ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
10:10
11.06.2009 р. № 13/482
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г. при секретарі Федоровій О.В., розглянувши справу
за адміністративним позовом Центрального парку культури і відпочинку м. Києва
до Контрольно-ревізійного управління в м. Києві
про скасування пунктів 3,5,6 рішення Контрольно-ревізійного управління в м. Києві від 23.06.2008 року № 26-04-14/4367 про перерахування до бюджету коштів в розмірі 41,01 тис. грн., отриманих внаслідок здійснення господарської діяльності з порушенням законодавства,; відшкодування з винних осіб завданих збитків державі на суму проведених з порушенням виплат заробітної плати на загальну суму 40,03 тис. грн.; провести взаємозвірку з відповідними фондами з метою зменшення розміру відрахувань на суму 14,79 тис. грн.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, пункти 3,5,6 вимоги №26-04-14/4367 від 23.06.2008 року Відповідача є абсурдними та необґрунтованими.
Вказує, що навчання бальним танцям не підлягає обов'язковому ліцензуванню, оскільки статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»передбачений вичерпний перелік господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Крім того зазначає, що відповідно до Тимчасового положення про парк культури і відпочинку м. Києва та ст.ст. 55, 63 Господарського кодексу України Центральний парк культури і відпочинку м. Києва є госпрозрахунковим комунальним підприємством і не є бюджетною організацією, а тому положення статті 8 Закону України «Про оплату праці»щодо встановлення оплати праці за сумісництвом в окремих організаціях бюджетної сфери на нього не розповсюджується. Посилається на те, що вони керуються положеннями ст. 15 зазначеного Закону де передбачено, що розміри надбавок і доплат зазначаються у колективному договорі. Також звертає увагу суду на Додаток 1 до Галузевої угоди, укладеної між Міністерством культури і туризму України і Центральним комітетом профспілки працівників культури України. Вважає, що оплата праці за сумісництвом із розрахунку повного місячного посадового окладу не суперечить ст. ст. 21, 102-1 Кодексу законів про працю і відповідно не є порушенням.
Відповідач заперечує проти позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству України. При цьому посилається, зокрема, на ст. 240 Господарського кодексу України, ст. 91 Цивільного кодексу України, Наказ Міністерства культури і туризму України № 745 від 18.10.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки».
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши подані докази, суд -
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі -підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Куючись вище вказаною нормою Закону Відповідачем проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Позивача за період з 01.01.2005 р. по 01.05.2008 р.
29.05.2008 р. за результатами ревізії складено акт №04-30/556, на підставі якого пред'явлено та направлено позивачу вимогу від 23.06.2008 р. №26-04-14/4367. В пункті 3 зазначеної вимоги Центральний парк культури і відпочинку м. Києва зобов'язано перерахувати до бюджету коштів в розмірі 41,01 тис. грн., отримані внаслідок здійснення господарської діяльності з порушенням законодавства; пункт 5 -відшкодувати з винних осіб завданих збитків державі на суму проведених з порушенням виплат заробітної плати на загальну суму 40,03 тис. грн.; пункт 6 - провести взаємозвірку з відповідними фондами з метою зменшення розміру відрахувань на суму 14,79 тис. грн.
Не погоджуючись з зазначеними вимогами Позивач звернувся до суду.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до Положення про Центральний парк культури і відпочинку м. Києва, затвердженого начальником Головного управління культури 16.03.1999 р. майно Парку належить до комунальної власності (п.4.1), джерелами формування майна є доходи від господарської діяльності, надходження з бюджету та інші джерела, не заборонені чинним законодавством (п.4.2). Парк реалізує свої послуги у відповідності до законодавчих актів України…за державними регульованими цінами і тарифами, а також за договірними вільними цінами, що встановлює самостійно або на договірній основі.
Як вбачається з довідки Головного управління статистики у м. Києві № 2607 основним видом діяльності є діяльність атракціонів та луна-парків.
Позивач є госпрозрахунковим комунальним підприємством та відповідно до ст. 64 Господарського кодексу України самостійно визначає свою організаційну структуру, штатний розпис, встановлює чисельність працівників.
Враховується, що згідно листа Головного управління культури і мистецтв від 05.06.2008 року № 015-08/2073 Позивачу у 2006-2008 рр. бюджетні кошти на оплату праці не передбачались і не виділялись.
Суд вважає, що положення ст. 8 Закону України «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери»від 07.02.2001 р. № 134, «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери»від 30.08.02 р. №1298 та виданими на виконання вимог даних постанов накази Міністерств культури і туризму України від 19.04.01 р. №204 «Про упорядкування умов оплати праці працівників бюджетних установ, закладів та організацій культури»та «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки»від 18.1 .05 р. №745 на які посилається Відповідач застосовувати до Позивача не можна, оскільки він не є бюджетною організацією.
На думку суду Позивач правомірно керується положеннями ст.ст. 21, 102-1 Кодексу законів про працю України та ст. 15 Закону України «Про оплату праці».
Що стосується вимоги, в частині усунення порушень в частині перерахування до бюджету коштів в розмірі 41,01 тис. грн., отриманих внаслідок здійснення господарської діяльності з порушенням законодавства, то слід зазначити, що такий вид діяльності, як навчання бальним танцям можливо віднести до пункту 2.1 Положення про Центральний парк культури і відпочинку м. Києва, де зазначено, що основним напрямком та метою діяльності позивача є «подальше удосконалення використання вільного часу відвідувачів, відпочинку та розваг, відновлення фізичних та духовних сил, розвиток художньої та технічної творчості». Зазначений вид діяльності відповідає пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури та мистецтв, заснованих на державній та комунальній власності»від 05.06.1997р. № 534. Крім того статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»передбачений вичерпний перелік господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Вид діяльності як навчання бальним танцям там не передбачено.
Крім того, зі змісту ст. 41 Конституції України випливає, що в Україні є приватна, державна та комунальна власність.
Згідно п.1.1 Статуту міський Центральний парк культури та відпочинку є культурно-дозвільним закладом підпорядкованим Головному управлінню культури Київської міської Ради народних депутатів і належить до комунальної власності м. Києва.
П.7 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»передбачено, що вимоги керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ Головному контрольно-ревізійному управлінню Украйни та його територіальним підрозділам надається право пред'являти щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.
Тобто, умовою виникнення права направляти вимоги є виявлення порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, саме державної власності та фінансів.
Суд вважає, що Позивачем неправомірно виставлено вимогу Відповідачу, оскільки останній фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету. Відповідач не довів, що у своїй діяльності та при здійсненні виплати заробітної плати своїм працівникам Відповідач використовував державну власність та фінанси.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд приходить до висновку, що Відповідач, пред'являючи вимогу Центрального парку культури і відпочинку м. Києва в частині зобов'язання перерахувати до бюджету коштів в розмірі 41,01 тис. грн., отриманих внаслідок здійснення господарської діяльності; забезпечити відшкодування з винних осіб завдані державі збитки на суму проведених з порушенням виплат заробітної плати на загальну суму 40,03 тис. грн.; провести взаємозвірки з відповідними фондами з метою зменшення розміру відрахувань на суму 14,79 тис. грн., вийшов за рамки повноважень, які йому надані Конституцією України та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Докази, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 94, 158-163 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Вимоги Контрольно-ревізійного управління в м. Києві викладені в листі від 23.06.2008 року № 26-04-14/4367 скасувати в частині зобов'язання перерахувати до бюджету коштів в розмірі 41,01 тис. грн., отриманих внаслідок здійснення господарської діяльності з порушенням законодавства; забезпечити відшкодування з винних осіб завдані державі збитки на суму проведених з порушенням виплат заробітної плати на загальну суму 40,03 тис. грн.; провести взаємозвірки з відповідними фондами з метою зменшення розміру відрахувань на суму 14,79 тис. грн.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено09.07.2009 р.