33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"14" квітня 2021 р. Справа № 918/579/20(918/155/21)
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,
розглянувши заяву заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури про забезпечення позову
у справі за позовом: Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури
в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна"
про розірвання договору купівлі-продажу державного майна та повернення земельних ділянок
у межах справи про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна"
без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтена" звернулось до господарського суду Рівненської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" (33009, Рівненська область, місто Рівне, провулок Робітничий 5, код ЄДРПОУ 30141320 ).
Ухвалою суду від 18 червня 2020 року прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтена" про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна". Призначено заяву до слухання у підготовчому засіданні на 02 липня 2020 року.
Ухвалою суду від 02 липня 2020 року підготовче засідання відкладено на 23 липня 2020 року.
Ухвалою суду від 23 липня 2020 року відкрито провадження у справі №918/579/20 про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна", визнано вимоги кредитора ТОВ "Монтена" у розмірі 7 349 800,00 грн., введено процедуру розпорядження майном до 09 січня 2021 року, розпорядником майна призначено Дендериса І.Є., проведення попереднього засідання суду призначено на 22 вересня 2020 року.
27 липня 2020 року оприлюднене офіційне оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Турстрой-Україна".
В судовому засіданні 22 вересня 2020 року оголошено перерву до 01 жовтня 2020 року.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2020 року визнано вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтена" в розмірі 21 020,00 грн. судовий збір ( перша черга), 7 349 800,00 грн. заборгованість (четверта черга). Підсумкове засідання призначено на 27 жовтня 2020 року.
Постановою Господарського суду Рівненської області від 27 жовтня 2021 року визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" (код ЄДРПОУ 30141320), відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Сокотуна Віталія Аполліонарійовича, підприємницьку діяльність банкрута завершено.
01 березня 2021 року заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" з позовом про розірвання договору купівлі-продажу державного майна та повернення земельних ділянок.
Ухвалою суду від 09 березня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30 березня 2021 року.
Ухвалою суду від 30 березня 2021 року підготовче засідання відкладено.
12 квітня 2021 року від заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони арбітражному керуючому - ліквідатору ТОВ "Турстрой-Україна" Сокотуну В.А., до вирішення справи по суті та набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/579/20 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження земельних ділянок з кадастровими номерами 4825484600:02:000:2891, 4825484600:03:000:2889, 4825484600:03:000:2890, 4825484600:03:000:2891, розташованими в с.Лиса Гора, Первомайського району Миколаївської області.
Вказана заява аргументована тим, що Миколаївською обласною прокуратурою подано позовну заяву про розірвання договору купівлі-продажу державного майна - об'єкта незавершеного будівництва - "роздрібно-сортувальний завод" Лисогірського кар'єру, що знаходиться в с.Лиса Гора, первомайського району, Миколаївської області з земельною ділянкою, на якій він розташований загальною площею 480500 кв.м. та яка має кадастрові номери: 4825484600:02:000:2891, 4825484600:03:000:2889, 4825484600:03:000:2890, 4825484600:03:000:2891, від 27 лютого 2009 року №1-Д, укладеного з ТОВ "Турстрой-Україна".
Заявник вказує, що з відзиву ліквідатора вбачається, що спірні земельні ділянки включені до ліквідаційної маси боржника, і на думку ліквідатора підлягають відчуженню в порядку передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства. Водночас відчуження спірних земельних ділянок призведе до переходу права власності до третіх осіб, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у даній справі.
Заявник зазначає, що порушені внаслідок невиконання боржником зобов'язань за спірним договором інтереси держави, можуть залишитися незахищеними, оскільки майно (земельні ділянки) від недобросовісного покупця перейде у власність третіх осіб. Про вказані обставини свідчить зокрема інформація з відкритої бази даних "Прозорро.Продажі", з чого видно, що арбітражним керуючим вже оголошувались аукціони щодо продажу 2 земельних ділянок, які відносяться до предмету спору у межах справи про банкрутство.
За приписами статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
У відповідності до частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно з приписами статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з положеннями частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За нормами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтями 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до положень статті 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Згідно з правилами статті 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується зокрема забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. При зверненні до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заявник зобов'язаний надати докази того, що запропонований захід забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову та необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Правова позиція Верховного Суду в питаннях забезпечення позову зводиться до того, що господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Такий висновок щодо розуміння сутності інституту забезпечення позову зробив Верховний Суд у своїй постанові від 22.08.2018 (справа №924/150/17).
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголошує, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Крім того, у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 Конституційний Суд України також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
В даному випадку суд не повинен обмежуватися лише формальним посиланням на норму закону щодо заборони обмеження розпорядження майном, а повинен оцінити баланс інтересів сторін та зважити ймовірність негативних наслідків у випадку невжиття таких заходів.
Щоб встановити правову природу заходів забезпечення позову, що пропонуються заявником, необхідно визначити, що являють собою по суті такі заходи. Наслідком такої дії (вжиття пропонованих заходів) стане накладення заборони на право розпоряджатися майном, що виражатиметься у неможливості вчиняти відносно згаданого майна будь-яких дій, спрямованих на відчуження конкретного майна. Це тимчасовий захід, який триває до визначення подальшої долі цього майна.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року 475/97-ВР, яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року та є частиною національного законодавства України, гарантовано, що "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном, відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
Втручання у право власності повинно не лише переслідувати за фактами та у принципі "законну ціль" у "загальному інтересі", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державною, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті "справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Завдання досягти цього балансу відображено у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного порушення цієї статті необхідно встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (рішення у справі "Хуттен-Чапська проти Польщі").
Разом з тим, ЄСПЛ у низці своїх рішень нагадував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов'язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 22.02.1994 у справі "Раймондо проти Італії", ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 у справі "Адамчик проти Польщі", рішення у справах "Карамітров та інші проти Болгарії" від 10.01.2008 та "Боржонов проти Росії" від 22.01.2009).
Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень щодо розпорядження майном особи в порядку господарського, адміністративного, цивільного, кримінального судочинства при розгляді справ, що віднесені процесуальним законом до їх юрисдикції, за умови дотримання таких вищенаведених вимог встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як законність, пропорційність та загальний інтерес.
Обмежуючи розпорядження майном особи суд у межах свого провадження переслідує специфічну мету - збереження предмету позову (речі), її основних властивостей та характеристик або не погіршити споживчі якості у випадку її присудження позивачеві.
Суд зауважує, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).
Частинами 1, 2 статі 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Оскільки вимоги позивача, викладені у позовній заяві, стосуються розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - "роздрібно-сортувальний завод" Лисогірського кар'єру, що знаходиться в с.Лиса Гора, Первомайського району, Миколаївської області із земельною ділянкою, на якій він розташований загальною площею 480500 кв.м. та яка має кадастрові номери: 4825484600:02:000:2891, 4825484600:03:000:2889, 4825484600:03:000:2890, 4825484600:03:000:2891, від 27 лютого 2009 року №1-Д, укладеного з ТОВ "Турстрой-Україна" та повернення зазначених земельних ділянок до державної власності, відповідно у разі відчуження вказаного майна або його складових ліквідатором боржника під час розгляду справи, вказані обставини можуть утруднити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Заразом суд врахував, що згідно з протоколом засідання комітету кредиторів №2 у справі №918/579/20 від 05 лютого 2021 року комітет кредиторів погодив продаж земельних ділянок, щодо яких заявлено позовні вимоги в межах справи №918/579/20(918/155/21).
З наданих прокуратурою доказів (відомостей з бази даних "Прозорро.Продажі") слідує, що ліквідатором проводяться дії щодо відчуження земельних ділянок за кадастровими номерами 4825484600:03:000:2891 та 4825484600:02:000:2891.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Однак обставини щодо правомочностей власника, набуття ним прав на спірне майно, обґрунтованості чи безпідставності вимог позивача неможливо встановити до стадії судового розгляду справи по суті та прийняття рішення.
Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з правилами абзацу 7 частини першої статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.
Разом з тим, судом враховано правову позицію Верховного Суду, що стосувалась тлумачення закону щодо недопущення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута на стадії ліквідаційної процедури.
У своїй постанові від 08 квітня 2019 року у справі №925/100/15 колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що з метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в тому числі, на стадії ліквідаційної процедури вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, які передбачені загальними положеннями статті 137 ГПК України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм Закону про банкрутство.
Крім того, суд вважає за необхідне врахувати правові висновки, що висвітлені у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №50/790-43/173, де колегія суддів Верховного Суду зазначає, що заборона на накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном боржника, визнаного банкрутом, за колом осіб поширюється на суб'єктів, яким законодавством надано повноваження на накладення арештів (інших обмежень) на майно фізичних та юридичних осіб, зокрема, органи державної виконавчої служби, реєструючі та правоохоронні органи та їх посадових осіб (стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження", частина 2 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 43, 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статті 171-173 Кримінального процесуального кодексу України).
Зазначена правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 16.10.2018 у справі №Б-50/112-09.
Суд вважає, що обов'язком господарського суду у справі про банкрутство на будь-якій стадії провадження справи є оцінка правомірності реалізації майна боржника, задля забезпечення не лише приватно-правових інтересів учасників справи про банкрутство, а й публічно-правових інтересів суспільства в цілому, виходячи із завдань судочинства. Зазначене у повній мірі стосується також проваджень у спорах, стороною в яких є боржник, та які розглядаються в межах справи про банкрутство.
Отже, господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, не позбавлений процесуального права вжити заходів забезпечення вимог заявника у справі про банкрутство шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі, виходячи із доводів заявника та фактичних обставин справи, а також керуючись принципами законності, диспозитивності та пропорційності в силу статей 2, 14, 15 ГПК України та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство.
Суд врахував, що позивач заявив позовні вимоги в межах справи про банкрутство, однак не набув статусу кредитора у справі про банкрутство ТОВ "Турстрой-Україна".
Відтак, на переконання суду, в даному випадку загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті 136 ГПК України, що кореспондується з правовими висновками Верховного Суду.
Заявлений захід забезпечення позову є обґрунтованим та адекватним, а його невжиття може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або охоронюваних законом інтересів держави у разі задоволення його вимог при вчиненні дій з відчуження майна.
Враховуючи вищезазначене, суд робить висновок, що заява заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури про забезпечення позову відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім того суд врахував, що постановою суду від 27 жовтня 2020 року ліквідаційну процедуру відкрито строком на 12 місяців. Таким чином вжиття заходів забезпечення позову не спричинить порушення балансу інтересів сторін. З другого боку - відчуження земельних ділянок до прийняття рішення суду може суттєво ускладнити виконання рішення, або зробити неможливим його виконання, або ж спричинити виникнення додаткових спорів, що суперечить поняттю ефективного способу захисту порушеного права. Разом з тим у випадку відмови в задоволенні позову ліквідатор не буде позбавлений можливості здійснювати подальшу реалізацію майна боржника.
Відповідно до статті 144 ГПК України, ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 136, 137, 138, 139, 140, 234, 235, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Заяву заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури про забезпечення позову задовольнити.
2. Вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони арбітражному керуючому - ліквідатору ТОВ "Турстрой-Україна" Сокотуну В.А., до вирішення справи по суті та набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/579/20(918/155/21) вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження земельних ділянок з кадастровими номерами 4825484600:02:000:2891, 4825484600:03:000:2889, 4825484600:03:000:2890, 4825484600:03:000:2891, розташованими в с.Лиса Гора, Первомайського району Миколаївської області.
3. Дана ухвала відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом, який набирає чинності з моменту її прийняття, тобто з 14.04.2021 і підлягає негайному виконанню незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження, та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років, тобто до 14.04.2024.
Стягувачем за даною ухвалою є: Миколаївська обласна прокуратура (54030, м.Миколаїв, вул. Спаська 28, код ЄДРПОУ 02910048).
Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" (33009, м.Рівне, пров. Робітничий 5, код ЄДРПОУ 30141320), ліквідатор боржника арбітражний керуючий Сокотун Віталій Аполліонарійович (свідоцтво №247 від 02 квітня 2013 року).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її підписання до Північно-західного апеляційного господарського суду України в порядку статей 254-259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Качур А.М.