ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
03.07.2009 р. № 2а-2237/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Кочана В.М., суддів Пилипенко О.Є., Арсірія Р.О.,
секретаря судового засідання Стріхи В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов
ОСОБА_1
до Апарату Верховної Ради України
третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3
провизнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, скасування запису у трудовій книжці, зобов"язання надати відпустку,
У червні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, третя особа - ОСОБА_3, в якому просила: визнати розпорядження №1340 від 19 травня 2006 року в частині її звільнення з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 протиправним та скасування його; застосувати поворот виконання оскаржуваного розпорядження шляхом скасування у своїй трудовій книжці запису про звільнення під порядковим номером 18; поновити її на займаній посаді помічника-консультанта; забезпечити гарантоване частиною 3 статті 184 КЗпП України право на обов'язкове працевлаштування в Апараті Верховної Ради України чи в іншій організації за її фахом. Також просила суд зобов'язати Апарат Верховної Ради України прийняти розпорядження про надання їй з 25 травня 2006 року відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Позивач в судовому засіданні адміністративний позов підтримала і пояснила, що відповідно до розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України №1080 від 28 травня 2002 року вона була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час здійснення ним депутатських повноважень.
Повноваження народного депутата України IV та V скликань ОСОБА_3 були припиненні в день відкриття першого пленарного засідання Верховної Ради України V скликання - 25 травня 2006 року.
Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України №1340 від 19 травня 2006 року вона з 25 травня 2006 року була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 у зв'язку із припиненням його повноважень згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України та п. 2 ч. 1 ст. 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Розпорядження про звільнення вона вважає протиправним, оскільки у квітні 2006 року нею було подано заяву про надання їй відпустки по догляду за дитиною, яка народилась 22.06.2004 року.
Подавши заяву про надання відпустки, вона вважала, що таку відпустку їй було надано, а тому з травня 2006 року на роботу не виходила.
Про існування розпорядження про звільнення з роботи вона довідалась у травні 2007 року, коли почала готувати документи з метою продовження терміну перебування у відпустці по догляду за дитиною.
На час звільнення, 19 травня 2006 року, дитині позивача виповнилось 1 рік 11 місяців.
Наказ про звільнення з роботи їй не вручали, а трудову книжку отримав у жовтні 2006 року її чоловік, а тому вважає, що строк звернення до суду з даним позовом пропущено не було.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив і пояснив, що заява про надання позивачці відпустки в апараті Верховної Ради України не реєструвалась.
Оскільки після звільнення позивач на роботу не з"являлась, її було повідомлено поштою про видачу розпорядження про звільнення з роботи та запрошено до управління кадрів для отримання трудової книжки.
Позивач на звернення не відреагувала, а трудова книжка була видана її чоловікові - ОСОБА_3 27 жовтня 2006 року, про що свідчить його підпис в книзі видачі трудових книжок Апарату Верховної Ради України.
Таким чином, на думку представника відповідача, позивач пропустила строк звернення до суду з даним позовом, що є підставою для відмови у його задоволенні.
Вислухавши пояснення сторін та третьої особи, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України №1080 від 28 травня 2002 року позивач була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час здійснення ним депутатських повноважень.
Повноваження народного депутата України IV та V скликань ОСОБА_3 були припиненні в день відкриття першого пленарного засідання Верховної Ради України V скликання - 25 травня 2006 року.
Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України №1340 від 19 травня 2006 року вона з 25 травня 2006 року була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 у зв'язку із припиненням його повноважень згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України та п. 2 ч. 1 ст. 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Станом на день видачі розпорядження про звільнення позивачки вона мала дитину, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1.
Твердження позивача про перебування її на момент звільнення з роботи відпустці по догляду за дитиною в ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження.
Відповідно до табелів обліку відпрацьованого часу помічників-консультантів народного депутата ОСОБА_3, які є у справі, позивач ОСОБА_1 протягом квітня - червня перебувала на роботі, включаючи і день пологів - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зазначені табелі підписані народним депутатом України ОСОБА_3
На підставі зазначених табелів ОСОБА_1 щомісяця нараховувалась заробітна плата, яку вона отримувала, що підтверджується особовим рахунком ОСОБА_1 за 2004 рік в розрізі місяців проведення розрахунку.
У серпні 2004 року позивачкою було надано два листка непрацездатності з печаткою Пологового будинку № 4, які свідчать про те, що з 13 квітня 2004 року по 30 серпня 2004 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.
Разом з тим, відповідно до табелів обліку відпрацьованого часу протягом 2004, 2005 та до 25 травня 2006 року включно, помічник-консультант ОСОБА_1 була протабельована своїм фактичним керівником - народним депутатом України ОСОБА_3 і отримувала заробітну плату.
Судом встановлено, що з дня народження дитини і до дня її звільнення позивач не виявила бажання отримати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки з відповідною заявою до Апарату Верховної Ради України не зверталась.
Твердження позивача про те, що у квітні 2006 року вона надала співробітникові Управління кадрів Апарату Верховної Ради України копію свідоцтва про народження дитини та заяву про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 15 травня 2006 року, не підтверджується жодними доказами. Сама позивач стверджує, що дуже поспішала до дитини, а тому реєстрації зазначеної заяви не дочекалася.
Відповідно до пункту 6.1.1. Інструкції з діловодства у Верховній Раді України, затвердженої Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 березня 2002 року № 153 (далі - Інструкція) документи, що надходять на адресу Верховної Ради України, а також до органів Верховної Ради України, структурних підрозділів Апарату, приймаються, попередньо опрацьовуються та реєструються у відділі службової кореспонденції.
Відповідно до абзацу 3 пункту 6.2.1 Інструкції облік вхідних документів у Верховній Раді України ведеться у журналі, на картках та на ПЕОМ.
Таким чином, підрозділи Апарату Верховної Ради України, в тому числі й Управління кадрів, не приймають жодних документів безпосередньо від громадян, народних депутатів України, їх помічників-консультантів, працівників Апарату та фізично не можуть їх зареєструвати до того, як документ буде зареєстровано у відділі службової кореспонденції. Положення пункту 6.2.1 Інструкції закріплює правило, за яким у структурних підрозділах Верховної Ради України вхідні документи обліковуються і реєструються за реєстраційними номерами, присвоєними відділом службової кореспонденції.
З листа №12/7-254 від 05.10.2007 року, наданого Керівником Головного управління документального забезпечення Апарату Верховної Ради України, слідує, що до відділу службової кореспонденції Апарату у квітні-травні 2006 року заява від ОСОБА_1 про надання їй відпустки по догляду за дитиною з 15 травня 2006 року не надходила.
Після звільнення за трудовою книжкою позивач до Управління кадрів не зверталася, хоча листом №20-28/2966 від 28.08.2006 року, який направлявся на її адресу, повідомлялась про видачу розпорядження про звільнення та необхідність отримання трудової книжки.
Судом встановлено, що 27 жовтня 2006 року трудову книжку позивача отримав її чоловік ОСОБА_3, що підтверджується його особистим підписом в журналі отримання трудових книжок та поясненнями, наданими в судовому засіданні. Судом також встановлено, що протягом усього часу роботи позивача в Апараті Верховної Ради України третя особа ОСОБА_3, діючи фактично за згодою позивача, був її довіреною особою, в тому числі отримував за позивача заробітну плату та подавав від імені позивача заяви та документи.
В судовому засіданні також встановлено, що позивач та третя особа ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, проживають разом і перебувають при цьому у нормальних стосунках.
Сукупність зібраних по справі доказів дають суду підстави вважати, що позивач умисно ухилялась від отримання у відповідача розпорядження про звільнення з роботи та трудової книжки, маючи при цьому достовірну інформацію про своє звільнення з роботи.
Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з роботи у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У відповідності до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
На підставі зібраних та перевірених в судовому засіданні доказів в їх сукупності суд приходить до переконання, що позивач у квітні 2006 року не подавала заяви про надання їй відпустки по догляду за дитиною і знала, що така відпустка їй не була наданою; після видачі оскаржуваного розпорядження знала про своє звільнення з роботи, при цьому умисно не прибувала до відповідача з метою отримання наказу про звільнення та трудової книжки, хоча повідомлялась відповідачем про звільнення та необхідність отримання трудової книжки; а отже, звернувшись до суду з позовом лише у червні 2007 року, без поважних причини пропустила строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Оскільки представник відповідача наполягає на відмові у задоволенні позову з причин пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, а суд прийшов до переконання, що такий строк позивачем пропущено, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 99, 100, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Головуючий - суддя Кочан В.М.
судді Пилипенко О.Є.
Арсірій Р.О. Постанову складено в повному обсязі 13.07.2009 року.