12.04.2021 року Справа № 904/2782/20
м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 511
Центральний апеляційний господарський суд у складі
судді - доповідача: Широбокової Л.П., суддів Орєшкіної Е.В., Кощеєва І.М.
секретар судового засідання Грачов А.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Муравський В.В. адвокат, ордер серії ДП №2528/049 від 24.09.2020р.;
від позивача: Савчук Ю.М. адвокат, ордер серії ХМ №032318 від 16.09.2020;
від відповідача-1: представник не з'явився;
від відповідача-2: представник не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2020 у справі №904/2782/20 (суддя Фещенко Ю.В., повне рішення складено 03.09.2020)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", с. Мокіївці Шепетівського району Хмельницької області
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", м. Дніпро
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД", м. Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області
про визнання недійсним договору поруки № 3П/24АФ-14 від 30.03.2018
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просило суд визнати недійсним укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" договір поруки №3П/24АФ-14 від 30.03.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір не направлений на реальне настання правових наслідків, укладений з метою зміни територіальної підсудності та містить ознаки фіктивного правочину в розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України.
Відповідач-1, доводи якого підтримав відповідач-2, проти задоволення позовних вимог заперечував. Зазначив, що фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов'язків за договором поруки №ЗП/24АФ-14 від 30.03.2018, зокрема, листування між відповідачами, часткова сплата відповідачем-1 заборгованості по оспорюваному договору поруки, спростовує аргументи позивача про ненаправлення спірного договору на реальне настання правових наслідків та його укладення з метою зміни територіальної підсудності. Крім того, договір поруки не створює обов'язки для боржника (ТОВ "Серединецьке"), безпосередньо на його права та обов'язки не впливає, його зобов'язання в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються). Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно, відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2020 у справі №904/2782/20 (суддя Фещенко Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів суду фактичних обставин, з якими закон пов'язує наявність підстав для визнання фіктивним оспорюваного договору поруки та яким чином внаслідок укладення оскаржуваного договору поруки були порушені зі сторони відповідачів права позивача. Також місцевим господарським судом відхилені посилання позивача на те, що спірний договір фактично укладений на зміну територіальної підсудності з посиланням на приписи частини 11 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги та відзивів на неї.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду через систему “Електронний суд” з апеляційною скаргою звернувся позивач, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, просив його скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- оспорюваний правочин є двостороннім, що викликає сумнів у його правомірності, бо реальні договори поруки є трьохсторонніми договорами;
- оспорюваний правочин укладений лише з метою визначення підсудності на території Дніпропетровської області, а не з метою настання реальних наслідків;
- оспорюваний правочин є правочином, щодо якого є заінтересованість, бо ОСОБА_1 є бенефіціарним власником ТОВ “Агротек” та засновником ТОВ “Торговий дім “Армада ЛТД”;
- у справах №904/1478/19, №904/7638/17, №904/2644/13, №904/3594/15, №904/5079/19 ТОВ "Агротек" відмовилося від позову в частині стягнення заборгованості з ТОВ “Торговий дім “Армада ЛТД”, що свідчить про відсутність реальних намірів стягнути заборгованість з ТОВ “Торговий дім “Армада ЛТД”, сплата відповідачем-2 на користь відповідача-1 коштів в сумі 100,00 грн не доводить реальність укладення спірного договору.
05.10.2020 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначив, що оспорюваний правочин був укладений до набрання чинності Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”; ОСОБА_1 є засновником ТОВ “Торговий дім “Армада ЛТД” лише з часткою 4,00%, тому вирішального впливу не має; позивачем не доведено, що всі учасники оспорюваного правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення; спірний правочин не порушує прав та законних інтересів позивача, бо у випадку пред'явлення позову про солідарне стягнення заборгованості за лізинговими платежами відповідно до ч.11 ст. 30 ГПК України розгляд спору здійснювався би за місцезнаходженням основного боржника, тобто позивача.
Від відповідача-2 до суду відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Після поновлення провадження у справі до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких він вказує, що оспорюваним договором порушено не тільки його процесуальний інтерес, а і матеріальний у вигляді розголошення комерційної таємниці та умов основного договору. Вказані пояснення апеляційним судом до розгляду не приймаються, оскільки зазначені в них доводи не були підставою позовних вимог.
