пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
14 квітня 2021 року Справа № 903/443/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла", с. Підгайці, Луцький район, Волинська область
до відповідача: VIVAGAS GmbH, Germany
про стягнення 2517,20 євро
Суддя Кравчук А. М.
Секретар судового засідання Ведмедюк М. П.
за участю представників сторін:
від позивача: н/з
від відповідача: н/з
Встановив: 19.06.2020 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" до VIVAGAS GmbH про стягнення 2517,20 євро та судових витрат по справі.
Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем взятих на себе згідно договору №02/210618 від 21.06.2018 на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні зобов'язань щодо оплати отриманих послуг з перевезення вантажу.
Ухвалою суду від 22.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 13.01.2021. Зобов'язано позивача в строк до 06.07.2020 надати суду три примірники нотаріально засвідченого перекладу на німецьку мову позовної заяви з доданими до неї документами та ухвали про відкриття провадження у справі № 903/443/20 від 22.06.2020.
Судом надіслано судове доручення з документами до Центрального Органу - Bundesministerium der Justiz und fur Verbraucherschutz (MohrenstraBe 37, 10117 Berlin) для вручення документів відповідачу: VIVAGAS GmbH, оскільки відповідно до інформації, розміщеної на веб-сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права http://www.hcch.net, Центральним органом Німеччини є Bundesministerium der Justiz und fur Verbraucherschutz (Федеральне міністерство юстиції та захисту прав споживачів), який знаходиться за адресою: MohrenstraBe 37, 10117 Berlin.
На адресу суду повернулось повідомлення №RD430847189UA про вручення процесуальних документів, які надсилались судом до компетентного органу.
На адресу суду надійшов лист від Посольства України у Федеративній республіці Німеччина щодо некоректного направлення запиту про правову допомогу.
В додаток до зазначеного листа повернуто до Господарського суду Волинської області надісланий запит (прохання про вручення за кодоном судових та позасудових документів від 29.07.2020, провадження у справі №8/903/443/20 від 22.06.2020).
09.12.2020 судом надіслано судове доручення з документами до Центрального органу землі Саксонії Федеративної Республіки Німеччина Prаsident des Oberlandesgerichts Dresden Schlossplatz 1, 01067 Dresden для вручення відповідачу.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 13.01.2021 до Господарського суду Волинської області в рамках справи №903/443/20 не надійшло жодного доказу (підтвердження), який би свідчив про отримання безпосередньо стороною відповідача VIVAGAS GmbH нотаріально засвідченого перекладу ухвали від 22.06.2020 про відкриття провадження; нотаріально засвідченого перекладу позовної заяви; перекладу прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів.
Таким чином, станом на 13.01.2021 у суду відсутні відомості про отримання VIVAGAS GmbH (відповідачем у цій справі) ухвали суду від 22.06.2020 (про відкриття провадження у цій справі) з повідомленням про дату, час і місце судового засідання у справі; як наслідок, не виконання відповідачем, у т.ч. вимог пунктів 9,10 вказаної ухвали стосовно строку для подання до вказаного суду відзиву (з перекладом на українську мову) та доказів на підтвердження правової позиції відповідача щодо суті спору у цій справі.
Ухвалою суду від 13.01.2021 зупинено провадження у справі №903/443/20 до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду та інших документів виконання судового доручення про вручення судових документів відповідачу VIVAGAS GmbH, Torgauer Strabe 231-233, 04347, Leipzig, (Німеччина). Надіслано документи до Центрального органу землі Саксонії Федеративної Республіки Німеччина Prаsident des Oberlandesgerichts Dresden Schlossplatz 1, 01067 Dresden. Засідання призначено на 14.04.2021 о 12:00 год.
