15 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/21711/20
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій та відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо зарахування періодів проходження ним військової служби з 26.08.2015 по 03.12.2015, з 25.12.2015 по 30.04.2016, з 26.10.2017 по 23.12.2017, з 05.01.2018. по 04.04.2018, з 21.04.2018 по 06.06.2018 на пільгових умовах; з 01.01.1988 по 21.02.1990 на пільгових умовах; період роботи з 01.01.1998 по 22.10.2001 приватним підприємцем та період отримання допомоги як безробітного в центрі зайнятості з 17.11.2016 по 13.08.2017; з 04.01.2019 по 12.05.2019; з 13.04.2020 по 06.09.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести йому зарахування до страхового стажу для визначення пенсії на пільгових умовах періоди військової служби з 26.08.2015 по 03.12.2015, з 25.12.2015 по 30.04.2016, з 26.10.2017 по 23.12.2017, з 05.01.2018 по 04.04.2018, з 21.04.2018 по 06.06.2018 з розрахунку один місяць служби за три, збільшивши його на 2 роки 4 місяці; військову службу з 01.01.1988 по 21.02.1990 з розрахунку один місяць служба за півтора місяці, збільшивши його на 1 рік 1 місяць; приватним підприємцем період роботи з 01.01.1998 по 22.10.2001, збільшивши його на 3 роки 9 місяців 22 дня; та період отримання допомоги як безробітного в центрі зайнятості з 17.11.2016 по 13.08.2017; з 04.01.2019 по 12.05.2019; з 13.04.2020 по 06.09.2020, збільшивши його на 1 рік 5 місяців 27 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04.11.2020.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із чим звернувся до відповідача із відповідною заявою, втім отримав відмову, мотивовану відсутністю необхідного стажу для призначення такої пенсії. Вважає, що відповідач при підрахунку трудового стажу безпідставно не врахував до такого проходження військової служби в складі діючої армії в період бойових дій та прийняття безпосередньої участі в антитерористичній операції і у здійсненні заходів у забезпеченні національної безпеки і оборони в Донецькій та Луганській областей у період з 26.08.2015 по 03.12.2015, з 25.12.2015 по 30.04.2016, з 26.10.2017 по 23.12.2017, з 05.01.2018 по 04.04.2018, з 21.04.2018 по 06.06.2018 - 1 рік та 2 місяці, яка підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Разом з тим, на думку позивача, відповідачем протиправно не враховано до його трудового стажу на пільгових умовах військову службу у період з 01.01.1988 по 21.02.1990 у військовій частині НОМЕР_1 , розташованій у селищі Верхня Інта Комі АРСР з розрахунку один місяць служби за півтора місяці відповідно до наказу МО СССР від 05.05.1988 №150.
Як відмічає позивач, Пенсійний фонд також не включив до страхового стажу період перебування його на обліку та отримання допомоги по безробіттю в Андрушівській районній філії Житомирського обласного центру зайнятості у період з 17.11.2016 по 13.08.2017; з 04.01.2019 по 12.05.2019; з 13.04.2020 по 06.09.2020 та період провадження підприємницької діяльності у період з 01.01.1998 по 22.10.2001.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області належним чином завірену копію заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах та додані до неї документи на підтвердження стажу, які надійшли до суду 03.02.2021.
Відзив на позов представник відповідача подав до суду 09.02.2021 за №060000802-8/9486 від 02.02.2021, в якому вказано на безпідставність позовних вимог у зв'язку із недостатністю загального стажу для пенсії за віком, як учаснику бойових дій, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, якими відмовлено у призначенні пенсії є правомірними та вмотивованими.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Як вказує у відзиві на позов представник відповідача, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявами про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003: № 1219 від 09.09.2020; №1470 від 04.11.2020; № 31 від 17.11.2020; №33 від 25.11.2020 до яких надав перелік підтверджуючих документів, за результатами розгляду яких прийняті рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ст.150 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 : №1801 від 16.09.2020, від 09.11.2020, №1801 від 24.11.2020 та № 1801 від 27.11.2020.
Про винесені рішення позивачу було повідомлено листом №0600-0303-8/65268 від 13.11.2020 та роз'яснено про відсутність підстав для призначення пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до чинного законодавства.
Не погоджуючись із вказаною відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом регулює Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV).
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески (статті 1 Закону № 1058-ІV).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV).
