15 квітня 2021 року Справа № 280/1152/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач), підписаний представником - адвокатом Кошліченко Ніною Валеріївною (далі - представник), до Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України (далі - відповідач), в якому представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу, в зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- зобов'язати відповідача надати позивачу довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 08 січня 2019 року, оформлену у відповідності до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178;
- зобов'язати відповідача провести розрахунок за неотримане позивачем речове майно станом на 01 серпня 2018 року та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 08 січня 2019 року.
Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 08 січня 2016 року по 08 січня 2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Збройних Сил України на посаді старшого солдата. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №5 від 08 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнений в запас Збройних Сил України у зв'язку із закінченням строку контракту відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зазначено, що при виключенні з особового складу військової частини позивачу не виплачувалась компенсація за нестримане речове майно, у зв'язку із чим він звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації за нестримане речове майно. Проте, відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплаті такої компенсації, а також не надано запитувану довідку-розрахунок на утримання вартості речового майна та атестату військовослужбовця ОСОБА_1 на предмету речового майна. Позивач, не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, звернувся через свого представника до суду із цим позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 02 березня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№12300), в якому зазначає, що відповідно до наказу Міністерства оборони України № 306 від 10 червня 2019 року «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 затверджено зміни до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період згідно яких особам офіцерського, сержантського старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом нарахування заборгованості здійснюється: під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більш ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі. Так, на час звернення до командування військової частини НОМЕР_2 , а саме 21 липня 2020 року, загальний термін служби за контрактом складав 3 роки, що є менше ніж 5 років, а тому підстав для нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно немає. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У зв'язку з наведеним, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 08 січня 2016 року по 08 січня 2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 Збройних Сил України, на посаді осіб, що мають звання рядового складу - старшого солдата.
За час проходження військової служби ОСОБА_2 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_5 , виданого 02 лютого 2017 року.
ОСОБА_2 звільнений в запас Збройних Сил України у зв'язку із закінченням строку контракту відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджується копією витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_4 № 5 від 08 січня 2019 року. Як вбачається зі змісту витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 5 від 08 січня 2019 року при виключенні з особового складу військової частини, ОСОБА_2 не виплачувалась компенсація за неотримане речове майно.
21 липня 2020 року представником позивача до військової частини НОМЕР_4 Збройних Сил України було надано заяву ОСОБА_2 про нарахування та виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно, та адвокатський запит на витребування документів.
Листом військової частини НОМЕР_4 Збройних Сил України № 3729 від 07 серпня 2020 року, за підписом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_6 .Жук у відповідь на адвокатський запит від 21.07.2020 року та щодо розгляду заяви ОСОБА_2 про нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_2 відмовлено, довідки-розрахунку на утримання вартості речового майна, за яке підлягає нарахування та виплата грошової компенсації, яку просив у своїй заяві ОСОБА_2 не надано, як і не надано на адвокатський запит копію Атестату військовослужбовця ОСОБА_2 на предмети речового майна.
Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною та те, що його право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно за період служби з 2016 року по 2019 року порушене відповідачем, звернувся через свого представника до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011) передбачає, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок) передбачає, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Пунктом 3 Порядку визначає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно пунктів 4, 5 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку).
З аналізу вищенаведеного, суд приходить до висновку, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Матеріалами справи підтверджується, що позивача з 08 січня 2019 року виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України та всіх видів забезпечення, проте не було видано довідки встановленого зразка про вартість неотриманого речового майна.
Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
У зв'язку з тим, що з позивачем не було проведено повного розрахунку, останній звернувся 21 липня 2020 року до відповідача із заявою про виготовлення довідки про вартість не отриманого речового майна та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
У пункті 4 Порядку передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів. (Постанова Верховного Суду від 23 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18, адміністративне провадження № К/9901/16211/19).
Судом встановлено, що позивач звернуся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації за не отримане речове майно, проте отримав відмову, обґрунтовану тим, що для набуття права на таку компенсацію необхідно мати календарну вислугу не менш ніж п'ять років. Громадянин ОСОБА_1 має календарну вислугу менше ніж потрібно для реалізації права на відповідну компенсацію.
Так, у відповіді на заяву позивача та у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на абзац 10 пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затв.наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (з наступними змінами, далі - Інструкція), згідно якого особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.
З цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно Інструкції, грошова компенсація вартості речового майна надається військовослужбовцям за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, то згідно з частини першої статті 91 Закону № 2011 порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, Порядком № 178 така умова компенсації вартості за не отримане речове майно не передбачена.