06.04.2021 на адресу суду надійшов лист від компетентного органу Федеративної Республіки Німеччина від 25.02.2021 щодо вручення відповідачу виклику до суду та інших документів вх.№01-57/1869/21 від 06.04.2021, з якого вбачається, що доручення неможливо було виконати. Не можна було встановити ані адресата (одержувача вручення), ані її управляючого директора за адресами, внесеними у торговий реєстр та у Саксонський реєстр прописаних осіб. Інших можливостей встановити придатну для вручення адресу немає.
Ухвали суду від 22.06.2020, 13.01.2021 направлялись також на електронну адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та у договорі.
Протокольною ухвалою суду від 14.04.2021 провадження у справі №903/443/20 поновлено.
Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, 14.04.2021 подав заяву, в якій просить розгляд справи проводити за відсутності представника, позов підтримує повністю та просить задовольнити. Просить стягнути з відповідача витрати понесені позивачем за переклад документів з української на німецьку мову і навпаки, у сумі 7 415 грн. 00 коп.
Відповідач представника в судове засідання 14.04.2021 не направив. Відзиву на позовну заяву, клопотань, заяв тощо до суду від відповідача не поступало.
Як підтверджено повідомленням Вищого суду м. Дрездена від 25.02.2021 доручення про вручення документів відповідачу не можливо виконати у зв'язку із тим, що відповідачем змінено адресу, не повідомивши нової адреси.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном, а рівно повідомлення у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи, регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах. Гаага. 1965 (надалі - Конвенція), яка є чинною в Україні згідно з Законом України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 №2052-111.
Згідно ст. 3 Конвенції, орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно до ч. 2 п. b) ст. 15 Конвенції кожна договірна держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема, з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.
Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації від 27.06.2008 № 1092/5/54 (із наступними змінами) відповідно до абз. 3. 4 п. 2.3 передбачено, що документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.
У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.
Роз'ясненням також підтверджено, що Україною заявлено, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема, з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.
Враховуючи, що Німеччина є підписантом Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Гаага, 1965, то суд вважає, що ним вчинено всі дії для належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, судові документи, що підлягали врученню відповідачу згідно з дорученням Господарського суду Волинської області, надсилались в нотаріально засвідченому перекладі на німецьку мову.
Право на судовий захист передбачено статтею 55 Конституції України «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституція України гарантує кожному захист його прав і свобод в межах кримінального, адміністративного, господарського, цивільного, конституційного судочинства України, і ніхто не може обмежувати право на судовий захист, так як це суперечить принципу рівності усіх перед законом.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумною строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спід щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь якої о висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Змінивши адресу та не повідомивши про це компетентні органи Німеччини, відповідач повинен нести відповідальність за всі можливі негативні наслідки. Така позиція підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, який чітко констатує правило індивідуальної відповідальності. Тобто добросовісний суб'єкт не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.
Крім того відповідач, будучи обізнаним про наявність спору (позивач надіслав позовну заяву, документи про виконання договору, суд електронною поштою надіслав ухвали суду) мав можливість про рух справи довідатися з Єдиного державного реєстру судових рішень, який є відкритим та на сайті суду http://vl.arbitr.gov.ua.
Факт неотримання стороною у справі кореспонденції, яка направлена судом з дотриманням вимог процесуального закону за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням відповідачем, не може вважатися належним повідомленням відповідача про відкриття провадження у справі, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а є наслідком суб'єктивної поведінки відповідача щодо неотримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суд у складі Касаційного господарського суду від 11.06.2020 у справі № 916/3200/17.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи, суд вважає за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності в судовому засіданні представника відповідача.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, врахувавши що сторони мали всі можливості для надання суду доказів та обґрунтування своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про прийняття рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив:
21.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Авіла” (далі- перевізник, позивач) та VIVAGAS GmbH (далі - замовник, відповідач) укладено договір №02/210618 на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.
Предметом цього договору є порядок взаємовідносин, що виникають між Замовником і Перевізником при плануванні, здійсненні та оплаті транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні (п. 1.1 договору).
Замовником для здійснення конкретних перевезень подаються Перевізнику факсом або електронною поштою заявки на перевезення вантажів.
В заявці повідомляється: дата і точна адреса завантаження/розвантаження; відомості про вантаж; вага брутто; об'єм; необхідний рухомий склад; сума ставки (фрахту) за здійснення перевезення; митниці перетину кордону, експедиторські фірми з обробки вантажів на прикордонних переходах; контактні телефони відповідального за виконання заявки; вартість вантажу; додаткові інструкції (п. 2.3 договору).
Заявка підписується уповноваженою особою замовника (п. 2.4 договору).
Замовник оплачує перевізнику вартість перевезення у відповідності з домовленими ставками (п. 3.2. договору).
Перевізник доставляє вантаж до місця призначення і видає особі, яка має право на отримання вантажу (п. 4.4. договору).
Розрахунки за виконувані транспортні послуги проводяться шляхом банківського переказу Замовником грошових коштів на рахунок Перевізника, якщо інше не обумовлено сторонами в додаткових угодах. Оплата рахунків проводиться протягом 15-ти днів з дня їхнього отримання Замовником, якщо інший термін оплати не передбачений в заявці. При перерахуванні сум фрахту, оплату комісійних банку здійснює Замовник. Після закінчення перевезення Перевізник надає Замовнику оригінал рахунку і СМR з відмітками одержувача вантажу. Всі розрахунки між Замовником і Перевізником проводяться в Євро або в доларах США (п.п. 5.1, 5.2, 5.3 договору).
За прострочку оплати рахунка замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,4% від простроченої суми за кожен день прострочки (п. 6.2 договору).
Договір вступає в силу з дня його підписання і буде діяти по 31.12.2018 (п. 10.1 договору).
Якщо ні одна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить другу сторону в письмовій формі про розірвання договору, то строк його дії буде автоматично продовжуватися на кожен наступний рік (п. 10.3 договору).
Копія договору, підписана сторонами і передана факсимільним зв'язком чи шляхом сканування по електронній пошті, мають юридичну силу оригінала (п. 10.4 договору).
Позивачем на виконання договору здійснено перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні згідно умов договору № 02/210618 та заявки № 16 .
Відповідно до умов заявки № 16 перевезення вантажу здійснюється за маршрутом Україна-Німеччина, адресою розвантаження HPZ Holz-Paletten-Zentrum GmbH, Robert - Mayer-Str.4, 74360 Ilsfeld (а.с. 8).
Як підтверджено міжнародними товарно-транспортними накладними СМR № 017545, СМR від 20.02.2019 та приміткою про поставку № 2053473 від 18.02.2019 (а.с. 10, 19, 20) позивачем належно виконано зобов'язання по перевезенню, вантажоодержувачами отримано вантаж, а відповідачем отримано всі документи згідно договору.
На підтвердження поставки товару та його вартості до матеріалів справи також долучено інвойс №108 від 21.02.2019 до контракту на суму 1450 євро (а. с. 9).
Однак, в порушення умов договору та заявки, відповідачем не здійснено оплату за послуги.
Заборгованість відповідача перед позивачем за отримані послуги становить 1450,00 Євро.
Окрім того, позивач при зверненні з позовом просив стягнути пеню у сумі 1067,20 євро на підставі п. 6.2. договору.
Статтею 366 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 31 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року встановлено, що в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: a) відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлюється Законом України "Про міжнародне приватне право".
Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляються в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом як підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Відповідно до п. 8.1. договору, всі суперечки, які можуть виникнути при укладенні, виконанні, розірванні Договору, передаються на розгляд господарського суду за місцем позивача.
Зважаючи на вказане, застосуванню підлягає пункт 8.1 договору, а тому спір між сторонами повинен розглядатися за місцезнаходженням позивача Господарським судом Волинської області.
Частиною 1 статті 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно зі статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
У пункті 2.2 договору сторони погодили, що при здійсненні міжнародних перевезень за цим договором застосовуються правила Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
У п. 8.1 договору сторони погодили, що у процесі розгляду справи і вирішення спору буде застосований ГПК України. Правом, що регулює договір, є матеріальне і процесуальне право України.
Жодних інших положень щодо права, яке підлягає застосуванню при вирішенні спорів між сторонами, ані договір, ані Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року (зі змінами) не містять.
Зважаючи на вказане, при вирішенні спору необхідно застосовувати українське право, адже місцезнаходження перевізника (експедитора) зареєстроване в Україні.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з перевезення та транспортного експедирування в силу статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Частиною 1 статті 916 та частиною 1 статті 931 Цивільного кодексу України встановлено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунки за виконувані транспортні послуги проводяться шляхом банківського переказу замовником грошових коштів на рахунок Перевізника, якщо інше не обумовлено сторонами в додаткових угодах. Оплата рахунків проводиться протягом 15-ти днів з дня їхнього отримання замовником, якщо інший термін оплати не передбачений в заявці. При перерахуванні сум фрахту, оплату комісійних банку здійснює замовник.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша та друга статті 533 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що прямої заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, в якій воно виражене у договорі, у чинному законодавстві немає (постанова від 16 січня 2019 року у справі N 373/2054/16-ц). Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача 1450 євро є обґрунтованою, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню, оскільки згідно ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Позивач просить стягнути з відповідача 1067,20 євро пені, нарахованої на суму боргу в іноземній валюті в розмірі, встановленому п. 6.2 контракту за період прострочення виконання зобов'язання.
За прострочення в оплаті рахунків замовник виплачує перевізнику пеню в розмірі 0,4% від простроченої суми за кожен день прострочення (п. 6.2 договору).
Відповідно до ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”).
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.
Така правова позиція та висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 у справі №6-79цс14. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 у справі №3-29гс 15, у постанові від 16.09.2015 у справі №6-190цс15, у постанові від 16.08.2017 у справі №6-2667цс16.
Крім того, усталену судову практику щодо обчислення та стягнення пені підтримав і Верховний Суд у постанові від 07.04.2018 у справі №916/1435/17, у постанові від 06.02.2018 у справі №561/549/15-ц, у постанові від 30.01.2018 у справі №641/1705/13-ід, у постанові від 20.03.2019 № 761/26293/16-ц висновки якого відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин повинен врахувати.
Згідно з розрахунком позивача пеня нараховується (обчислюється) на євро (іноземна валюта), що суперечить нормам матеріального права України.
У позові про стягнення 1067,20 євро пені слід відмовити.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору, пропорційно до задоволених вимог, відповідно до ст. 49 ГПК України слід віднести на нього.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 7 415 грн. 00 коп. витрат, понесених за переклад документів з української на німецьку мову і навпаки.
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати пов'язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи та підготовки до її розгляду), покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
На підтвердження понесення позивачем витрат додано засвідчені копії рахунків - фактур № 114 від 21.07.2020, № 016 від 27.01.2021, актів здачі-приймання виконаних робіт №114 від 21.07.2020, № 016 від 27.01.2021, виписки по рахунку за 31.07.2020, платіжного доручення № 3505 від 03.02.2021.
Враховуючи викладене витрати, пов'язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи та підготовки до її розгляду в сумі 7 415 грн. 00 коп. (витрати понесені позивачем за переклад документів з української на німецьку мову і навпаки) слід покласти на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван 7де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з VIVAGAS GmbH (Torgauer Strabe 231-233, 04347, Leipzig, Sparkasse Leipzig, Germany, HRB:26903, USt-IDNr: DE276491372) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіла” (вул. Східно - Межова 37, с. Підгайці, Луцький район, Волинська область, 45602, код ЄДРПОУ 39587863) 1450,00 євро заборгованості, 1210,83 грн. витрат по сплаті судового збору, 7 415 грн. 00 коп. витрат, понесених позивачем за переклад документів.
3. У позові на суму 1067,20 євро відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення
складений 15.04.2021.
Суддя А. М. Кравчук