12 березня 2021 року Справа № 160/87/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.07.2017 року по 18.12.2020 року.
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.07.2017 року по 18.12.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на день звільнення зі служби відповідачем затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: не виплачено грошову компенсацію за календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яку відповідачем здійснено лише 18.12.2020 року, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим вважає, що у нього виникло право на звернення до суду із заявленими вимогами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2017 № 33 (по стройовій частині) капітана ОСОБА_1 , помічника начальника розвідки розвідувального відділення штабу, звільненого за п. «і» ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Новомосковського об'єднаного міського військового комісаріату Дніпропетровської області.
Військова частина НОМЕР_1 при звільненні не виплатила позивачеві компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі №160/7157/20 позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі та з-поміж іншого зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити належну позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення суду відповідач 18.12.2020 року нарахував позивачеві невиплачену при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Зважаючи, що така компенсація виплачена не у день звільнення, позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у зв'язку з чим і звернувся до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №813/356/16.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Наслідки невиплати працівнику при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України та залежать від наявності вини підприємства, установи, організації, з якими такий працівник перебував у трудових відносинах, і безспірності сум, що підлягають до виплати.
Зокрема, підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір.
Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, за змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України за наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли цей спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України. Якщо ж спір вирішено частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
У зазначеній постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду також вказала, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 766/9584/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо застосування частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних з затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період шляхом множення середнього розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, у відповідності до положень статей 116, 117 Кодексу законі про працю України та правових позицій Верховного Суду щодо їх застосування, суд враховує таке:
на день виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення між ним та відповідачем не існувало спору щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, отримавши виплати, нараховані йому при звільнені, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими;
спір щодо нарахування та виплати компенсації виник після отримання позивачем відповіді відповідача з відмовою щодо нарахування та виплати у зв'язку з відсутністю підстав для нарахування компенсації;
право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учаснику бойових дій, встановлене рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі №160/7157/20. Цим рішенням суд зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за усі невикористані ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2017 рік, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі №160/7157/20, яке набрало законної сили 06.10.2021 року, відповідач добровільно виконав, нарахувавши та виплативши позивачу компенсацію. Доказів ухилення відповідача від виконання цього рішення матеріали справи не містять.
Оскільки відповідач виплатив компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2017 рік, належну позивачу на день звільнення, то підстави для застосування судом до відповідача наслідків, передбачених частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, за порушення строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2017 рік, відсутні.
Спір щодо виплати зазначеної компенсації, який виник між позивачем та відповідачем після звільнення позивача, вирішений рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі №160/7157/20. Обов'язок військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу компенсації виник у відповідача після набрання рішенням суду законної сили.
За змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України у разі вирішення спору щодо виплати працівнику сум при звільненні, власник або уповноважений орган зобов'язані нарахувати та виплатити належні такому працівнику суми після набрання рішенням законної сили у строки, передбачені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи те, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яким вирішений спір щодо права позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2017 роки набрало законної сили 06.10.2020 року, то саме з цієї дати у відповідача виникає обов'язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
За змістом статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України та відповідно до правових позицій Верховного Суду, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку є видом відповідальності роботодавця за порушення строків виплати належних працівнику безспірних сум. Тому, виплата позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, яка була предметом судового спору, до набрання рішенням суду законної сили (до настання дати, з якої така виплата стає обов'язком відповідача) звільняє відповідача від негативних наслідків, передбачених зазначеними вище нормами Кодексу законів про працю України. Відсутні підстави стверджувати, що відповідач ухилявся від виконання рішення суду.
Крім того, суд зазначає, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Отже, відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як таке право було встановлено судом.
Тому, з урахуванням зазначених обставин, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, у вигляді сплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна