Справа№751/1561/21
Провадження №2-а/751/54/21
09 квітня 2021 року місто Чернігів
Новозаводський районний суд міста Чернігова
у складі: головуючого-судді Овсієнко Ю.К.,
за участю секретаря Ващиліна Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Чернігова в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови серії ДПО18 №591443 від 22.02.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та відшкодування судових витрат.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24 лютого 2021 року рекомендованим листом отримав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №591443.
Вказану постанову вважає протиправною, оскільки вона складалася у його відсутності. В постанові зазначено, що він керуючи транспортним засобом Nisan Rogue, реєстраційний номер автомобіля НОМЕР_1 , 22.02.2021 року о 16:43 здійснив зупинку на місці позначеному дорожньою розміткою 1.30 (водій з інвалідністю) Правил дорожнього руху та при цьому не перевозив осіб з інвалідністю та не мав відповідного документу що підтверджує мою інвалідність, чим порушив вимоги розділу 34 ПДР, дорожньої розмітки 1.30.
Також зазначає, що заступником командира взводу 1 роти З БУПП в Чернігівській області ДПП старшим лейтенантом Цибулько Андрієм Олександровичем, при складенні постанови серії ДП018 №591443 не було перевірено наявність в автомобілі осіб з інвалідністю та відповідно не встановлено факт перевезення такої особи, інформація про зазначені факті відсутня, опитування водія не проводилось.
Ухвалою судді від 10 березня 2021 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У встановлений судом строк представником відповідача Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції надіслано відзив з диском, на якому містяться відеозаписи правопорушення, просить відмовити у задоволенні позовних вимог(а.с.20-26).
Позивачем надіслано відповідь на відзив, де зазначає, що доводи викладені у відзиві є необґрунтованими, безпідставними та не відповідають чинному законодавству (а.с.34-36).
Вивчивши матеріали справи, оцінюючи зібрані та надані докази в їх сукупності, давши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.
Згідно зі ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу в межах позовних вимог.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 1 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки та відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Згідно з п. 1.9. ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Судом установлено, що заступником командира взводу 1 роти 3 БУПП в Чернігівській області ДПП старшим лейтенантом Цибулько А.В. 22.02.2021 року складено постанову серії ДПО18 №591443 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимоги розділу 34 ПДР, дорожньої розмітки 1.30, за що передбачена відповідальність ч.5 ст.122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. (а.с.27).
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з п. 1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з пунктом 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Відповідно до п. 8.5 ПДР України дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Відповідно до п.8.5.1 ПДР України горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 34.1 цих Правил.
Відповідно до п.30.3 ПДР України , дорожня розмітка 1.30 позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».
Відповідно до п. 30.3 ПДР України на відповідних транспортних засобах установлюються такі :
ґ) «Водій з інвалідністю» - квадрат жовтого кольору із стороною 150 мм і чорним зображенням символу таблички 7.17. Знак розміщується спереду і ззаду на механічних транспортних засобах, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять пасажирів з інвалідністю;
Частиною п'ятою статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю».
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що також визначено ст. 251 КУпАП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Частина друга статті 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням Правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Таким чином, з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію » встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
На спростування викладених у позовній заяві обставин, у відзиві, надісланому до суду представником відповідача, зазначено, що 22.02.2021 року о 16 год 43 хв у Чергівській обасті с. Новоселівка по вул. Шевченка, 57 заступником командира взводу №2 роти №3 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Цибулько А.В. було виявлено транспортний засіб Nisan Rogue, номерний знак НОМЕР_1 , водій якого здійснив зупинку на місці позначеному горизонтальною дорожньою розміткою 1.30(водій з інвалідністю) при цьому не перевозив осіб з інвалідністю та не мав відповідного документу, що підтверджує його інвалідність, чим порушив вимоги розділу 34 ПДР України, на підтвердження чого долучено відповідний відеозапис.
Судом оглянуто матеріали відеозапису, надані відповідачем, з якого вбачається, що дійсно водій ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу марки Nisan Rogue, номерний знак НОМЕР_1 1 на місці, призначеному для зупинки інвалідів та позначеною відповідною розміткою 1. 30 ПДР України.
Натомість, в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 дійсно 22.02.2021 року о 16 год 43 хв перевозив особу з інвалідністю ОСОБА_2 , який є інвалідом 3 групи.
Долучена позивачем до матеріалів даної справи ксерокопія посвідчення серії НОМЕР_2 судом не приймається до уваги як належний доказ, оскільки суперечить наявним в матеріалах справи доказам.
Відповідно до ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.77КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства доведення факту неправомірності дій позивача, покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 251 КУпАП України доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому такі кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доведення, суд дійшов висновку про доведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП.
Суд вважає, що в ході судового розгляду доведено факт вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху, оскільки надані докази, які визнані судом як такі, що підтверджують вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення та застосовано адміністративне стягнення за вищевказане правопорушення, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України, що регулює порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення щодо порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. Доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову серії ДПО18 №591443, винесену заступником командира взводу №2 роти №3 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Цибулько А.В , про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 22.02.2021 року, якою притягнено ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн слід залишити без змін.
Водночас, суд звертає увагу, що за подання даного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп, хоча він мав би сплатити за оскарження постанови судовий збір у розмірі 454 грн 00 коп, а тому позивачу слід повернути з Державного бюджету України надмірно сплачений ним судовий збір.
Керуючись ст. ст. 7, 122, 247, 251, 293 КУпАП ст.ст. 2, 6, 9, 12, 72, 77, 90, 122, 241-246, 262, 268-272, 286, 293 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі залишити без задоволення, а постанову серії ДПО18 №591443, винесену заступником командира взводу №2 роти №3 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Цибулько А.В про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 22.02.2021 року, якою притягнено ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн слід залишити без змін.
Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 копійок сплачений згідно квитанції №0.0.2039388467.1 від 03.04.2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Шостого апеляційного адміністративного суду через Новозаводський районний суд м. Чернігова протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.К. Овсієнко