На підставі частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 (далі Інструкція № 58), затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України №110 від 17.08.1993 (далі - Інструкція №58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктом 2.3 Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників).
Згідно з пунктом 4.1. Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відтак, спірні відносини у даній справі виникли з приводу незарахування позивачу до трудового стажу:
- періоду проходження військової служби в складі діючої армії в період бойових дій та прийняття безпосередньої участі в антитерористичній операції та у здійсненні заходів у забезпеченні національної безпеки і оборони в Донецькій та Луганській областей у період з 26.08.2015 по 03.12.2015, з 25.12.2015 по 30.04.2016, з 26.10.2017 по 23.12.2017, з 05.01.2018 по 04.04.2018, з 21.04.2018 по 06.06.2018 - 1 рік та 2 місяці, яка, на думку позивача підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці;
- військової служби у період з 01.01.1988 по 21.02.1990 у військовій частині НОМЕР_1 , розташованій у селищі Верхня Інта Комі АРСР з розрахунку один місяць служби за півтора місяці відповідно до наказу МО СССР від 05.05.1988 №150;
- перебування на обліку в Андрушівській районній філії Житомирського обласного центру зайнятості у період з 17.11.2016 по 13.08.2017; з 04.01.2019 по 12.05.2019; з 13.04.2020 по 06.09.2020;
- періоду провадження підприємницької діяльності у період з 01.01.1998 по 22.10.2001.
Щодо незарахування до страхового стажу проходження військової служби в складі діючої армії в період бойових дій та прийняття безпосередньої участі в антитерористичній операції та у здійсненні заходів у забезпеченні національної безпеки і оборони в Донецькій та Луганській областей у період з 26.08.2015 по 03.12.2015, з 25.12.2015 по 30.04.2016, з 26.10.2017 по 23.12.2017, з 05.01.2018 по 04.04.2018, з 21.04.2018 по 06.06.2018 в розрахунку один місяць служби за три місяці суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до змісту п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-ІV військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаціправо на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначене Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 вказаної статті Закону №2232-XII передбачено види військової служби, до яких, зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (далі - Порядок №413).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
Водночас згідно з статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №335-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон №335-ХІІ) до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Як свідчать матеріали справи, позивач приймав безпосередню участь в АТО та йому надано статус учасника бойових дій, що підтверджується виданим йому безтерміновим посвідченням серії НОМЕР_2 від 02.02.2016 (а.с.8) та довідкою Андрушівського районного військового комісаріату №244 від 24.06.2019 (а.с.34).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач перебував на військовій службі в зоні АТО.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1-2 цього Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
При цьому статтею 57 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону №2011-ХІІ визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям в соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, яким зокрема визначено порядок обчислення вислуги років (загального страхового стажу) для призначення пенсій за вислугу років особам, звільненим з військової служби, оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення та перерахунку пенсій за вислугу років.
Пунктом 2.3 розділу 2 даного Положення передбачено, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції, підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Отже, оскільки позивач перебував на військовій службі в АТО, зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.06.2018 у справі №348/347/17.
У межах спірних правовідносин, позивач перебував на військовій службі в АТО в період за період з 26.08.2015 по 03.12.2015 (3 міс. 8 днів), з 25.12.2015 по 30.04.2016 (4 міс6 днів), з 26.10.2017 по 23.12.2017 (1 міс 28 днів), з 05.01.2018 по 04.04.2018 (3 міс.), з 21.04.2018 по 06.06.2018 (1 міс. 16 днів), а відтак вказаний період повинен бути зарахований у пільговому обрахунку (один місяць за три), а не в одинарному розмірі, як це здійснив відповідач.
Крім того, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до трудового стажу військової службу у період з 01.01.1988 по 21.02.1990 у Військовій частині НОМЕР_1 з розрахунку один місяць служби за півтора місяці, відповідно до наказу МО СССР №150 від 05.05.1988 (а.с.32), оскільки за змістом довідки Андрушівського районного військового комісаріату №832 від 03.11.2020 (а.с.33, на звороті) підтверджено факт проходження військової служби позивачем у вказаний період та його право на пільги за вислугою років один місяць служби за півтора місяці.
Щодо спірних відносин стосовно включення до трудового стажу перебування на обліку в Андрушівській районній філії Житомирського обласного центру зайнятості у період з 17.11.2016 по 13.08.2017, з 04.01.2019 по 12.05.2019 та з 13.04.2020 по 06.09.2020 суд вказує наступне.
