ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
12.02.2009 р. № 12/86-87
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого -судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії щодо недоплаченої разової допомоги,
встановив:
Позивачі звернулись в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовами до відповідачів про зобов'язання вчинити певні дії щодо недоплаченої разової допомоги.
В суді позивач 1 - ОСОБА_1 позов підтримав і, враховуючи змінені позовні вимоги, просив: - стягнути з Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»недоплачену разову грошову допомогу за 2004-2007 роки в розмірі 8368,08 грн.
ОСОБА_1 - представник позивача-2 позовні вимоги також підтримав і, враховуючи уточнені позовні вимоги, просив: - зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації перерахувати та виплатити ОСОБА_2 щорічну разову грошову допомогу відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком як інваліду війни 2 групи за 2001-2002 роки та 10 мінімальних пенсій за віком як інваліду війни 1 групи за 2003-2007 роки.
Відповідач-1 - Головне управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про час, дату та місце проведення судових засідань повідомлений належним чином, свого представника до суду не направив, подав заперечення, із яких вбачається, що позов не визнає, оскільки до компетенції Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не входить призначення та виплата компенсацій і допомог, зокрема разової грошової допомоги до 5-го травня. Крім того, наполіг на відмові у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропущенням строків звернення до адміністративного суду.
Відповідач-2 - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, свого представника до суду не направив, причини неявки не сповістив.
Представник відповідача-3 - Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації в судовому засіданні позов не визнав. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, вказуючи на те, що виплати здійснює Київський міський центр за списками, наданими Київським міським військовим комісаріатом. Також наполіг на відмові у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі -Закон 3551). Окрім того, береться до уваги рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 та від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Позивач-1 - ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи, що підтверджується посвідченням №458462, виданими Київським міським військовим комісаріатом та знаходиться на обліку в Головному управлінні соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Позивач-2 - ОСОБА_2 є інвалідом війни 2 групи з 18.02.1997р. та з 14.04.2003р. інвалідом війни 1 групи, що підтверджується посвідченнями №243897, №551128, виданими Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївського району міста Києва та знаходиться на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації.
Позивач-1 заявляє позовні вимоги щодо виплати одноразової щорічної грошової допомоги за 2004-2007 роки, а позивач-2 за 2001-2007роки.
У своїх поясненнях та розрахунках позивачі зазначають, що отримували зазначені соціальні допомоги до пенсії, однак не в тому розмірі, які було передбачено законодавством України.
Звідси, слід вважати, що у позивача-1 виникло право вимоги за даними позовними вимогами з 2004 року, а у позивача -2 з 2001року.
Станом на 2001-2004 роки спори, що виникали з правовідносин між приватною особою та органами влади, місцевого самоврядування і посадовцями розглядались судами в прядку Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963 року, який діяв до 01.09.2005 року до початку діяльності адміністративних судів та до набрання чинності нового Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 236 ЦПК від 18.07.1963 року, який втратив чинність, суд розглядає справи по скаргах на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 248-1 ЦПК від 18.07.1963 року громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси.
Згідно із ч.4 вищезазначеної статті ЦПК від 18.07.1963 року до суб'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду, належать: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.
Стаття 248-2 ЦПК від 18.07.1963 року встановлювала, що до рішень, дій або бездіяльності, що підлягають оскарженню, належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими особа вважає, що порушено або порушуються її права, свободи чи законні інтереси.
Як передбачено статтею 248-5 ЦПК від 18.07.1963 року, скаргу може бути подано в суд: - у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів; - у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.
Крім того, з 01.09.2005р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України.
Згідно із ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
Разом з тим, у п.14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» передбачено, що за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч.1 ст.71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В силу положень закону позивачі мали право звернутись до суду у встановлений строк, що обчислюється з дня, коли їм стало відомо або повинно було стати відомо про порушення прав, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено, позивачі звернулись із даними позовами до суду в листопаді 2007 року.
Представники відповідачів наполягли на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.
Позивач-1 та представник позивача-2 не довели в суді поважності причин пропуску процесуального строку.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги позивачу-1 за 2004-2005 роки та позивачу-2 -за 2001-2005 роки.
Згідно із положеннями частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 9 липня 2007 року -щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»- щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Тобто, як передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення.
Разом з тим, у відповідності до п.1. п.2 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що затверджено розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.2007 року, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі -Центр) є державною установою і підпорядковується Головному управлінню соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Центр у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань реалізації програм соціального захисту населення, а також цим Положенням.
У пункті 3 (пп. 3.1, 3.2, 3.3) зазначеного Положення передбачено, що Головним завданням Центру є: забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави. Підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат (далі -соціальна допомога, інші грошові виплати). Здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
У пункті 4 (пп. 4.1, 4.2, 4.3, 4.9) вказаного Положення зазначено, що Центр відповідно до покладених на нього завдань: здійснює вхідний облік та контроль документів з питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які надходять від органів праці та соціального захисту населення, підприємств, організацій та установ. Перевіряє правильність визначення органами праці та соціального захисту населення права на призначення соціальної допомоги, інших видів грошових виплат. Забезпечує у тижневий термін оформлення документів на виплату соціальної допомоги, інших грошових виплат та їх відправку районним органам праці та соціального захисту населення відповідно до узгоджених графіків. Проводить перерахунки грошової допомоги (в тому числі у зв'язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.
Вказане свідчить, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є суб'єктом владних повноважень і здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема щодо призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивачам здійснена часткова виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за відповідні періоди.
Зазначене обумовлено тим, що законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом України “Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту”, розміри щорічної одноразової грошової допомоги.
Згідно із статтею 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Крім того, судом враховано рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (далі -Рішення). В рішенні, зокрема, зазначено, що стаття 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, учасникам бойових дій в розмірі 280 грн. 00 коп., не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В пункті 5 Рішення Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку, що визнанні неконституційними.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги будуються на принципі юридичної визначеності.
В силу ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 3 статті 2 КАС України встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовних заявах доводи позивачів є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
За таких обставин, враховуючи завдання відповідачів та їх повноваження, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивачів за 2006-2007роки.
На основі встановленого, керуючись ст.ст. 86, 99, 100, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позови ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов'язати Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації м. Києва та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня за 2006, 2007 роки згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»як учаснику війни в розмірі вісім мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня за 2006, 2007 роки згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»як учаснику війни в розмірі десять мінімальних пенсій за віком.
В задоволенні інших позовних вимог -відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Цвіркун Ю.І.