14 квітня 2021 року Справа № 280/324/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945)
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Заводський відділ державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (69067, м.Запоріжжя вул.Сеченова, 25-а, код ЄДРПОУ 35037081)
про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Заводський відділ державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області від 08 листопада 2019 року про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн.
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує, що зареєструвався як фізична особа-підприємець 27 червня 2002 року, однак у вересні 2004 року припинив діяльність і одночасно подав відповідну заяву до відділу державної податкової інспекції Заводського району м.Запоріжжя. З 28 грудня 2016 року по 28 жовтня 2019 року заходився на військовій службі у Збройних Силах України. Вказує, що з 28.12.2016 по 05.04.2017, з 19.10.2017 по 03.11.2017, з 03.11.2017 по 06.06.2018, з 17.12.2018 по 11.08.2019 безпосередньо приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення її здійснення. Зазначає, що зазначений період зарахований до страхового стажу, єдиний соціальний внесок в розмірі 22% нараховано та сплачено повністю. Крім того, 14.11.2019 Департаментом надання адміністративних послуг Запорізької міської ради повідомлено про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . На підставі викладеного вважає вимогу від 08 листопада 2019 року протиправною та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, 04.03.2021 до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх. №13054), в якому відповідач зазначає, що згідно Інтегрованої картки платника одатків ОСОБА_1 по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (Для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) що позивачу нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 в сумі - 15819,54 грн.. Зазначає, що ОСОБА_1 сплату єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 не здійснював, заборгованість по сплаті єдиного внеску склала - 15819,54 грн., а також, нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2019 по 31.12.2019, в сумі - 10719,72 грн. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Третя особа пояснень по суті позовних вимог на адресу суду не надала.
Ухвалою суду від 14.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено на 13.01.2021 без виклику сторін.
Ухвалою суду від 14.04.2021 замінено відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (ЄДРПОУ 43143945) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП 44118663, 69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 166).
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
ОСОБА_1 був зареєстрований в ЄДРПОУ як фізична особа-підприємець з 27 червня 2002 року.
14.11.2019 до ЄДРПОУ внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
08.11.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57586-50 У, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 14.01.2020 зі сплати єдиного внеску складає 26539,26 грн.
Не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон №2464- VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, сформульованими у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19; адміністративне провадження №К/9901/28514/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18; адміністративне провадження №К/9901/25355/1.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як свідчать встановлені обставини справи, сума заборгованості за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за І-ІV квартали 2018 року та І-ІV квартали 2019 року, а саме 2 457,18 грн. нарахування щоквартально за 2018 рік (3723 грн.*22%*3 місяців) та 2 754,18 грн. нарахування за щоквартально за 2019 року (4173 грн.*22%).
Судом встановлено, що 28 грудня 2016 року по 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 заходився на військовій службі у Збройних Силах України.
Слід зазначити, що відповідно до абзаців сьомого, восьмого та одинадцятого п. 1 частини першої ст. 4 Закону України № 2464-VI та п.п. 2 п. 1 розд. ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі -Інструкція № 449), платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу»; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, СБУ та службу в органах і підрозділах цивільного захисту.
ЄСВ для зазначеної категорії платників нараховується на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Згідно з п. 9 розд. ІІІ Інструкції № 449 для платників, визначених підпунктами 1 та 2 п. 1 розд. ІІ Інструкції № 449, якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати для кожної застрахованої особи, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та встановленої ставки ЄСВ за умови перебування у трудових відносинах (несення військової служби) повний календарний місяць або відпрацювання всіх робочих днів звітного місяця, які передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності згідно із законодавством.
Ставка ЄСВ для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 % до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування ЄСВ частина п'ята ст. 8 Закону № 2464).
Згідно довідок про заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, про підтвердження страхового стажу керівника військової частини НОМЕР_2 МО України від 11 листопада 2019 року №1180 та № 1181 з 28.12.2016 по 28.10.2019 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , зазначений період зарахований до страхового стажу, єдиний соціальний внесок в розмірі 22% нараховано та сплачено повністю.
Контролюючий орган вказану обставину в ході розгляду справи не заперечував, доказів на її спростування не надав, клопотання про витребування доказів не заявляв.
Таким чином, з 2016 року по жовтень 2019 року позивач був працівником у розумінні підпункту14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Відтак, нарахування позивачу єдиного соціального внеску за вищенаведений період не відповідає приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим, вимога № Ф-57586-50 У від 08 листопада 2019 року про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. за подання позовної заяви та у розмірі 681,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Заводський відділ державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (69067, м.Запоріжжя вул.Сеченова, 25-а, код ЄДРПОУ 35037081) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від №Ф-57586-50 від 08.11.2019 про нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 27513,73 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок та у розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна) гривня 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 14 квітня 2021 року.
Суддя Л.Я. Максименко