ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
місто Київ
18 год. 15 хв.
06.07.2009 р. № 3/368
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Арсірія Р.О. та Григоровича П. О., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
ДоМіністра охорони здоров'я України,
Державного казначейства України
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 6 липня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністра охорони здоров'я України (надалі -Відповідач 1), Державного казначейства України (надалі -Відповідач 2) та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати, що Відповідачем 1 при розгляді її неодноразових звернень було порушено частину 2 статті 19, статтю 40, частину 2 статті 116 Конституції України; Положення «Про Міністерство охорони здоров'я України»; розділ 3 та частину 1 розділу 4 статті 33, частину 1 статті 38 Закону України «Про охорону праці»; частину 1 статті 8 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; частину 4 статті 7, частину 1 статті 15, частини 1, 2, 3, 4 статті 18, абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 частини 1 статті 19, частину 1 статті 20 Закону України «Про звернення громадян»; Указ Президента України № 109/2008 від 7 лютого 2008 року «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»; частину 3 статті 17, статтю 273, частину 1 статті 276 Цивільного кодексу України; ч. 2 статті 259 Кодексу законів про працю України, частину 2 статті 6 та частину 1 статті 10 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»; зобов'язання Відповідача 1 виконати свою функцію по захисту конституційних прав Позивача та відновити її порушенні права у відповідності до своїх конституційних повноважень.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на бездіяльність Відповідача 1, яка полягає в ненаданні у відповідності до вимог чинного законодавства України обґрунтованих відповідей на звернення Позивача.
На думку Позивача, Міністр охорони здоров'я України, як посадова особа, яка очолює Міністерство охорони здоров'я України, зобов'язаний був вжити всіх необхідних заходів з метою захисту порушених прав ОСОБА_1, про які вона зазначала у своїх неодноразових зверненнях до Відповідача 1. Однак Відповідач 1, в порушення вимог Конституції України та інших актів законодавства, протиправно допустив бездіяльність, яка полягає у порушенні строків надання відповіді на звернення Позивача та необґрунтованості висновків за результатами розгляду її звернень.
Представник Відповідача 1 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та неправомірність та просив суду про оголошення перерви в судовому засіданні для надання письмових заперечень стосовно уточнених позовних вимог.
В судове засідання, призначене на 6 липня 2009 року, Відповідач 1 явку уповноваженого представника до суду не забезпечив, письмового відношення до заявлених позовних вимог не надав, про дату та час судового засідання був належним чином повідомлений.
Відповідач 2 явку свого уповноваженого представника до суду не забезпечив та подав письмові пояснення на позов, в яких зазначив, що Позивачем не наведено доказів порушення саме Державним казначейством України порушених, на її думку, прав; законні підстави для вирішення питання про взаємовідносини між Позивачем та Державним казначейством України, на думку Відповідача 2, взагалі відсутні.
6 липня 2009 року Позивачем через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи без її участі та прийняття рішення у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до частини 2 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття в судове засідання сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Керуючись вимогами частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян», Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1542, Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим, затвердженим Указом Президента України від 24 липня 2000 року № 918/2000, Указом Президента України № 109/2008 від 7 лютого 2008 року «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення та дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюється Законом України «Про звернення громадян»від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (зі змінами та доповненнями), який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
З метою забезпечення реалізації та гарантування закріплених Конституцією України права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, права громадян на участь в управлінні державними справами, а також підвищення ефективності роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі зверненнями громадян, ураховуючи необхідність об'єктивного, всебічного і вчасного розгляду звернень громадян відповідно до вимог законодавства України було прийнято Указ Президента України від 7 лютого 2008 року N 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»
Так, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян»громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про звернення громадян»заява (клопотання) -звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Частиною 4 статті 3 Закону «Про звернення громадян»визначено, що скарга -це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно зі статтею 4 Закону «Про звернення громадян»до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону «Про звернення громадян»скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням -безпосередньо до суду.
Відповідно до статті 18 Закону «Про звернення громадян»громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
25 грудня 2007 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Міністра охорони здоров'я України, в якій вказала на факти порушення її прав та охоронюваних законом інтересів та просила сприяння у відновленні її прав. Вказане звернення було отримано Відповідачем 1 28 грудня 2007 року (про що свідчить відповідне поштове повідомлення про вручення).
6 березня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до Прем'єр-Міністра України із телеграмою, в якій зазначила про порушення її трудових прав (скорочення її посади, погрози фізичною розправою тощо).
10 березня 2008 року Позивач телеграмою звернулася до Прем'єр-Міністра України, посилаючись на те, що Міністерство охорони здоров'я України не надає відповіді на її звернення та не вчиняє жодних заходів по відновленню порушених, на її думку, прав.
Частиною 3 статті 7 Закону «Про звернення громадян»визначено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
13 березня 2008 року вказане звернення Позивача Секретаріатом Кабінету Міністрів України було надіслано Міністерству охорони здоров'я України для розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону «Про звернення громадян»звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно зі статтею 19 Закону «Про звернення громадян»органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Статтею 20 Закону «Про звернення громадян» встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, -невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Чинним законодавством України, яке регулює порядок звернення громадян України до органів державної влади, та порядок надання відповідей на звернення передбачено чітку процедуру, строки розгляду звернень громадян, а також права осіб при розгляді їх звернень.
Так, стаття 20 Закону України «Про звернення громадян»передбачає такі строки розгляду звернення громадянина відповідним органом:
- загальний строк розгляду звернень становить 30 днів;
- звернення, які не потребують додаткового вивчення, розглядаються невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання;
- звернення, в яких порушено питання, які в місячний строк вирішити неможливо -розглядаються не більше як 45 днів (в цьому разі керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до Міністра охорони здоров'я 25 грудня 2007 року із заявою, яка була отримана Відповідачем 1 28 грудня 2007 року (про що свідчить відповідне поштове повідомлення про вручення).
Доказів на підтвердження того, що Відповідачем 1 було надано відповідь на вищевказане звернення Позивача в порядку та строки, визначенні чинним законодавством, суду не надано.
В судовому засіданні 13 березня 2009 року представник Відповідача не спростувала факт ненадання відповіді на звернення Позивача до Міністра охорони здоров'я України, а у встановлений за її клопотанням час для подання письмових заперечень на позов жодних доказів по справі не надала.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України
в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд звертає увагу на те, що Відповідачем 1, який є суб'єктом владних повноважень, не було виконано обов'язку щодо доказування правомірності своїх дій стосовно розгляду звернень Позивача, як і не було надано інших доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Як підтверджується матеріалами справи, Листом Міністерства охорони здоров'я України № 11-03-03/312 від 21 квітня 2008 року Позивачу було надано відповідь, в якій Міністерство охорони здоров'я України посилається на те, що, за інформацією управління охорони здоров'я Херсонської облдержадміністрації, численні звернення скарги та заяви Позивача ретельно перевірялися комісіями різних рівнів. Проте, не конкретизовано, на яке саме звернення Позивача надається відповідь.
Як зазначено у вказаній відповіді, Позивача неодноразово запрошували працівники обласної державної адміністрації до участі у розгляді її скарг, однак вона постійно ухилялася від такої участі.
Стосовно вищевказаної відповіді Міністерства охорони здоров'я України № 11-03-03/312 від 21 квітня 2008 року, Суд звертає увагу на те, що її було надано Позивачу з порушенням встановлених статтею 20 Закону України «Про звернення громадян»строків, а зі змісту відповіді не зрозуміло, якого саме звернення Позивача воно стосується.
Так, у жодному випадку, розгляд звернення особи згідно чинного законодавства не повинен перевищувати 45 днів. Водночас даний законодавчо встановлений максимальний строк розгляду звернення громадянина обмежений умовою про те, що в даному разі керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що Відповідачем 1 було встановлено необхідний термін для розгляду звернень ОСОБА_1 та повідомлено про це Позивача, як того вимагає положення статті 20 Закону України «Про звернення громадян».
Проаналізувавши зміст відповіді Міністерства охорони здоров'я України № 11-03-03/312 від 21 квітня 2008 року, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, ці закони та підзаконні акти дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суд вважає, що для цього Відповідач повинен ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі.
Завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Таким чином, позовна вимога щодо зобов'язання Відповідача 1 прийняти відносно Позивача відповідне рішення по суті є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Суд звертає увагу на те, що у вказаній відповіді Міністерство охорони здоров'я України посилається на те, що за інформацією управління охорони здоров'я Херсонської облдержадміністрації, численні звернення Позивача перевірялися комісіями різних рівнів, в результаті чого Позивачу було запропоновано звернутися у встановленому порядку до суду.
Порядок діяльності та повноваження Міністерства охорони здоров'я України встановлені і Указом Президента України від 24 липня 2000 року N 918/2000 «Про Положення про Міністерство охорони здоров'я України».
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідь Міністерства охорони здоров'я України, яке очолює Відповідач 1, є необґрунтованою, оскільки в ній Міністерство посилається на інформацію іншого органу -Управління охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації.
Суд також звертає увагу на те, що Позивач у своїх зверненнях зазначала факти порушень її прав та законних інтересів, і зверталася саме до Міністра охорони здоров'я України, а тому Відповідач 1, як посадова особа, яка очолює Міністерство охорони здоров'я України, зобов'язаний був розглянути порушені у зверненнях питання в межах наданих йому повноважень та у строки, визначені чинним законодавством України.
Так, чинним законодавством України Міністра охорони здоров'я України, як посадову особу, яка очолює Міністерство охорони здоров'я України, наділено певним комплексом повноважень по реалізації державної політики зайнятості працівників у сфері охорони здоров'я.
Суд звертає увагу на те, що під діями Міністра охорони здоров'я України в контексті спірних правовідносин Суд розуміє дії посадової особи, яка очолює Міністерство охорони здоров'я України, координує його роботу, несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за розроблення і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я (як основного завдання Міністерства охорони здоров'я України).
Враховуючи вищенаведене, Судом встановлено, що Відповідачем протиправно, з порушенням строків, визначених чинним законодавством України, надано відповідь на звернення Позивача від 25 грудня 2007 року.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Відповідача 1 виконати свою функцію по захисту конституційних прав Позивача та відновити її порушенні права у відповідності до своїх конституційних повноважень, Суд звертає увагу на наступне.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, під поняттям «відновлення порушених прав»Позивач розуміє відновлення її, насамперед, трудових прав (а саме, право на поновлення на роботі внаслідок незаконного звільнення, відновлення посади Позивача, оплати праці тощо).
Порядок розгляду та вирішення індивідуальних трудових спорів врегульовано Главою XV Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до статті 221 Кодексу законів про працю України трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.
Таким чином трудове законодавство України передбачає лише двох суб'єктів, уповноважених на розгляд та вирішення трудових спорів -комісії по трудових спорах та суд.
Водночас, регулювання трудових правовідносин, а саме -робочого часу, режиму та оплати праці, надання відпусток, укладення колективного договору тощо, -є виключною компетенцією Херсонської обласної клінічної лікарні (як роботодавця Позивача).
Відповідно до статті 15 Цивільного Процесуального Кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з трудових відносин.
Як підтверджується поясненням Позивача, вона скористалася наданим їм правом та станом на день розгляду даної адміністративної справи захищає порушені, на її думку, трудові права в Голосіївському районному суді міста Києва.
Таким чином, зі змісту вищезазначеного випливає те, що безпосереднє вирішення питань, на які посилається Позивач (поновлення її трудових прав) не входить до компетенції Міністра охорони здоров'я України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України Міністерство охорони здоров'я України, яке очолює Відповідач 1, діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Чинним законодавством України встановлений конкретний перелік повноважень Відповідача 1, до якого не входить вирішення питань, безпосередньо пов'язаних з трудовою діяльністю Позивача.
Тому посилання Позивача в позовній заяві на факт порушення Відповідачем 1 відповідних положень Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», Цивільного кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними засобами доказуванняя.
Відповідно до частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є частково обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 112, 136, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1) Адміністративний позов задовольнити частково.
2) Визнати протиправними дії Міністра охорони здоров'я України щодо порушення визначених чинним законодавством України строків розгляду звернення ОСОБА_1 від 25 грудня 2007 року.
3) В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
4) Стягнути на користь ОСОБА_1 з рахунків Державного бюджету України 1 грн. 70 коп. судових витрат.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді Р.О. Арсірій
П. О. Григорович