Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/536/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування", м.Київ
до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", м. Харків
про стягнення 17225,38 грн.,
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-Страхування" (позивач) звернулось до Господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (відповідач) 17225,38 грн. страхового відшкодування. Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв'язку з настанням страхового випадку за Договором № PVP.S №1902544 добровільного страхування наземних транспортних засобів до позивача перейшло право зворотньої вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за відшкодування заподіяної матеріальної шкоди в сумі 17225,38 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
При цьому, суд зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи. Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 23.02.2021 відповідач отримав 01.03.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. № 74).
Відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте відзиву на позовну заяву у строк встановлений судом не подав, суд вирішує справу в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
21.08.2019 між Приватним акціонерним товариством "ПРОСТО-Страхування" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір PVP.S №1902544 добровільного страхування наземних транспортних засобів (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем марки "Nissan JUKE", реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. № 10-13).
27 травня 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів - автомобіля "Toyota COROLLA", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , та автомобілем "Nissan JUKE", реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 .
Постановою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 01 липня 2020 року визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення (а.с. № 25).
У результаті ДТП був пошкоджений автомобіль страхувальника та внаслідок зазначеного ДТП автомобіль "Nissan JUKE", реєстраційний номер НОМЕР_1 отримав механічні ушкодження, чим власнику транспортного засобу була спричинена матеріальна шкода.
Відповідно до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 42-D/82/8/0520 від 18 червня 2020 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Nissan JUKE", реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 27078,48 грн. (а.с. № 26-34), а відповідно до ремонтної калькуляції №145167 від 04.06.2020 вартість відновлювального ремонту зазначеного автомобіля становить 26368,74 грн. (а.с.№ 47,48).
24.06.2020 позивачем складений страховий акт №145167, в якому визначено суму страхового відшкодування в розмірі 17225,38 грн. (а.с. № 51), яке сплачено платіжним дорученням №10492 від 25 червня 2020 року (а.с. № 52).
Таким чином, як стверджує позивач, ним виплачено страхове відшкодування за ремонт транспортного засобу "Nissan JUKE", реєстраційний номер НОМЕР_3 , в розмірі 17225,38 грн.
Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
На підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник, що отримав страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Як стверджує позивач, оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу автомобіля "Toyota COROLLA", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АО/1729294, виданого Приватним акціонерним товариством "Харківська муніципальна страхова компанія", позивач має право зворотної вимоги до відповідача.
Полісом № АО/1729294 передбачено ліміт відповідальності 100000,00 грн. та франшизу в розмірі 0 грн.
Отже, розмір страхового відшкодування за розрахунком позивача складає 17225,38 грн. з урахуванням 0 франшизи.
Оцінивши доводи позивача, викладені в позовній заяві, разом із наданими до суду доказами в підтвердження позовних вимог, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог, виходячи з нижчевикладеного.
Відповідно до загальних умов та визначень Договору страховий випадок - це передбачена договором подія, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу), застрахованим або третім особам.
За приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) транспортним засобом.
Положеннями cт. 993 Цивільного кодексу України та cт. 27 Закону України "Про страхування" встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП.
Цивільна відповідальність власника транспортного засобу автомобіля "Toyota COROLLA", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на дату ДТП була застрахована відповідачем згідно полісу № АО/1729294 (а.с. 53).
Відповідно до п.1.4 cт. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" особами, відповідальність яких застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є: страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, з огляду на наявність та чинність на дату ДТП страхового №АО/1729294, враховуючи презумпцію правомірності керування транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну під час керування ТЗ була застрахована.
Оскільки відповідач є страховиком за вищевказаним полісом, то позивач у межах понесених ним фактичних витрат, набув право вимоги до відповідача на суму виплаченого страхового відшкодування.
19.08.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування № 04-2143 в сумі 17225,38 грн., проте останній виплату не здійснив.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки на момент звернення з позовом до суду відповідач не здійснив жодних дій щодо виплати страхового відшкодування, зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У частині 1 статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Як вбачається із матеріалів справи, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту.
Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.
Як вже було зазначено вище, позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 17225,38 грн. і реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача про виплату страхового відшкодування, оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що страховий акт №145167 від 24.06.2020, платіжне доручення №10492 від 25.06.2020, разом із наданими доказами на підтвердження розрахунків страхового відшкодування пошкодженого автомобіля, зокрема, розрахунку №145167 від 24.06.2020, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Відповідач відповідно до страхового полісу № АО001729294 здійснював страхування цивільно-правової відповідальності водіїв забезпеченого транспортного засобу - автомобіля "Toyota COROLLA", реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким передбачено франшизу в розмірі 0 грн. та встановлено ліміт за спричинену майнову шкоду у розмірі 100000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями ст. 12 Закону визначається, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог в сумі 17225,38 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з чим судовий збір у розмірі 2270,00 грн. покладається на позивача.
Щодо заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За приписами ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд також враховує правові висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц, де зазначено наступне.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
В якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач надав суду:
- копію договору про надання правової допомоги №1 від 02.01.2020,
- копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги від 29.01.2021,
- копію реєстру справ (Договорів) від 04.01.2021 про визначення суми гонорарів, зокрема, у даній справі (п.15) - 5 000,00 грн.;
- копії платіжних доручень №83,84 від 04.01.2021 на підтвердження сплати адвокату гонорару;
- ордер КС №791365 від 04.01.2021,
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №6423/10 від 15.02.2018,
- копію посвідчення адвоката №6423/10 від 15.02.2018.
Обсяг правової допомоги та її вартість містяться у детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги від 29.01.2021 (а.с. №68), та складають 5000,00 грн. (консультація, 1 год. - 1000,00 грн., підготовчі дії, 2 год. - 2000,00 грн., підготовка та подання позовної заяви в суд, 2 год. - 2000,00 грн).
Платіжні доручення №83,84 від 04.01.2021 підтверджують сплату позивачем гонорару за надання правової допомоги.
Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи викладене, керуючись приписами ст.ст. 126,129 ГПК України, надавши оцінку співмірності суми зазначених судових витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, господарський суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., тому понесені позивачем витрати на професійну правову допомогу підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-242,247,252,256 ГПК України Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 63, код ЄДРПОУ - 21186813) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, м.Київ, вул. Герцена, 10, п/р НОМЕР_4 в АТ "Райффайзен БАНК АВАЛЬ", МФО 380805, код ЄДРПОУ 24745673) витрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 17225,38 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "15" квітня 2021 р.
Суддя Л.В. Шарко