена з посади помічника бригадира в тваринництві комплексної бригади №2 Радгосп «Жовтень» Зеньковського району, згідно ст.38 КЗоТ, у зв'язку з виїздом за місцем свого проживання.
21.08.1989 позивачка була прийнята на роботу до Військової частини № НОМЕР_4 (м.Біла Церква) на посаду стрілка загону ВОХР 1 класу 6 розряду за наказом №145 від 21.08.1989.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» місто Біла Церква Київської області та с.Храпачі Білоцерківського району віднесені до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Положенням статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону № 796-XII).
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Відповідно до пункту 4 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (чинного на момент видачі позивачу посвідчення серії НОМЕР_5 ), особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
В пункті 10 цього Порядку уточнюється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток №7).
Отже, при видачі позивачу посвідчення серії НОМЕР_2 відповідною комісією були встановлені та перевірені всі документи, необхідні для встановлення вказаного статусу.
Відтак, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постановах від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 20.02.2018 у справі № 599/564/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, аналізуючи норми чинного законодавства та оцінюючи зібрані у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та наявності правових підстав для задоволення вимог її позову.
Інших підстав неможливості призначення позивачці пенсії відповідачем не наведено, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є необґрунтованою.
Суд звертає увагу, що посвідчення позивача недійсним не визнавалось, його статус не оспорюється.
Натомість, у випадку наявності доказів, які б могли спростувати обґрунтованість видачі посвідчення позивачу, відповідач має право звернутися до регіональної комісії для встановлення факту необґрунтованої видачі посвідчення, відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551.
Досягнення позивачем відповідного віку та наявність у нього необхідного страхового стажу для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, відповідачем не заперечується.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачка, у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має право на призначення пенсії зі зниженням, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, пенсійного віку.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови у призначені пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №104250005708 від 20.07.2020, відповідно до поданої заяви від 14.07.2020, є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити позивачу пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 10.07.2020, суд зазначає наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v.Ukraine, заява №24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт.
Конституційний Суд України неодноразово (зокрема, рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008) розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми, за загальним правилом пенсія призначається з дня подання заяви про призначення пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України.
Як встановлено судом на підставі наявних у справі матеріалів, позивачка звернулась до управління Пенсійного фонду із відповідною заявою про призначення пенсії 14.07.2020. Відтак, позивач має право на призначення пенсії з дня подання заяви про призначення пенсії до органу Пенсійного фонду, - в даному випадку з 14.07.2020, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Беручи до уваги встановлене судом право позивачки на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зважаючи на те, що із заявою позивачка звернулась до відповідача 14.07.2020, то така пенсія повинна бути призначена позивачці на підставі поданої заяви.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача забезпечити виплату пенсії, суд зазначає, що пенсія ще не є нарахованою, а відтак, вирішувати питання про забезпечення її виплати є передчасним.
На переконання суду вимога про забезпечення виплати пенсії може бути задоволена у випадку протиправної невиплати нарахованої суми пенсійних виплат. Однак, у даних правовідносинах відповідач ще не здійснив її нарахування, а тому в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки правомірності рішення відповідача щодо призначення пенсії позивачці.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятого ним рішення №104250005708 від 20.07.2020.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) за № 104250005708 від 20.07.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) призначити ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 02.08.1996 Міським відділом №2 Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області), ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років, відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 14.07.2020.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.