Справа № 948/960/20 Номер провадження 22-ц/814/977/21Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
14 квітня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі Коротун І. В.
переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 січня 2021 року, ухвалене суддею Косик С.М., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору, -
22 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписав заяву без номера від 06 грудня 2013 року. Оскільки відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконує, станом на 15 вересня 2020 року утворилася заборгованість на загальну суму 13 031,23 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 061,11 грн., в тому числі 8061,11 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 897,16 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 2072,96 грн. - заборгованість по пені. АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 06 грудня 2013 року всього у розмірі 13 031,23 грн.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 27 січня 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки додані банком Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а у підписаній відповідачем заяві-анкеті відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, то надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а відтак позов в цій частині є безпідставним та задоволенню не підлягає. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти у добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Проте, порушені права АТ КБ «ПриватБанк» захисту не підлягають у зв'язку із пропуском банком встановленого законом строку звернення до суду за захистом свого права на підставі поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про пропуск АТ КБ «ПриватБанк» строку позовної давності за вимогами про повернення кредитних коштів. Вирішуючи спір, суд не врахував, що відповідно до правил користування платіжною карткою на самій картці вказано строк її дії, до якого вона дійсна, а оскільки повернення кредиту визначено щомісячними платежами, то відповідно строком повернення кредиту в повному обсязі є останній день місяця строку дії картки. Таке узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 щодо перебігу позовної давності з моменту спливу дії картки та підтримано Верховним Судом у постанові від 27.02.2019 року у справі №743/150/17. Відповідачем отримано кілька платіжних карток під час дії кредитного договору, остання з яких мала строк дії до вересня 2018 року, що виключає пропуск банком позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Оскільки у даній справі ціна позову становить 13 031,23 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 06.12.2013 р. відповідач ОСОБА_1 підписав анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої своїм підписом погодився на те, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також зазначено, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг та Умовами та Правилами надання банківських послуг, які він погодився отримати шляхом роздрукування з сайту Приватбанк (а.с. 13).
За умовами договору (п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов) після отримання від клієнта всіх документів, банк самостійно встановлює кредитний ліміт, який має право в будь-який час змінити, що є безумовною згодою клієнта про прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту (а с. 38).
Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , станом на 06.12.2013 р. кредитний ліміт становив 0,00 грн., 04.02.2015 р. його збільшено до 2 000,00 грн., 22.06.2016 р. кредитний ліміт зменшено до 430 грн., 09.09.2016 р. зменшено до 0,00 грн., 31.01.2017 р. збільшено до 4 100,00 грн. та 06.08.2018 р. зменшено до 0,00 грн. (а.с. 11).
Згідно з наданими позивачем Тарифами базова відсоткова ставка складає 2,5 % на місяць, за тратами здійсненими з 01.09.2014 р. - 2,9 %, з 01.04.2015 р. - 3,6 %, щомісячний платіж становить 7 % від заборгованості (але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості) та за несвоєчасне погашення заборгованості передбачена сплата пені, яка розраховується як пеня =0,24% від суми заборгованості +50 грн. щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн., пеня = 0,24 % від чуми загальної заборгованості +100 грн. щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на сум від 100 грн. другий місяць поспіль і більше. Та при порушенні строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, штраф у сумі 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій (а.с. 14).
Також пунктом 1.1.5.20. Умов передбачено, що при порушенні строків платежу по будь-якому грошовому зобов'язанню більш ніж на 30 днів клієнт зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій (а.с. 29).
Згідно з п. 1.1.5.21. Умов якщо в інших розділах не визначено іншого, при непогашенні кредиту в строк, установлений графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди заборгованість в частині своєчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на прострочену суму кредиту нараховується пеня, розрахунок якої проводиться у відповідності з розміром, установленим в заяві на приєднання до діючого договору для відсотків з дня виникнення простроченої заборгованості. У випадку непогашення вказаного простроченого зобов'язання на протязі 30 календарних днів всі сплачені після вказаної дати платежі є пенею, крім платежів направлених з врахуванням установленої договором черговості на погашення тіла кредиту. В період нарахування пені на всю суму заборгованості по кредитному договору відсотки не нараховуються (а.с. 29).
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 15.09.2020 р. заборгованість відповідача за даним кредитним договором перед банком становить 13 031,33 грн., з яких: 8 061,11 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 897,16 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 2 072,96 грн. - заборгованість по пені (а.с. 10).
Судом першої інстанції встановлено, що у заяві позичальника від 06.12.2013 (а.с. 13) процентна ставка та розмір пені не зазначені.
Отже, оскільки додані банком Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а у підписаній відповідачем заяві-анкеті відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а відтак позов в частині стягнення пені є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пенею, але вимога про стягнення суми тіла кредиту у розмірі 8 061,11 грн. є обґрунтованою.
Розглядаючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції встановив, що з наданої банком виписки по картковому рахунку відповідача за період з 06.12.2013 р. по 01.03.2020 р. ОСОБА_1 користувався кредитними коштами з 06.12.2013 р., востаннє здійснив покупку 02.06.2017 р. та останній платіж 23.06.2017 р. (а.с. 57-59), всі інші платежі після 23.06.2017 року відповідачем не здійснювалися, тобто позивач про своє порушене право довідався та міг довідатись в липні 2017 році, наступного місяця після останнього платежу та використання кредитних коштів, а до суду із позовною заявою позивач звернувся лише 22 жовтня 2020 року, тобто з пропуском строку загальної позовної давності у три роки. Операції, зазначені банком, як «відміна штрафів військовослужбовцям поповнення картки» та страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» не здійснювалися відповідачем, а тому не можуть враховуватись як переривання строку позовної давності.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до довідки, наданої представником АТ КБ «Приватбанк», за вищевказаним кредитним договором ОСОБА_1 було надано три кредитні картки: 06.12.2013 р. з терміном дії до 08/16; 08.10.2014 р. з терміном дії 09/18; 08.10.2014 р. з терміном дії до 09/18 (а.с. 12).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу.
Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, черговими платежами впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як на це посилається позивач.
При цьому, суд першої інстанції послався на аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Також суд вказав, що за вимогами ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки…), а тому не підлягає стягненню сума нарахованих процентів по 625 ЦК України.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування строку позовної давності, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківський послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 06.12.2013 року, тобто між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно з наданим банком розрахунком у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань станом на 15.09.2020 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 031,23 грн., з яких: 8 061,11 грн. - тіло кредиту (прострочене тіло кредиту), 2 897,16 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 2 072,96 грн. - пеня.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у заяві від 22.12.2020 року просив застосувати строки позовної давності до заявлених позовних вимог та відмовити з цих підстав у задоволенні позову (а.с. 75).
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконував умов кредитного договору від 06.12.2013 року щодо погашення заборгованості та внесення щомісячних платежів, останній платіж здійснив 23.06.2017 року, тобто позивач про своє порушене право довідався та міг довідатись у липні 2017 року, наступного місяця після останнього платежу та використання кредитних коштів, а до суду банк звернувся з цим позовом у жовтні 2020 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності.
Однак, такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Під час розгляду справи АТ КБ «ПриватБанк» посилалося, зокрема на те, що кредитним договором визначено порядок погашення заборгованості, а кінцевий строк дії виданої ОСОБА_1 кредитної картки встановлений до кінця вересня 2018 року.
Якщо договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки строк дії виданої ОСОБА_1 кредитної картки закінчувався у вересні 2018 року, а з позовом до суду АТ КБ «ПриватБанк» звернувся у жовтні 2020 року, сторони у письмовому вигляді не погоджували порядок погашення заборгованості, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк позовної давності підлягає обрахуванню з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Оскільки суд першої інстанції у вказаній частині позовних вимог неправильно застосував норми матеріального права, оскаржуване судове рішення в цій частині не може вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 061,11 грн.
Апеляційний суд у складі колегії суддів звертає увагу на те, що апеляційна скарга містить доводи лише в частині безпідставного застосування судом першої інстанції строку позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, проте, у прохальній частині зазначено про скасування рішення у повному обсязі, в апеляційній скарзі не містяться доводи щодо незаконності рішення в частині вирішення інших позовних вимог, тому у відповідності до вимог ч.ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 2897,16грн. є безпідставними, оскільки позивач станом на момент звернення до суду з даним позовом не набув права нараховувати відсотки на підставі статті 625 ЦК України.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував усі докази у справі та дійшов правильного висновку, що факт невиконання ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором у частині сплати пені є недоведеним, оскільки у анкеті - заяві позичальника ОСОБА_1 06.12.2013 року розмір пені не зазначений.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Розмір задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» складає 61,9%.
За подання позовної заяви банком сплачено 2 102 грн. судового збору, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 3 153 грн. (150%) , який також сплачений позивачем, а всього 5 255 грн., тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 252,85 грн. (5 255 грн. х 61,9% :100%).
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 січня 2021 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та розподілу судових витрат - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» доОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8 061,11 грн. та на відшкодування понесених судових витрат 3 252,85 грн., а всього стягнути 11 313,96 грн. (одинадцять тисяч триста тринадцять гривень дев'яносто шість копійок).
В іншій частині рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 квітня 2021 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов