Справа № 524/6888/19 Номер провадження 22-ц/814/847/21Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
14 квітня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
представник відповідача Шумейко Д.С.
переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Державної казначейської служби України
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 січня 2021 року, ухвалене суддею Кривич Ж.О., повний текст рішення складено 24 січня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, -
16 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління ДФС у Полтавській області та Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.
Позовна заява мотивована тим, що 01 квітня 2019 року в ході обшуку, проведеного співробітниками Другого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у ТОВ «Компанія Інтер-Ліс», були вилучені грошові кошти в сумі 90 880,00 грн., які належали позивачу. 03 квітня 2019 року слідчий після спливу 48 годин з часу вилучення коштів звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна. 17 квітня 2019 року ухвалою слідчого судді у накладенні арешту на грошові кошти було відмовлено. Незважаючи на це, кошти були повернуті позивачу тільки 14 червня 2019 року. Вважає, що співробітники ГУ ДФС порушили вимоги статей 169, 171, 173 КПК України. Внаслідок безпідставного вилучення коштів та невчасного їх повернення йому було завдано збитків Так, 451,00 грн. він змушений був сплатити для зняття готівкових коштів з депозитного рахунку; також він зазнав втрат від знецінення коштів через інфляцію за період з 03 квітня 2019 року по 14 червня 2019 року в сумі 2 381,00 грн. На підставі частини другої статті 625 ЦК України позивач просив стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби 3 % річних в сумі 545,28 грн., а у відповідності до статей 536 та 1048 ЦК України - % за користування чужими коштами у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення в сумі 3 209,43 грн. Крім того, просив відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 9 088,00 грн. Зазначав, що внаслідок незаконного вилучення його особистого майна та неможливості тривалий час користуватися значною сумою грошових коштів він зазнав сильних душевних страждань. Моральні страждання посилювало усвідомлення позивачем того факту, що незаконні дії вчиняють службові особи правоохоронних органів, які покликані забезпечувати охорону прав фізичних осіб від протиправних діянь. Ці обставини змушували позивача прикладати значних додаткових зусиль для організації свого життя та витрачати час і кошти, щоб відновити свої права.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії працівників органу досудового розслідування ГУ ДФС України в Полтавській області під час проведення обшуку з 28.03.2019 року по 02.04.2019 року на підприємстві ТОВ «Компанія Інтер-Ліс» ЄДРПОУ 40709221, за адресою: м. Кременчук, вул. Профспілкова, 9, щодо вилучення особистих коштів та незаконного їх утримання (т.1 а.с. 40).
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 520,40 грн., з яких: 451,00 грн. - витрати на сплату комісії за видачу готівкових коштів, 636,16 грн. - втрати від інфляції та 433,24 грн. - три відсотка річних за період з 17.04.2019 року по 13.06.2019 року включно.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Судовий збір віднесено за рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що слідча дія - обшук, під час якого були вилучені грошові кошти ОСОБА_1 , була закінчена 02 квітня 2019 року. На наступний день 03 квітня 2019 року слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на вилучені документи та грошові кошти. 17 квітня 2019 року слідчий мав негайно повернути ОСОБА_1 вилучені грошові кошти. Оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави до апеляційного суду, а також подальші процедури, пов'язані з документообігом в ГУ ДФС, не виправдовують факту повернення коштів позивачу тільки 14 червня 2019 року, оскільки діюче кримінально-процесуальне законодавство передбачає негайне повернення вилученого майна власнику в разі відмови слідчого судді у накладенні арешту. Факт неправомірності неповернення коштів у період з 17 квітня 2019 року випливає з вимог частини третьої статті 173 КПК України, і окремому доведенню за правилами адміністративного чи кримінального судочинства цей факт не підлягає. Наявність вини заподіювача шкоди у даному випадку правового значення не має. Та обставина, що у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ТОВ «Компанія Інтер-Ліс» про вчинення злочину співробітниками ГУ ДФС, не має обвинувального вироку і навіть нікому не повідомлено про підозру, не є підставою для відмови у відшкодуванні завданої позивачеві шкоди. За видачу готівкових коштів позивач сплатив комісію банку в сумі 451,00 грн. Ці кошти у розумінні статті 22 ЦК України є збитками і підлягають стягненню на користь позивача, оскільки грошові кошти, які йому належали, вилучались у готівковій формі. Також суд визнав такими, що підлягають відшкодуванню втрати від інфляції та 3 % річних за період з 17 квітня 2019 року по 13 червня 2019 року. Підстав для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 відсотків на підставі статей 536 та 1048 ЦК України немає, оскільки не можна вважати користуванням чужими грошовими коштами виконання вимог «Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технології, переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України віл 19.11.2012 року за № 1104. Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд визнав, що позивач не надав доказів того, що неповернення йому коштів у період з 17.04.2019 року по 13.06.2019 року зашкодило реалізації його планів або змусило вживати додаткових зусиль для організації свого життя. Повернення йому коштів та часткове задоволення його вимог про стягнення збитків, є на думку суду, достатньою сатисфакцією його моральних переживань.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу ГУ ДФС у Полтавській області) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди. Зазначає, що ухвалою суду від 20 вересня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій органів досудового розслідування ГУ ДФС під час проведення обшуку, вилучення особистих коштів та їх незаконного утримання. Тобто на сьогоднішній день відсутні будь-які судові рішення про неправомірність рішень, дій чи бездіяльності працівників ГУ ДФС в Полтавській області, отже позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт допущення працівниками ГУ ДФСУ у Полтавській області протиправної поведінки при здійснення службових обов'язків.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що у своїй заяві від 24.05.2019 року позивач просив повернути грошові кошти не у готівковій формі, а здійснити перерахування коштів на його банківський рахунок в АТ «Укргазбанк» за зазначеними реквізитами. ГУ ДФС у Полтавській області мало можливість повернути відповідні грошові кошти в натурі, водночас позивач просив повернути відповідні кошти саме на його банківський рахунок. Оскільки повернення коштів на розрахунковий рахунок позивача було волевиявленням саме позивача, тому саме він має нести відповідальність за негативні наслідки (комісія за видачу готівкових коштів) свого волевиявлення. В частині позовних вимог про відшкодування втрат від інфляції та 3% річних за період з 17 квітня 2019 року по 13 червня 2019 року звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 із заявою про повернення відповідних коштів 17 квітня 2019 року не звертався, а звернувся лише 24.05.2019 року. Вважає, що суд при обґрунтуванні правомірності відшкодування втрат від інфляції та 3% річних за вказаний період посилався на судову практику Верховного Суду, яка стосується інших, зовсім не подібних за змістом до даної справи правовідносин та відповідачами у даних справах є органи, які не мають повноважень здійснювати слідчі та оперативно - розшукові дії. Вважає, що відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах підлягає задоволенню позов про відшкодування шкоди, якщо шкода завдана у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст. 1176 ЦК України, зокрема у випадку незаконного перебування під слідством, незаконного обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, незаконного позбавлення волі, якщо вилучене у позивача майно повністю або частково втрачено органом відповідальним за його схоронність. Отже, шкода, яку просить відшкодувати позивач, не перебуває у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з діям органів слідства та прокурора. Дії слідчого або прокуратури щодо неповернення або несвоєчасного повернення вилучених речей не оскаржувались та не визнавались протиправними. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачу повернуто його майно. Тому, вважає, що вказане свідчить про недоведеність позивачем своїх позовних вимог і це узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.07.2018 року у справі №753/3064/17-ц.
Апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанці повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 13 березня 2019 року задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС Другого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області та наданий дозвіл на проведення обшуку приміщень та території по вулиці Профспілковій, 9, у м. Кременчуці, що належать ТОВ «Компанія Інтер-Ліс», з метою виявлення та вилучення оригіналів, а в разі їх відсутності - копій усіх фінансово-господарських та інших документів, що стосуються господарської діяльності Товариства, за період з січня 2017 року по 13 березня 2019 року. Строк дії ухвали визначений до 13 квітня 2019 року (т.1 а.с. 8).
