ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"14" квітня 2021 р. справа № 300/522/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Бобик Юрій Ігорович в інтересах учасника бойових дій ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 17.02.2021 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як учасник бойових дій, з урахуванням статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання до 5 травня одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Проте, відповідачем, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виплачено лише 1 390,00 грн, що є протиправним, оскільки починаючи з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення в порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір щомісячної разової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій, що становить п'ять мінімальних пенсій за віком. Оскільки станом на 01 січня 2020 року розмір мінімальної пенсії встановлено в сумі 1638,00 грн, загальна сума щорічної разової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу становить 8190,00 грн. Однак, на заяву позивача відповідач відмовив у виплаті недоотриманої щорічної разової допомоги в розмірі 6800 грн. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 263 КАС України (а.с.14-15).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 11.03.2021. Щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що позивачу до 5 травня здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій, у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року за № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", в межах бюджетних асигнувань державного бюджету передбачених на вказану виплату у розмірі 1390,00 грн. Додатково звертає увагу суду на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20рп/2011, де Суд вказав, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами (шляхом прийняття Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ), не є порушенням конституційних прав громадян. Окрім цього представник відповідача зазначила, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, оскільки він дізнався про порушення свого права 08.05.2020, тобто в день виплати йому грошової допомоги в меншому розмірі. В зв'язку із наведеним, позовні вимоги заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню (а.с.20-21).
У зв'язку з перебуванням судді Микитин Н.М. у відпустці з 12.03.2021 по 17.03.2021 та на листку непрацездатності з 18.03.2021 по 09.04.2021 строки розгляду справи продовжено.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим 15.06.2018 (а.с.5).
У зв'язку з наведеним, на виконання вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2020 році відповідачем виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в сумі 1390,00 грн.
За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо нарахування і виплати грошової допомоги до 5 травня, відповідачем листом від 28.12.2020 № А/860 повідомлено, що позивачу здійснено виплату вказаної допомоги у розмірі 1390 гривень 00 копійок, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", а здійснення виплати спірної допомоги у іншому розмірі нормами чинного законодавства не передбачено (а.с.9).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовий статус ветеранів війни та створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII, в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 за №367-XIV).
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них встановлені статтею 12 вказаного Закону.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV статтю 12 Закону №3551-XII доповнено частиною 4, згідно з якою: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 за №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу"Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Статтею 17-1 Закону №3551-ХІІ передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де, серед іншого, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зі змісту вказаного рішення, Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
В зв'язку із наведеним, з 27.02.2020 ні положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ні приписи статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня, зокрема, для учасників бойових дій.
Починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку визначеному редакцією статті 12 Закону від 25.12.1998 № 367-XIV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'ять мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Разом з тим, статтею 7 Закону України від 14.11.2019 за №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2020 у розмірі 1 638,00 грн.
Таким чином, враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 8190,00 грн (1 638,00 х 5).
Однак, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 виплачено кошти в сумі 1390,00 грн, що суперечить положенню статті 12 Закону №3551. Відтак, сума недоотриманих позивачем коштів складає 6800,00 грн.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10).
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (заява №44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Таким чином, виходячи з встановлених у справі фактичних обставин, суд зазначає про наявність "законних сподівань" на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус учасника бойових дій передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що становить 5 мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, відмовляючи у здійсненні доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.
Відтак, враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту у цій справі суду слід визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у неналежному розмірі, всупереч вимогам статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у повному обсязі, що становить п'ять мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Аналогічно висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 (провадження №11-349заі20).
Суд констатує, що дана адміністративна справа №300/522/21 є типовою справою у відношенні до зразкової справи №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20).
За приписами частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо посилань відповідача у відзиві з приводу пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає наступне.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи судом встановлено, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо нарахування і виплати грошової допомоги до 5 травня, відповідачем листом від 28.12.2020 № А/860 повідомлено, що позивачу здійснено виплату вказаної допомоги у розмірі 1390 гривень 00 копійок, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", а здійснення виплати спірної допомоги у іншому розмірі нормами чинного законодавства не передбачено.
Таким чином, з урахуванням вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору, шляхом звернення із заявою до відповідача, суд зазначає, що шестимісячний строк звернення до суду ОСОБА_1 слід обчислювати саме з моменту отримання ним відповіді Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради від 28.12.2020 № А/860, а не з моменту виплати позивачу грошової допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законом, як вказує на це представник відповідача.
Відтак, позовну заяву позивачем подано до суду в межах строку, встановленого КАС України, а доводи представника відповідача з цього приводу, з огляду на їх необґрунтованість, суд вважає безпідставними.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За частиною 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд з'ясовує склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження факту понесених сум судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн, позивачем подано:
- ордер серії АТ №1007644 про надання правничої допомоги позивачу у Івано-Франківському окружному адміністративному суді від 11.02.2021 (а.с.12);
- договір про надання правової допомоги від 11.02.2021, за яким клієнтом визначений ОСОБА_1 , адвокатом Бобик Юрій Ігорович (а.с.10-11);
- акт виконаних робіт по справі №300/522/21 від 06.03.2021 (а.с.25);
- квитанцію до прибуткового касового ордера від 06.03.2021 №1-06/03 на суму 2500 грн (а.с.26).
Відтак, позивач відповідно до вимог статті 134 КАС України, документально підтвердив понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
Також, суд звертає увагу на приписи ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України згідно яких, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак, відповідачем таке клопотання заявлено не було.
Розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 гривень.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", витрати щодо його сплати не підлягають розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплаченої разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням раніше виплаченої суми.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач: Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 36733431, вул. Грушевського, 29, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Микитин Н.М.