Згідно з частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, суд застосовує Порядок № 178, як нормативний акт вищої сили, а не наказ Міністерства оборони України.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу, в зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов'язання відповідача провести розрахунок за неотримане позивачем речове майно станом на 08 січня 2019 року та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 08 січня 2019 року.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати позивачу довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 08 січня 2019 року, оформлену у відповідності до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, оскільки видача такої довідки наведеним порядком не передбачено. Видається довідка про вартість речового майна, що належить до видачі.
Згідно частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач частково довів правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, слід зазначити про таке.
Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини перша, друга статті 122 КАС України).
Згідно частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Віднесення справ стосовно невиплати військовослужбовцям, звільненим з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно, до юрисдикції адміністративних судів робить актуальним питання про строки звернення до суду за захистом цього права, оскільки фактично спір стосується відновлення майнового стану у зв'язку із неотриманням належного їм речового майна під час проходження служби.
Суд зазначає, що предметом у зазначеній категорії справ, належать, до категорії справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосується порушення майнових прав особи, яке пов'язане зі звільненням з публічної служби.
Відповідно до статті 12 Закону № 2011 у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 91 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. Дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Специфічний характер правовідносин у категорії спорів, що розглядаються, у яких на публічно-правовий характер спору накладається майновий аспект, змушує брати до уваги ці особливості при визначенні того, які норми визначають строки звернення до суду для цих справ.
В той же час враховуючи специфіку публічно - правових спорів, для вирішення яких КАС України визначені спеціальні строки, то суд вважає достатнім строком для реалізації позивачем права звернення до суду за захистом порушеного права загальний шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 04 липня 2019 року у справі № 821/2/18.
Таким чином, строк звернення до суду позивачем не пропущено. Крім того, в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі судом вже розглянуто питання поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3500,00 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частин першої - третьої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та адвокатом Кошліченко Ніною Валеріївною укладено договір про надання правничої допомоги №200625-01 від 25 червня 2020 року.
Відповідно до пункту 1.1 договору Клієнт (позивач) доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу:
Надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань.
Складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру.
Складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, заяв, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства).
Згідно з пунктами 5.1 та 5.2 договору, гонорар - винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової/правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.
Гонорар складається із суми вартості послуг, тарифи яких попередньо узгоджені Сторонами в усній формі та обумовлені Додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору. Оплата здійснюється за домовленістю сторін.
Відповідно до додаткової угоди №1 до договору №200625-01 від 25 червня 2020 року, за складання позовної заяви до військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України з додатками, направлення її до суду, ведення справи, Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень.
З детального розрахунку вартості адвокатського гонорару за договором про надання правничої допомоги №200625-01 від 25 червня 2020 року вбачається, що вартість складання заяви про нарахування та виплату компенсації за не отримане речове майно до військової частини НОМЕР_2 складає 500,00 грн.; вартість складання позовної заяви до військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії із підготуванням додатків до неї, для подання до Запорізького окружного адміністративного суду становить 3000,00 грн.
Також сторони підписали Акт прийому передачі виконаних робіт і послуг на суму 3500,00 грн.
Факт оплати за надані послуги на вищезазначену суму підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №10 від 02 лютого 2021 року.
З матеріалів справи встановлено, що позовна заява складена та підписана адвокатом Кошліченко Н.В. Всі додатки до позову також завірені зазначеним адвокатом.
Проте суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Лавентс проти Латвії» наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.
Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, пункт 30, ECHR 1999-V).».
Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року, підпунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10 грудня 2009 року, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12 жовтня 2006 року, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року.
Суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, так як судові витрати на правничу допомогу з підготовки позовної заяви у сумі 3000,00 грн. не є співмірними та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На думку суду, з урахуванням вимог частини п'ятої статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу з підготовки позовної заяви мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 1500,00 грн.
Окрім того, як встановлено судом з матеріалів справи, ордером про надання правничої допомоги серії АР № 1033783 від 02 лютого 2021 року чітко визначено, що місцем надання юридичної допомоги є Запорізький окружний адміністративний суд. Відтак, відшкодування витрат на складання заяви про нарахування та виплату компенсації за не отримане речове майно до військової частини НОМЕР_2 , суд вважає необґрунтованими.
Таким чином вимоги щодо стягнення вартості складання заяви про нарахування та виплату компенсації за не отримане речове майно до військової частини НОМЕР_2 в сумі 500,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що в силу приписів пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, питання щодо стягнення судового збору судом не вирішувалось.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України щодо не виплати ОСОБА_1 , в зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України провести розрахунок за неотримане позивачем речове майно станом на 08 січня 2019 року та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 08 січня 2019 року.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 15 квітня 2021 року.
Суддя Д.В. Татаринов