Такий обшук тривав з 09 години 20 хвилин 28 березня 2019 року до 17 години 40 хвилин 02 квітня 2019 року. Під час обшуку у кабінеті головного бухгалтера Товариства у сейфі було виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 90 880 грн 00 коп. (пункт 37 протоколу обшуку (т.1 а.с. 10).
Присутні під час обшуку директор Товариства ОСОБА_1 та адвокати Григораш Р.В. і Маслюк В.В. письмово зауважили, що у протоколі обшуку не зазначено, що разом з грошовими коштами було виявлено договір позики від 25 березня 2019 року та платіжне доручення № 4244 від 26 березня 2019 року, які підтверджували, що вилучені кошти Товариством передані ОСОБА_1 у безпроцентну позику на строк до 24 березня 2020 року. До справи долучені завірені копії зазначених документів (т.1 а.с. 14-16).
03 квітня 2019 року слідчий звернувся до слідчого судді Київського районного суду м. Полтави з клопотанням про накладення арешту на вилучені документи та майно. Постановою слідчого від 04 квітня 2019 року вилучені кошти передані на депозитний рахунок (т.1 а.с. 60).
Ухвалою слідчого судді від 17 квітня 2019 року у задоволенні клопотання в частині накладення арешту на грошові кошти в сумі 90 880 грн 00 коп. відмовлено. Зі змісту ухвали вбачається, що слідчий не спростував твердження ОСОБА_1 про те, що кошти в сумі 100 000 грн 00 коп. він отримав від підприємства у позику на власні потреби та зберігав в сейфі бухгалтера підприємства. Слідчий суддя дійшов висновку, що грошові кошти не мають відношення до кримінального провадження (т.1 а.с. 23-26).
Сторона обвинувачення, не погодившись з ухвалою від 17 квітня 2019 року, оскаржила її до Полтавського апеляційного суду. Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду ухвалою від 20 травня 2019 року скаргу прокурора залишила без задоволення, а ухвалу слідчого судді від 17 квітня 2019 року без змін (т.1 а.с. 27-31).
Проте, грошові кошти продовжували зберігатися на депозитному рахунку. 03 червня 2019 року прокурором відділу прокуратури Полтавської області ухвала Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2019 року була скерована до слідчого відділу ГУ ДФС для забезпечення виконання положень статті 169 КПК України (т.1 а.с. 63).
Платіжним дорученням № 44 від 13 червня 2019 року ГУ ДФС перерахувало на рахунок ОСОБА_1 в Акціонерному банку «Укргазбанк» 90 880 грн 00 коп. (т.1 а.с. 68).
Грошові кошти надійшли на рахунок позивача 14 червня 2019 року. 18 червня 2019 року за видачу йому готівкових коштів ОСОБА_1 сплатив комісію в сумі 451 грн 00 коп., що підтверджується випискою по особовому рахунку (т.1 а.с. 32).
ОСОБА_1 також наданий розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання (відсотків на рівні облікової ставки НБУ), 3% річних та інфляційних збитків за 73 дні у період з 3 квітня 2019 року по 14 червня 2019 року (т.1 а.с. 33-35).
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 171 КПК України у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно повинно негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Судом встановлено, що слідча дія - обшук, під час якого були вилучені грошові кошти ОСОБА_1 , була закінчена 02 квітня 2019 року. На наступний день 03 квітня 2019 року слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на вилучені документи та грошові кошти. За цих обставин не має підстав дійти висновку про те, що слідчий мав повернути вилучені грошові кошти позивачу 03 квітня 2019 року.
Відповідно частини третьої статті 173 КПК України відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
Суд першої інстанції встановив, що 17 квітня 2019 року слідчий мав негайно повернути ОСОБА_1 вилучені грошові кошти, а оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави до апеляційного суду, а також подальші процедури, пов'язані з документообігом в ГУ ДФС, не виправдовують факту повернення коштів позивачу тільки 14 червня 2019 року, оскільки діюче кримінально-процесуальне законодавство передбачає негайне повернення вилученого майна власнику в разі відмови слідчого судді у накладенні арешту.
Судом першої інстанції встановлено, що факт неправомірності неповернення коштів у період з 17 квітня 2019 року випливає з вимог частини третьої статті 173 КПК України, і окремому доведенню за правилами адміністративного чи кримінального судочинства цей факт не підлягає. Наявність вини заподіювача шкоди у даному випадку правового значення не має. Та обставина, що у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ТОВ «Компанія Інтер-Ліс» про вчинення злочину співробітниками ГУ ДФС, не має обвинувального вироку і навіть нікому не повідомлено про підозру, не є підставою для відмови у відшкодуванні завданої позивачеві шкоди.
Судом першої інстанції встановлено, що за видачу готівкових коштів позивач сплатив комісію банку в сумі 451 грн 00 коп. і ці кошти у розумінні статті 22 ЦК України є збитками і підлягають стягненню на користь позивача, оскільки грошові кошти, які йому належали, вилучались у готівковій формі.
Грошове зобов'язання ГУ ДФС повернути кошти позивачу виникло на підставі ч.3 ст. 173 КПК України. У пунктах 6.27. та 6.28. Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/1120/16 від 04 лютого 2020 року роз'яснено про те, що … «нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Суд першої інстанції частково погодився з позовними вимогами позивача в частині стягнення на його користь втрат від інфляції та 3 % річних на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України та прийшов до висновку, що підлягають відшкодуванню втрати від інфляції та 3 % річних за період з 17 квітня 2019 року по 13 червня 2019 року, що відповідно становить 636 грн 16 коп. та 433 грн 24 коп.
Суд першої інстанції також встановив, що підстав для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 відсотків на підставі статей 536 та 1048 ЦК України немає, оскільки не можна вважати користуванням чужими грошовими коштами виконання вимог «Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технології, переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України віл 19.11.2012 року за № 1104.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із положень пункту дев'ятого частини другої статті 16 ЦК України про те, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки позивач не надав доказів того, що неповернення йому коштів у період з 17.04.2019 року по 13.06.2019 року зашкодило реалізації його планів або змусило вживати додаткових зусиль для організації свого життя, то прийшов до висновку, що повернення йому коштів та часткове задоволення його вимог про стягнення збитків є достатньою сатисфакцією його моральних переживань.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення витрат на сплату комісії за видачу готівкових коштів, втрат від інфляції та три відсотка річних, крім відмови у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення з Держави України в особі Державної казначейської служби 451,00 грн. матеріальної шкоди у вигляді комісії за зняття готівки з рахунку; пені у розмірі 3 209,43 грн. за зберігання грошових коштів без достатньої правової підстави за період з 03.04.2019 р. по 14.06.2019 р.; 2 381,06 грн. - інфляційних збитків за період з 03.04.2019 р. по 14.06.2019 р.; 3 % річних у розмірі 545,28 грн. за період з 03.04.2019 р. по 14.06.2019 р. та 9 088,00 грн. моральної шкоди.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При ухваленні судового рішення у справі суд першої інстанції залишив поза увагою постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року у справі № 753/3064/17-ц (провадження № 61- 8333св18), на яку у додаткових поясненнях від 23.10.2020 р. (т.1 а.с. 166-167) посилалося ГУ ДФС у Полтавській області, фактичні обставини якої є подібними фактичним обставинам справи, яка є предметом даного апеляційного перегляду, та не застосував висновки Верховного Суду при вирішення даного спору. Зокрема, у вказаній справі Верховний Суд вказав, що «суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог, оскільки дії слідчого або прокуратури щодо неповернення або несвоєчасного повернення вилучених грошових коштів не оскаржувались та не визнавались протиправними. При цьому шкода, яку позивач просив відшкодувати, не перебуває у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з діями органів слідства та прокуратури. Переведення коштів із безготівкового рахунку у готівку здійснено з власної ініціативи позивача. Крім того, з наданих листів ДПІ м. Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області від 25 жовтня 2016 року № 1935/05-15-23-02 та від 31 жовтня 2016 року №198/05-15-23-02 вбачається, що позивачу двічі пропонувалося з'явитися для отримання вилучених у нього коштів, проте, кошти отримані ним не були».
По даній справі вбачається, що позивачем ОСОБА_1 у цьому позові пред'являлися вимоги про визнання протиправними дії працівників органу досудового розслідування ГУ ДФС України у Полтавській області під час проведення обшуку з 28.03.2019 р. по 02.04.2019 р. на підприємстві ТОВ «Компанія Інтер-Ліс» в частині вилучення особистих коштів та незаконного їх утримання, але ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки, оскарження дій щодо обшуку, порядок проведення якого врегульовано нормами Кримінального процесуального кодексу України (т.1 а.с. 40).
Отже, по справі вбачається, що дії працівників органу досудового розслідування ГУ ДФС України в Полтавській області під час проведення обшуку з 28.03.2019 року по 02.04.2019 року на підприємстві ТОВ «Компанія Інтер-Ліс»позивачем не оскаржені та не визнані протиправними.
Крім цього, як зазначає сам позивач у позовній заяві, кошти повернуті йому 14.06.2019 р. шляхом зарахуванні на розрахунковий рахунок, що підтверджується випискою з особового рахунку відділення №327/16 АБ «Укргазбанк» м. Кременчук (т.1 а.с. 32), з якої вбачається, що 14.06.2019 р. кошти у розмірі 90 880,00 грн. були зараховані на транзитний рахунок по транзакціям в грн. та зняті 18.06.2019 р. у розмірі 90 000,00 грн. шляхом видачі готівкових коштів через POS-термінал у відділенні №327/16 вказаного банку за карткою, при цьому, була списана банком комісія у розмірі 451,00 грн. за видачу готівкових коштів.
Із зазначеного слідує, що позивач надав відповідний банківський рахунок, на який були зараховані кошти у розмірі 90 880,00 грн., та у послідуючому ним зняті. Як пояснив у судовому засіданні представник ГУ ДФС у Полтавській області колегії суддів, то існувала реальна можливість повернення коштів позивачу готівкою, але він про це не просив та надав відповідний рахунок банку, у заявах про повернення коштів, з якими він звертався, не просив кошти повернути саме готівкою.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що шкода, яку позивач просив стягнути, не перебуває у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з діями органів досудового розслідування, а переведення коштів із безготівкового рахунку у готівку здійснено особисто позивачем шляхом надання відповідного банківського рахунку та зняття їх у банкоматі, при цьому позивач повинен був передбачати, що при знятті ним коштів з банківського рахунку банком буде застосована комісія.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг є обґрунтованими, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При пред'явленні позову ОСОБА_1 не сплачував судовий збір на підставі п.13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 січня 2021 року судовий збір віднесено за рахунок держави.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2021 року відстрочено Головному управлінню ДФС у Полтавській області сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1152, 60 грн. до ухвалення судового рішення у справі. Тому, вказана сума судового збору підлягає стягненню з Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь держави.
Державна казначейська служба України при подачі апеляційної скарги сплатила 1152,60 грн. судового збору.
Таким чином, згідно ч. 7 ст. 141 ЦПК України Державній казначейській службі України слід компенсувати понесені судові витрати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інші витрати на судовий збір віднести за рахунок держави.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ, -
Апеляційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Державної казначейської служби України - задовольнити.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 січня 2021 року - скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди - відмовити.
Компенсувати за рахунок державного бюджету в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, понесені Державною казначейською службою України судові витрати у розмірі 1152,60 грн.
Інші витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 квітня 2021 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов