14 квітня 2021 р. Справа № 120/1639/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради (відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 та 2020 роки у розмірі меншому ніж передбачено ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту";
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 та 2020 рік, з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеної ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту", та здійснити виплату з урахуванням фактично виплачених сум;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є учасником бойових дій та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII. Зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує, що на час виплати разової грошової допомоги діяла редакція ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак, оскільки відповідач відмовляється здійснити перерахунок належних йому до виплати сум, тому, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою від 09.03.2021 року судом відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
26.03.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. Зазначає, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2018-2019 роках здійснювалася у відповідності до діючих на той час законодавчих вимог. Виплата ж такої допомоги у 2020 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року за № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою встановлений чіткий розмір допомоги до 5 травня для певних категорій. Положеннями частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом про Державний бюджет України. За наведеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки визначення розміру зазначеної допомоги до компетенції Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради не належить.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 28.05.2015 року, виданого Південним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України та має право на пільги передбачені для учасників бойових дій.
Як вказує відповідач, згідно даних управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради ОСОБА_1 перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги з 07.08.2015 року, як учасник бойових дій - АТО.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач, не погоджуючись із розміром отриманої за період з 2018 - 2020 роки одноразової грошової допомоги до 5-го травня як учаснику бойових дій, звернувся до відповідача із письмовою заявою щодо виплати такої допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
За результатами розгляду такої заяви, відповідач листом № 01-09/338 від 16.02.2021 року повідомив позивача про те, що грошова допомога до 5 травня за період з 2018 року по 2020 рік йому була нарахована і виплачена відповідачем в межах фактично виділених та профінансованих на цю мету коштів Міністерством соціальної політики України у 2018 році у розмірі 1265 грн., у 2019 році - 1295 грн., а у 2020 - 1390 грн., визначених постановами Кабінету Міністрів України про "Деякі питання виплати у 2018, 2019, 2020 роках разової грошової допомоги, передбачених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".
Втім, позивач переконаний, що із урахуванням рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020, розмір допомоги слід визначати не на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року за № 112, чи попередніх актів Уряду, а керуючись Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII.
Відтак, спірним при розгляді цієї справи є питання про розмір разової грошової допомоги до 5 травня, що виплачувалася учасникам бойових дій у 2018 - 2020 роках, з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 року у справі 1 -247/2018(3393/18).
Визначаючись із розміром допомоги, що належить до виплати позивачу у 2020 році суд враховує, що цій обставині надано оцінку при розгляді зразкової справи № 440/2722/20-а рішенням Верховного Суду від 29 вересня 2020 року, що залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року. Так, ця адміністративна справа має ознаки типової справи № 440/2722/20-а, що прийнята до розгляду Верховним Судом як зразкова адміністративна справа.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Розглядаючи зразкову справу, Верховний Суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 року (день прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій величиною п'ять мінімальних пенсій за віком.
Велика Палата Верховного Суду у п.п. 48-54 постанови від 13 січня 2021 року зазначила, що вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком слід визначати із урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV та закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
У 2020 році мінімальний розмір пенсії за віком становив 1638 грн. (розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік").
Відтак, із урахуванням встановлених обставин та висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд доходить висновку, що виплачуючи позивачу оспорювану допомогу за 2020 рік у розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112 відповідач допустив порушення норм ст. 12 Закону від 22.10.1993 року № 3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 № 367-XIV, яка передбачала виплату учасникам бойових дій допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Отже, адміністративний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про виплату допомоги до 5 травня за 2018 - 2019 роки у розмірі передбаченому ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, то суд вважає, що такі не підлягають задоволенню із наступних мотивів.
В той час коли позивачу виплачувалася допомога до 5 травня за 2018 - 2019 роки діяв підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виходячи із вказаного нормативного регулювання спірних правовідносин, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати протягом 2018 - 2019 років, зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня .
Як уже зазначалося, на реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанови: від 14.03.2018 року № 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2018 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1265 грн. та від 20.03.2019 року № 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1295 грн.
Безспірно встановлено, що відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2018 - 2019 роках визначав її розмір саме із урахуванням норм вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.
Натомість позивач вважає, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.02.2020 року (в справі 1 - 247/2018(3393/18)) дійшов висновку про неконституційність делегування повноважень Уряду визначати розмір допомоги в цілому. Тобто, рішення Конституційний Суд, на думку позивача, є застосовним і до виплат проведених в 2018-2019 роках. Тому, як наслідок, позивач просить провести йому доплату недоотриманої у цей період допомоги.
Однак, суд не погоджується із аргументами позивача виходячи із таких міркувань.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Із аналізу вказаних приписів, суд робить висновок, що загальним є правило про втрату чинності законів, які визнані неконституційними саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проте, винятки із такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України.
Згідно ч. 1 ст. 97 Закону від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абз. 2 п. 2 рішення від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Необхідно зазначити, що такий принцип є гарантією стабільності суспільних відносин та забезпечення принципу юридичної визначеності. Оскільки, в іншому випадку усі суспільні відносини у яких було застосовано "неконституційний закон" підлягали б "ревізії". Тому, з огляду на відсутність у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року вказівки на інше, суд вважає, що вказане Рішення слід застосовувати до правовідносин які виникли з дня його ухвалення.
Отже, встановлена у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року неконституційність закону, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.
Враховуючи, що підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, був чинним на момент проведення позивачу виплат у 2018 - 2019 роках, розмір оспорюваної допомоги правомірно визначався на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 року № 170 та від 20.03.2019 року № 237.
Відтак, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги до 5 травня за 2018 - 2019 роки, в розмірі передбаченому ст. 12 Закону від 22.10.1993 року № 3551-XII задоволенню не підлягають.
Разом із тим, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає, що невиплата відповідачем щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком є проявом бездіяльності, а не активних дій. Тому суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги необхідно задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги. При цьому суд враховує, що саме такий спосіб захисту порушеного права був визначений Верховним Судом у рішенні в зразковій справі № 440/2722/20.
Відповідно до положень, закріплених статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено в частині 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У той же час відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" як учасник бойових дій питання про розподіл судових витрат в цій частині судом не вирішується.
В той же час, щодо відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн., то суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та ряді постанов Верховного Суду від 09.02.2021 року у справі № 817/1629/15, від 26.02.2021 року у справі № 2а-1670/7079/11 та інші.
Так, на підтвердження факту понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір про надання правової допомоги (адміністративної справи) від 19.02.2020 року (а.с. 11 - 12), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 747, виданого на підставі рішення Вінницької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.03.2012 року № 3 (а.с. 13), а також ордер серії ВН № 147952 від 22.02.2021 року (а.с. 14).
Як зазначено у пунктах 4,2, 4.3 Договору про надання правової допомоги від 19.02.2020р., гонорар адвоката складає 2000 грн. За прийняття доручення, згідно цього Договору до виконання, адвокату виплачується 100 відсотків суми гонорару.
Проте, позивач не надав до суду жодних платіжних документів, що свідчать про сам факт оплати послуг на правничу допомогу, як то платіжні доручення, касові чеки або інші банківські документи, які б підтверджували факт понесенням ним таких витрат у сумі 2000,00 грн. Крім того, матеріали справи не містять також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що є обов'язковим згідно вимог ч. 4 ст. 134 КАС України.
З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем не надано до суду жодних доказів документального підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення заявленої суми витрат.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 120, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог, як і у відшкодуванні витрат на правничу допомогу - відмовити
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 14.04.21.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради (код ЄДРПОУ: 03198600, місцезнаходження: вул. Василя Стуса, 56, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович