Справа № 538/1791/20 Номер провадження 22-ц/814/631/21Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В. А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
13 квітня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Гнатюк О.С., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2020 року (прийняту суддею Бондарь В.А., відомості щодо дати складення повного тексту ухвали суду відсутні) у справі за позовною заявою представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Козій Дар'ї Олександрівни до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову: Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталія Юріївна, про визнання правочину недійсним,-
У жовтні 2020 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Козій Д.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому прохала суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, який 10.08.2010 року укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_4 , який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.О. та зареєстровано за номером 2693.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 22.03.2007 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16.03.2007 року, ВЕК 474037, який зареєстрований в реєстрі за №1174, набув право власності на гараж, позначений на плані А-1, загальною площею 394,5 кв.м. та жомову яму, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Наприкінці літа 2020 року з відеоматеріалу розміщеного в мережі ІНФОРМАЦІЯ_1 , з'явилась інформація про те, що ОСОБА_2 не є власником вказаного майна. У вересні 2020 року ОСОБА_2 стало відомо про те, що 10.08.2010 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.О. нотаріально посвідчено та зареєстровано за номером 2693 договір купівлі-продажу, який нібито укладено між ОСОБА_3 як покупцем, та ОСОБА_4 яка нібито діяла на підставі довіреності від 10.08.2010 року. Вказує, що згідно вказаного договору ОСОБА_3 нібито придбала вищевказане майно, власником якого є ОСОБА_2 , який не мав жодного волевиявлення на продаж вказаного майна.
Представник позивача зазначає, що вказаний Договір від 10.08.2020 року укладено без волевиявлення ОСОБА_2 на відчуження його майна, внаслідок чого порушено право ОСОБА_2 на мирне володіння майном, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
23.11.2020 року у підготовчому судовому засіданні сторони по справі: представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Козій Д.О. та представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Гончаренко О.В. зробили спільну заяву і надали суду укладену та підписану мирову угоду з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок.
УхвалоюЛохвицького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2020 року затверджено мирову угоду, укладену між сторонами в цивільній справі за позовом представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Козій Дар'ї Олександрівни до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову: Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталія Юріївна, про визнання правочину недійсним, на зазначених умовах:
1. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в добровільному порядку прийшли до висновку про недійсність договору купівлі-продажу, який 10 серпня 2010 року укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_4 , який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталією Юріївною та зареєстровано в реєстрі за номером 2693.
2. Понесені Сторонами судові витрати в зв'язку з розглядом даної справи покладено на кожну із Сторін і відшкодуванню іншою Стороною не підлягають по даній справі в частині стягнення.
Мирова угода підписана Сторонами у трьох екземплярах, що мають однакову юридичну силу, по одному для суду, кожної зі Сторін.
Провадження по справі за позовом представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Козій Дар'ї Олександрівни до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову: Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталія Юріївна, про визнання правочину недійсним - закрито.
Роз'яснено учасникам судового розгляду, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З вказаною ухвалою суду не погодилася ОСОБА_1 (особа яка, не брала участі у розгляді вказаної справи, але вважає що оскаржуваним судовим рішенням суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки) та подала на неї апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати ухвалуЛохвицького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2020 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.Посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зокрема вказує, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не встановив хто є власником майна, не витребував та не долучив до справи правовстановлюючі документи щодо права власності на майно, що спричинило неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що суд не залучив до участі у справі як третю особу власника майна, що є порушенням норм процесуального права.
Крім того, зазначила, що мирова угода суперечить вимогам закону, оскільки не встановлює взаємних поступок сторін з приводу визнання недійсним оспорюваного правочину. Також, мирова угода та оскаржувана ухвала суду не містить посилання на будь-які передбачені діючим законодавством підстави визнання недійсним оспорюваного правочину, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, і призвело до постановлення помилкової ухвали. Посилається на те, що ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення, а сама мирова угода стосується не лише прав та обов'язків сторін, але і порушує права на охоронюваних законом інтереси ОСОБА_1 .
Своє право на апеляційне оскарження ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона є власником спірного нерухомого майна, а саме: гараж, жомова яма, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна укладеного 18.11.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрованого в реєстрі за номером 1632 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О.Г. Однак, суд першої інстанції ОСОБА_1 , як третю особу не залучив до участі у справі, чим позбавив її права на судовий захист.
Перевіркою обґрунтованості доводів апеляції щодо наявності прав у апелянта, на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржувана ухвала суду стосується її прав та інтересів, оскільки вона є на момент розгляду справи і на даний час є власником нерухомого майна, стосовно якого між сторонами виник спір, але до участі у розгляді даної справи ОСОБА_1 не залучалась.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За вказаних обставин ОСОБА_1 має право на оскарження ухвали суду в апеляційному порядку.
Від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Козій Д.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи ухвалу суду першої інстанції прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерової О.В. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому остання спростовуючи доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, прохала апеляційну скаргу задовольнити.
Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження і режимі відеоконференції за участі сторін та інших осіб по справі. На моменту розгляду справи були присутні представники апелянта та позивача, інші особи по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно п.п. 1.4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Як вбачається з матеріалів справи, що в провадженні Лохвицького районного суду Полтавської області перебувала на розгляді цивільна справа №538/1791/20 за позовом представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Козій Дар'ї Олександрівни до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову: Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталія Юріївна, про визнання правочину недійсним.
У підготовчому судовому засіданні сторони по справі: представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Козій Д.О. та представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Гончаренко О.В. зробили спільну заяву і надали суду укладену та підписану мирову угоду з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок.
За умовами мирової угоди сторони прийшли до такої угоди:
1. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в добровільному порядку прийшли до висновку про недійсність договору купівлі-продажу, який 10 серпня 2010 року укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_4 , який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталією Юріївною та зареєстровано в реєстрі за номером 2693.
2. Понесені сторонами судові витрати в зв'язку з розглядом даної справи покладаються на кожну із сторін і відшкодуванню іншою стороною не підлягають по даній справі в частині стягнення.
Сторони згодні із тим, що відповідно до умов даної мирової угоди, вони досягли згоди щодо повного та кінцевого врегулювання спірних правовідносин та будь-яких зустрічних претензій вони не мають та усі фінансові, матеріальні( грошові) та будь-які інші претензії вважаються врегульовані між сторонами.
Сторони заявляють, що ні в процесі укладання ними мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі й Держави.
Сторони підтверджують, що мирова угода підписана сторонами добровільно, викладені в ній умови відповідають дійсному волевиявленню сторін і породжують настання бажаних наслідків, які відповідають дійсним намірам та інтересам сторін.
Наслідки закриття провадження по справі у зв'язку з укладанням сторонами мирової угоди передбаченого ч.1ст.255ЦПК України сторонам відомі та зрозумілі.
Сторони ознайомлені з п.5 ч.2 ст. 256 ЦПК України, яка передбачає, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції виходив з того, що сторони дійшли взаємної згоди між собою щодо врегулюванню спірних правовідносин по справі, уклали мирову угоду і прохали суд її затвердити. Також суд, виходив з того що дана мирова угода не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб.
Проте, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Положеннями ч.1 ст. 207 ЦПК України передбачено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Тобто, мирова угода - це досягнута між сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду заснована на взаємних поступках угода, яка по новому визначає їх суб'єктивні права та обов'язки. Метою такої угоди є врегулювання спору між самими сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору. Не може визнаватися судом мирова угода, в якій нічого не вирішено про долю заявлених позивачем вимог і умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами, так як така угода не приведе до усунення конфлікту.
При визнанні мирової угоди цивільний процесуальний закон покладає на суд обов'язок перевірити чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз'яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.
Згідно з ч.5 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Виходячи з обґрунтувань позовних вимог та положень ст. 207 ЦПК України, суд першої інстанції повинен був встановити хто є власником спірного майна, витребувати правовстановлюючі документи щодо права власності на це майно, а також з'ясувати чи не мають треті особи права власності на дане майно та чи не завдано їм збитків, чи можливо виконане за договором повернути у попередній стан. Тобто, з'ясувати чи не суперечать умови мирової угоди вимогам закону і чи не порушують права, свободи чи охоронювані законом інтереси інших осіб.
Так, з доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у розгляді справи) є власником спірного нерухомого майна, а саме: гараж, жомова яма, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна укладеного 18.11.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрованого в реєстрі за номером 1632 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О.Г.
Однак, суд першої інстанції затверджуючи мирову угоду вищевказані обставини не з'ясував, а відтак, не звернув уваги, на те, що затвердження мирової угоди порушує права третіх осіб на спірне майно.
Крім того, умови мирової угоди не відповідають положенням закону.
Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин, в тому числі і сторони договору, не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину. Недійсним договір може бути визнаний лише судом і лише на підставі зібраних і досліджених належних доказів. Визнання договору недійсним за згодою сторін, в тому числі у спосіб укладання мирової угоди, законом не передбачено.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що мирова угода не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб, є необґрунтовані.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, відтак оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню в порядку ст. 379 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду.
Оскільки провадження у справі не закінчене, а справа повертається до суду першої інстанції для продовження розгляду, питання про поділ судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2020 року - скасувати.
Матеріали справи за позовною заявою представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Козій Дар'ї Олександрівни до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову: Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталія Юріївна, про визнання правочину недійсним - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови суду виготовлено 14 квітня 2021 року.
Головуючий: _____________ Г.Л. Карпушин
Судді: ______________ С.А. Гальонкін _____________ О.Ю. Кузнєцова