Номер провадження 2/754/130/21
Справа №754/2128/18
Іменем України
11 лютого 2021 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва в складі
головуючого судді Клочко І.В.,
за участю
секретаря судового засідання Оверченко Д.О.
представника позивача за основним позовом ОСОБА_1
відповідача за основним позовом ОСОБА_2
представника відповідача за основним позовом ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю, -
ОСОБА_4 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що з 13 червня 2008 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2018 року (справа № 754/13868/17-ц) шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.
Від шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначає, що за час шлюбу вони придбали нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд визнати трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном подружжя та визначити їх частки рівними, визнавши за ним та відповідачем право власності на 1/2 частки зазначеної трикімнатної квартири, за кожним.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю. Зустрічний позов мотивовано тим, що 13 червня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2018 року (справа № 754/13868/17-ц) шлюб між нею та ОСОБА_4 розірвано.
16 грудня 2013 року нею було придбано квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав, укладеного між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК-Партнер».
30 січня 2014 року між нею та ОСОБА_6 укладено договір позики. За умовами вказаного договору вона отримала грошові кошти у розмірі 60 430 доларів США, про що нею було складено відповідну розписку.
ОСОБА_2 вважає, що спірна квартира належить їй на праві особистої приватної власності оскільки, придана за кошти, які вона отримала у борг від свого батька. 27 лютого 2019 року боргові зобов'язання погашені нею особисто, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_6 від 11 квітня 2019 року.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , її особистою приватною власністю, як придбану за належні їй особисті кошти.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
У листопаді 2018 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що спірна квартира була придбана за кошти у розмірі 60 430 дол. США, які вона отримала за договором позики від ОСОБА_6 , що підтверджується відповідною борговою розпискою. На час подачі відзиву на позовну заяву боргове зобов'язання не виконано, а його розмір становить 2 901 370 грн, 64 коп., у тому числі і відсотки. У провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до неї та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за вказаною розпискою. Вважає, що спірне майно придбане за кошти, які є особистими коштами відповідача за основним позовом, у зв'язку з укладеним договором позики, який є особистим боргом, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
19 лютого 2019 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій зазначено, що ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_2 . Договір позики є фіктивним, оскільки боргову розписку відповідач написала не у 2016 році, а у 2018 році, остання коштів у свого батька не брала, ніякого боргу не існує.
У травні 2019 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 16 грудня 2013 року спірна квартира була придбана за 707 538 грн 37 коп. Грошові кошти за квартиру сплачував ОСОБА_4 особисто, що підтверджується випискою по особовим рахункам від 13 лютого 2014 року.
У серпні 2019 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до суду надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, у якій зазначено, що грошові кошти, отримані за договором позики від 30 січня 2014 року, були передані ОСОБА_2 для виконання зобов'язання по договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач за основним позовом та його представник позов підтримали, за викладеними в ньому обставинами та просили його задовольнити, зустрічний позов не визнали, прослив відмовити у його задоволенні. Відповідач за основним позовом та її представник позов ОСОБА_4 не визнали та прослив відмовити у його задоволенні. Зустрічний позов підтримали за викладеними в ньому обставинами та просили задовольнити.
Вислухавши пояснення пучасників справи, судом встановлено наступне.
13 червня 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2018 року (справа № 754/13868/17-ц). Постановою апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2018 року залишено без змін.(том 1, а. с. 63-69).
16 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та товариством з обмеженої відповідальності «ДБК-Партнер» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 1-208/к, за умовами якого товариство зобов'язалося передати ОСОБА_2 майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Ціна договору становила 707 538 грн 37 коп. яку покупець зобов'язався повернути строком до 14 лютого 2014 року (том 1, а. с. 70-73).
30 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно з яким останній передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 60 430 грн дол. США на придбання квартири, зі сплатою відсотків за користування коштами та строком повернення до 30 січня 2016 року (том 1, а. с. 84).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 травня 2019 року провадження у цивільній справі (754/6415/18-ц) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості закрито, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.02.2018р., за ОСОБА_2 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на трикімнатну квартиру, розташованої за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 серпня 2014 року (том 1, а. с. 13).
Аналізуючи встановлені по справі обставини в їх сукупності, суд вважає заявленіпозовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Щодо позовних вимог ОСОБА_4 про поділ спілнього майна подружжя, а також зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання її особистою приватною власністю спірної квартири.
У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачені статтею 65 СК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди з'ясовують справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа.
Відповідно до змісту статті 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 лютого 2013 року у справі №6-163 цс 12.
У матеріалах справи відсутня заява-згода від ОСОБА_4 на отримання ОСОБА_2 грошових коштів у позику від її батька ОСОБА_6 .
Матеріали справи не містять доказів того, що кошти у розмірі 60430 доларів США одержані за договором позики ОСОБА_2 , використані в інтересах сім'ї.
Крім того, лише після звернення у лютому 2018 року ОСОБА_4 з позовом до суду про поділ спільного майна подружжя, у травні 2018 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 30 січня 2014 року, який останньою було визнано та негайно виконано, про що Деснянським районним судом м. Києва постановлено ухвалу від 06 травня 2019 року про закриття провадження у справі (754/6415/18-ц), у зв'язку з відсутністю предмету спору.
З урахуванням встановлених у справі обставин, на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку про те, що майно, набуте сторонами за час шлюбу підлягає поділу між ними в рівних частках, оскільки було придбано за спільні кошти, відповідачем не спростовано презумпцію спільності вказаного спірного майна подружжя, що є її процесуальним обов'язком у силу статей 12, 81 ЦПК України, так як тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Суд вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі частини першої статті 141 ЦПК України, відповідно до якої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 286 грн.
На підставі статей 12, 13, 17, 19, 76-81, 83, 89, 141, 235, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 5286,00 грн.
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач за основним позовом - ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_4 .
Відповідач за основним позовом - ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 .
Суддя