Процедура.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 21.09.2020 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Подобєда І.М., Орєшкіної Е.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2020 зазначеною колегією суддів відкрито апеляційне провадження, розгляд справи №904/2782/20 призначено в судовому засіданні на 02.11.2020 о 14.00 год в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Господарському суду Хмельницької області.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Орєшкіної Е.В. розгляд справи у судовому засіданні 02.11.2020 не відбувся, про що було складено інформаційну довідку.
18.11.2020 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Подобєда І.М. по справі здійснений повторний автоматизований перерозподіл, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Кощеєва І.М., Орєшкіної Е.В. та прийнято зазначеною колегією суддів до свого провадження ухвалою суду від 18.11.2020.
У судовому засіданні 18.11.2020 розгляд справи був відкладений на 25.11.2020, про що прийнято ухвалу.
У судовому засіданні 25.11.2020 по справі №904/2782/20 оголошено перерву до 13.01.2021 - 14 год. 00 хв.
У судовому засіданні 13.01.2021, у зв'язку з заявленим Позивачем клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки Верховним Судом України розглядається справа №904/2979/20 про визнання недійсним договору поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018, який за змістом є аналогічним договору поруки №3П24АФ-14 від 30.03.2018, на підставі якого виник спір у цій справі, у справі оголошено перерву до 27.01.2021 - 10.10 год.
У судовому засіданні 27.01.2021 судом задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" про зупинення апеляційного провадження у справі №904/2782/20. Зупинено провадження по розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2020 у справі №904/2782/20 до перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду рішення у справі №904/2979/20 у подібних правовідносинах.
За клопотаннями позивача та відповідача-1 розгляд справи було поновлено ухвалою суду від 24.03.2021 судове засідання призначено на 12.04.2021 о 14.30 год (для представника позивача адвоката Савчук Ю.М. - в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду).
У судовому засіданні 12.04.2021 повноважні представники позивача апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, рішення у справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відповідачі явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили.
У зв'язку з припиненням відправлення поштової кореспонденції в Центральному апеляційному господарському суді, про що складений акт від 23.11.2020, копії ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у цій справі сторонам поштою не надсилалися, були надіслані на електронні пошти сторін, про що у матеріалах справи міститься список розсилки процесуальних документів сторонам у справі (а.с. 157, том 2).
З огляду на викладене, враховуючи, що явка повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд вважає за можливе здійснити розгляд скарги за наявним складом представників сторін.
У судовому засіданні 12.04.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені апеляційним судом.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд встановив таке.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу №3П/24АФ-14 від 27.03.2014, відповідно до пункту 1.1 якого лізингодавець зобов'язується передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу, а лізингоодержувач приймає предмет лізингу та зобов'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Найменування, марка, модель, ціна, одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в додатку №1 "Специфікація".
Згідно зі специфікацією предметом договору є сівалка John Deere 1890 у кількості 2 штуки, вартість кожної складає 133243,00 доларів США; бункер John Deere 1910 у кількості 2 штуки, вартість кожного складає 84567,00 доларів США, загальна вартість майна, переданого за договором фінансового лізингу, становить 435620,00 доларів США (з ПДВ - 5148599,56 грн).
За актом приймання - передачі від 09.04.2014 вказане майно передано позивачу (а.с. 21, том 1, на звороті).
В акті приймання-передачі від 09.04.2014 зазначено, що лізингоодержувач засвідчив, що переданий товар є комплектним, відповідає встановленим зразкам якості (отримав документи, підтверджуючі якість товару), пристосований для його використання за цільовим призначенням. Лізингоодержувач в присутності лізингодавця перевірив якість, кількість, стан, комплектність, асортимент та відповідність майна умовам договору. Лізингоодержувач підтвердив, у тому числі, належну якість, комплектність, справність предмета лізингу і відповідність предмета лізингу вимогам лізингоодержувача та умовам договору. Сторони погодили, що з дати підписання акту приймання-передачі майна лізингоодержувач відмовляється від будь-яких прямих і непрямих претензій до лізингодавця з приводу якості та комплектності майна.
Також між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) до договору фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014 були укладені додаткові угоди №1 від 01.09.2014, №2 від 15.05.2015, №4 від 13.07.2016, №5 від 30.03.2018.
В якості забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" за договором фінансового лізингу укладені договори поруки:
- №1П/24АФ-14 від 27.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" (поручитель);
- №2П/24АФ-14 від 30.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю " "Сварог-Буковина" (поручитель);
- №3П/24АФ-14 від 30.03.2018 (спірний договір) між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД" (поручитель), відповідно до пункту 1.1 якого предметом договору є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позивачем (лізингоодержувачем) своїх зобов'язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 спірного договору сторони встановили, що зобов'язання поручителя перед лізингодавцем є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором, не потребують. Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов'язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.
Сторони заявляють, що порука згідно цього договору надана без мети отримання прибутку. Поручитель підтверджує, що він надає поруку безоплатно і ця умова є безумовною і безвідкличною (пункт 1.4 спірного договору).
Згідно з пунктом 1.5 спірного договору сторони договору визначають, що це зобов'язання підписано сторонами у відповідності до чинного законодавства України та відповідає положенням статей 553-559 Цивільного кодексу України.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що у випадках неможливості виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за основним договором лізингодавець має право на свій розсуд пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя чи лізингоодержувача або обом сторонам одночасно, повідомивши поручителя про прострочення лізингоодержувачем своїх зобов'язань за основним договором.
Сторони договору встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по основному договору і поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу лізингодавця, то лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна поручителя, згідно норм чинного законодавства. Сторони договору встановлюють, що поручитель після виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору, у відповідності до статті 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав лізингодавця як кредитора по виконаному ним зобов'язанню - основному договору (пункти 2.2, 2.3 спірного договору).
Згідно з пунктом 3.1.1 спірного договору поручитель зобов'язаний протягом одного робочого дня від дати отримання письмової вимоги лізингодавця про прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання або листа лізингодавця про неможливість виконати зобов'язання за основним договором, виконати відповідне зобов'язання шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості лізингоодержувача за основним договором на рахунок лізингодавця, зазначений в цьому договорі. У разі невиконання лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання, відповідати перед лізингодавцем як солідарний боржник всім своїм майном, на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення (пункт 3.1.2 спірного договору).
Відповідно до пункту 3.4.1 спірного договору лізингодавець має право у разі невиконання лізингоодержувачем та поручителем забезпеченого порукою зобов'язання звернути стягнення на все майно поручителя та/або лізингоодержувача, як солідарних боржників, згідно і чинним законодавством України).
Сторони договору встановили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя (пункт 6.2 спірного договору).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД" з вимогою №2102/19-2019/3юр від 21.02.2019, у якій повідомило про те, що платежі за графіком внесення лізингових платежів та графіком погашення простроченої заборгованості за договором фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014 боржник не вносить, станом на 21.02.2019 заборгованість, без урахування штрафних санкцій боржника, складає 9309480,93 грн та вимагало не пізніше трьох днів з моменту отримання даної вимоги сплатити грошові кошти у сумі 9309480,93 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД" у відповідь на вказану вимогу листом від 26.02.2019 за вих. №24/пор повідомило про скрутний фінансовий стан та відсутність можливості у повному обсязі виконати умови вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" та сплатити 9309480,93 грн за спірним договором поруки. Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД" гарантувало можливість часткового погашення заборгованості.
На виконання умов спірного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД" перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" грошові кошти у розмірі 100,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №918 від 09.06.2020.
Позивач стверджує, що договір поруки №3П/24АФ-14 від 30.03.2018 укладався лише з метою зміни територіальної підсудності у справі №904/2782/20 та визначення підсудності на території Дніпропетровської області, а не з метою настання реальних наслідків, у зв'язку із чим вказаний договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД", просив визнати недійсним через його фіктивність.
Предметом спору є визнання недійсним договору поруки №3П/24АФ-14 від 30.03.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД".
Застосоване законодавство та висновки апеляційного суду.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Спірні правовідносини сторін виникли з приводу звернення позивача за судовим захистом шляхом визнання недійсним правочину, стороною якого він не був.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України є визнання правочину недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В силу частин першої - третьої, частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
За частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).
Виходячи з наведених норм при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина 3 статті 234 Цивільного кодексу України).
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
Для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 у справі №522/8158/15-ц зроблено висновок, що визнання судом недійсним договору у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
За доводами позивача оспорюваний договір поруки укладався лише з метою визначення підсудності на території Дніпропетровської області, а не з метою настання реальних наслідків.
Вказуючи на те, що оспорюваний договір є двостороннім, а не трьохстороннім, як інші договори поруки, що були укладені в забезпечення виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014, а вчинені поручителем (Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД") дії по виконанню своїх зобов'язань лише в межах суми 100,00 грн не призводять до реального відновлення майнових прав лізингодавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"), позивач дійшов до висновку про фіктивність такого договору, тобто, що вчиняючи такий правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, що й свідчить про його фіктивність.
За вимогами статей 13, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (частини перша, друга статті 553 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Частинами першою, другою статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників має право вимагати неодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд зазначає, що законодавством України не передбачено та зі змісту правовідносин поруки не випливає обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору.
За статтею 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем.
Відповідно до частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Слід зазначити, що боржник стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою.
Відтак, обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки.
Зі змісту оспорюваного договору поруки вбачається, що цей договір є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем.
Таким чином, цей договір не створює обов'язків для Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (боржника), не впливає безпосередньо на його права і обов'язки.
Матеріалами справи підтверджується, що у квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" про солідарне стягнення заборгованості по лізинговим платежам у сумі 9 309 480,93 грн, 365% річних в розмірі 12 054 962,93 грн (справа №904/1417/19), позовні вимоги в якій обґрунтовані, зокрема, неналежним виконанням умов договору поруки №3П/24АФ-14 від 30.03.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД"; договору поруки №1П/24АФ-14 від 27.03.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"; договору поруки №2П/24АФ-14 від 30.03.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина", які виступають поручителями з виконання лізингоодержувачем (Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке") своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014.
Таким чином, оспорюваний договір поруки №3П/24АФ-14 від 30.03.2018 укладений за рік до подання вказаного позову, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулося до суду із позовною заявою до всіх поручителів за договором фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014.
Відповідно до платіжного доручення №918 від 09.06.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД" було здійснено часткову сплату по договору поруки №3П/24АФ-14 від 30.03.2018 на суму 100,00 грн.
Таким чином, однією із сторін цього договору, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД", як поручителем, здійснено часткове виконання оспорюваного договору поруки, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек", як лізингодавцем, прийнято таке часткове виконання за цим договором.
Зазначені вище обставини свідчать, що обидві сторони оспорюваного договору вчинили певні дії, спрямовані на його фактичне виконання.
Отже, якщо хоча б одна із сторін оспорюваного договору поруки намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним.
Матеріалами справи підтверджено факт часткового виконання сторонами оспорюваного договору поруки його умов відповідно до предмета цього договору, тому місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про те, що позивачем не доведено тих фактичних обставин, із якими закон пов'язує наявність підстав для визнання договору поруки недійсним, зокрема факту невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом, що посилання позивача на те, що договір поруки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, не підтверджується належними доказами.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта стосовно того, що укладення спірного договору спрямоване на досягнення іншої мети, а саме для реалізації свого права на вибір господарського суду за територіальною підсудністю за місцем знаходження одного з відповідачів - поручителів за основним зобов'язанням.
Так, стаття 29 Господарського процесуального кодексу України встановлює підсудність справ за вибором позивача.
Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів (частина 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, зазначеними процесуальними нормами саме позивач наділений правом вибору, за місцем знаходження якого із відповідачів йому слід подавати позов до суду.
У випадку ж пред'явлення позову про солідарне стягнення заборгованості за лізинговими платежами з основного боржника (позивача) та з поручителів (відповідачів) одночасно територіальна підсудність справи визначалась би відповідно до частини 11 статті 30 Господарського процесуального кодексу України - за місцезнаходженням основного боржника.
Тобто позов, що містить в собі вимоги за основним правочином та правочином, укладеним в забезпечення основного правочину, може бути поданий до господарського суду лише за територіальною підсудністю за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, який є стороною основного зобов'язання.
А отже факт укладання правочинів з метою забезпечення виконання основного зобов'язання та об'єднання в одній позовній заяві одночасно вимог щодо відповідача, який є стороною основного зобов'язання, та до відповідача, який є стороною правочину, укладеного в забезпечення основного зобов'язання, відповідно до положень частини 11 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, не може змінювати територіальну підсудність.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач у цій справі (лізингоодержувач) є основним боржником у зобов'язаннях, які виникли із договору фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014 у правовідносинах із відповідачем-1 (лізингодавцем).
Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" про солідарне стягнення заборгованості по лізинговим платежам у сумі 9 309 480,93 грн, 365% річних в розмірі 12 054 962,93 грн (справа №904/1417/19), позовні вимоги в якій обґрунтовані, зокрема, неналежним виконанням умов договору поруки №3П/24АФ-14 від 30.03.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД"; договору поруки №1П/24АФ-14 від 27.03.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"; договору поруки №2П/24АФ-14 від 30.03.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина", які виступають поручителями з виконання лізингоодержувачем (Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке") своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу №24АФ-14 від 27.03.2014.
Між тим, вказані у справі №904/1417/19 відповідачі (Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина", Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт") є поручителями згідно з поданими позивачем договорами поруки, зокрема, і оскаржуваним.
Отже, подання вищевказаного позову є правом лізингодавця та не порушує прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Середницьке", оскільки, воно взагалі не є відповідачем у справі № 904/1417/19.
Відповідно до приписів статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина друга статті 20 Господарського кодексу України).
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 у справі №917/1258/18.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/15567/17.
Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", як позивача, покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Згідно з приписами статті 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" є учасником справи №904/1417/19, а саме третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Треті особи є учасниками справи, які мають права і обов'язки, передбачені статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках. Тобто, для Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", як для учасника справи №904/1417/19, місце її розгляду не може не мати певного значення.
Позивач у даній справі неодноразово стверджував, що оспорюваний договір поруки укладений з метою зміни територіальної юрисдикції (підсудності) і саме в цьому вбачав порушення своїх інтересів. Таким чином, йдеться про те, що позивач вимагає визнання недійсним оспорюваного договору поруки для захисту свого процесуального інтересу, а не цивільно-правового.
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статті 3, 627 Цивільного кодексу України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
Зловживання правом не повинно призводити до того, що особа втрачає усіляку можливість свого судового захисту. Суд лише повинен не дати особі досягти того, що вона прагне досягти зловживальницькою дією, зберігаючи розумний баланс інтересів учасників господарських відносин.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Необхідно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу (відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №318/89/18).
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України зловживанням процесуальними правами є необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою. Частина третя цієї статті передбачає, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до положень статті 279 Господарського процесуального кодексу України при апеляційному перегляді судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Згідно з приписами статті 310 Господарського процесуального кодексу України при касаційному перегляді судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо, зокрема, судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції. Судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" як учасник справи № 904/1417/19 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача), інтереси якого могли бути порушені штучним об'єднанням позовних вимог з метою зміни територіальної юрисдикції (підсудності) цієї справи, може використати передбачені господарським процесуальним законодавством способи захисту від зловживання процесуальними правами іншими учасниками процесу.
Водночас, апеляційним господарським судом враховується й та обставина, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" є боржником за лізинговим договором, і як боржник за основним зобов'язанням, товариство може бути зацікавленим в затягуванні судового розгляду справи про стягнення кредитором як управленою особою боргу з поручителів. Такий додатковий інтерес не є легітимним і не підпадає під судовий захист. У зв'язку з цим суд критично ставиться до дійсних мотивів звернення позивача з позовною заявою у цій справі.
Недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов'язків чи уникнення сплати боргу боржником (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 18.09.2019 у справі №200/4202/14-ц).
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" у справі, що розглядається, не довело наявність цивільно-правового інтересу у визнанні недійсним оспорюваного договору поруки.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.
Також апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про те, що відповідачем-1 (лізингодавцем) був укладений договір поруки, другою стороною за яким (поручителем) є юридична особа, в якій одним із засновників із часткою 4,00% виступає ОСОБА_1 , який є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", тобто про укладення правочину, щодо якого є заінтересованість з урахуванням приписів частини 1 статті 45 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", з тих підстав, що вказаний закон набув чинності 17.06.2018, тобто після укладення спірного договору поруки, тому не може бути взятий до уваги.
За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову є правомірним.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282, 284, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2020 у справі №904/2782/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2020 у справі №904/2782/20 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за розгляд цієї апеляційної скарги покласти на апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 15.04.2021 року.
Головуючий суддя Л.П. Широбокова
Суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя І.М. Кощеєв