Як видно з розрахунку складеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області (а.с.11) включено до трудового стажу періоди перебування на обліку в Андрушівській районній філії Житомирського обласного центру зайнятості, зокрема: з 04.01.2019 по 12.05.2019 та 13.04.2020 по 12.08.2020.
Втім, як свідчить архівна довідка Андрушівської районної філії Житомирського обласного центу зайнятості №01-12/574 від 14.12.2020 (а.с.26), позивач перебував на обліку в центрі зайнятості як безробітний:
- з 10.11.2016 (на підставі наказу №НТ161111 від 11.11.2016) по 31.08.2017 (на підставі наказу № НТ170901 від 01.09.2017) та отримував допомогу по безробіттю: з 17.11.2016 по 13.08.2017;
- з 28.12.2018 (на підставі наказу № НТ181229 від 29.12.2018) по 12.05.2019 (на підставі наказу № НТ190625 від 25.06.2019) та отримував допомогу по безробіттю: з 04.01.2019 по 12.05.2019;
- з 13.04.2020 (на підставі наказу № НТ200413 від 13.04.2020) по 06.09.2020 (на підставі наказу № НТ200928 від 28.09.2020) та отримував допомогу по безробіттю: з 13.04.2020 по 06.09.2020.
Таким чином, суд зауважує, що до страхового стажу позивача повинен зараховуватися період (строк) перебування на обліку в Андрушівській районній філії Житомирського обласного центу зайнятості, підстави для його неврахування відсутні.
Щодо періоду провадження підприємницької діяльності у період з 01.01.1998 по 22.10.2001 суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 та Закону 1058-IV фізичні - особи підприємці нараховують та сплачують страхові внески (до 2004 року - страховий збір) на суми чистого доходу, отриманого від відповідної діяльності.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 22.06.1995 (а.с.23) та знятий з обліку 22.10.2001, що підтверджується довідкою Андрушівської райдержадміністрації, яка міститься в матеріалах справи (а.с.23, на звороті).
За змістом листа Андрушівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №281/05 від 25.01.2019 (а.с.27), згідно поданої звітності за II-IV квартал 1996 ФОП ОСОБА_1 отримував дохід та сплачував внески, втім згідно з поданою звітністю до Пенсійного фонду України за 1997-2004 позивач чистого доходу від підприємницької діяльності не мав, звітність подавав за період з І кварталу 1997 року по І квартал 2001 року без нарахування страхових внесків. З II квартала 2001 року звітність відсутня. Відповідно, внески не сплачувались , а в II кварталі 2001 року заборгованість в сумі 321,79 грн була списана відповідно до ст 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.02.2001.
Разом з тим, період роботи на посаді керівника МПП "Сапфір” відсутній в відомостях персоніфікованого обліку, оскільки звітність щодо нарахування заробітної плати підприємством не подавалась до Пенсійного фонду та внески не сплачувались, при цьому відомості про те, що начальником Андрушівського об'єднаного управління в Житомирській області не приймались рішення про відмову в прийнятті ФОП ОСОБА_1 внесків для визнаня страхового стажу за попередні роки відсутні.
Крім того, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-підприємців платників податків ДФС України про суми виплачених доходів відомості про доходи позивача у період з лютого 1998 року по 2002 рік відсутні.
Враховуючи встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, період провадження підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 22.10.2001 не підлягає для зарахування до страхового стажу позивача.
З огляду на викладене, слід вказати, що позивач має статус учасника бойових дій, досяг віку 55 років, та в разі трудового стажу більше 25 років, підпадає під дію вимог п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону 1058-IV, а тому, позові вимоги підлягають задоволенню частково.
Разом з тим, доказів у підтвердження того, що дані які містяться в документах наявних в матеріалах справи (в частині вищевказаних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду до суду не надано, при цьому слід врахувати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відтак, відповідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши вищевикладене та з метою відновлення прав та інтересів позивача, та для ефективного захисту прав позивача за захистом яких останній звернувся, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання рішень про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ст.150 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003, зокрема: №1801 від 16.09.2020, від 09.11.2020, №1801 від 24.11.2020 та № 1801 від 27.11.2020 неправомірними та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправними дій та відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову ОСОБА_1 призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ст.150 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003: №1801 від 16.09.2020, б/н від 09.11.2020, №1801 від 24.11.2020 та №1801 від 27.11.2020 неправомірними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 25.11.2020 з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст рішення складено: 15.04.2021.