Іменем України
13 квітня 2021 року
м. Харків
справа № 643/13845/20
провадження № 22-ц/818/1875/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «У.П.Е.К.»
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та суми компенсації втрати частини доходу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2020 року, постановлене під головуванням судді Горбунової Я.М. в залі суду в місті Харкові, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та суми компенсації втрати частини доходу.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку у розмірі 42185,62 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати у розмірі 483,35 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» в дохід держави судові витрати у сумі 840,80 грн.
В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «У.П.Е.К.» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження заборгованості по виплаті заробітної плати на момент звільнення та її розмір. Надані ОСОБА_1 розрахункові листи мають невідоме походження, оскільки роздруковані з комп'ютеру та не завірені роботодавцем. Крім того при ухваленні рішення суд не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якої суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні усіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. Стягнутий середній заробіток в розмірі 42185,62 грн. перевищує суму заборгованості із заробітної плати, і є неспівмірним із ймовірними майновими втратами позивача у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, які за розрахунками відповідача склали 747,59 грн., що у 56 разів менше ніж сума середнього заробітку стягнутої судом. Судом також не враховано строк протягом якого, позивач не зверталась до суду за захистом своїх прав, що свідчить про навмисне зволікання з метою стягнення з відповідача значно більшої суми середнього заробітку. Також вказує, що в резолютивній частині рішення не зазначено, що сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача, визначена без утримання податків та обов'язкових зборів, що призводить до подвійного стягнення з позивача податків і зборів, чим порушуються його права як роботодавця.
ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2020 року залишити без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, позивачка була звільнена 31.03.2020 року, проте при звільненні відповідач не здійснив остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем, який було здійснено лише 21.08.2020 року. У зв'язку з цим з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.03.2020 по 21.08.2020 (98 робочих днів) у розмірі 42185,62 грн. та сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 483,35 грн.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 02 грудня 2019 року ОСОБА_1 прийнята на роботу в Приватне акціонерне товариство «У.П.Е.К.» на посаду економіста з фінансової роботи в порядку переведення з ТОВ «УПЕК ТРЕЙДИНГ» на підставі наказу №К-319 від 29.11.2019 року.
31 березня 2020 року ОСОБА_1 звільнена за угодою сторін відповідно до ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України згідно наказу №К-74 від 30.03.2020 року, про що зроблено відповідні записи у трудовій книжці. (а.с.8-12)
Згідно довідки ПАТ «У.П.Е.К.» від 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 працювала в Приватному акціонерному товаристві «У.П.Е.К.» з 02.12.2019 по 31.03.2020 року на посаді економіста з фінансової роботи, її дохід за вказаний період склав 39174.02 грн.: за грудень 2019 року - 9370,00 грн., за січень 2020 року - 10635,71 грн., за лютий 2020 року - 7002,00 грн., за березень 2020 року - 12166,31 грн. (а.с.13).
При звільненні ОСОБА_1 відповідачем Приватним акціонерним товариством «У.П.Е.К.» остаточного розрахунку здійснено не було. Розрахунок здійснено лише 21.08.2020 року.
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що при звільненні їй не була виплачена заробітна плата за грудень 2019 року, січень 2020 року, лютий 2020 року, березень 2020 року, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку за 13 днів та грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку за 18 днів. Нарахування відображено у розрахункових листах АТ «У.П.Е.К.» про заробітну плату та довідці про дохід. Остаточний розрахунок було здійснено лише 21.08.2020 року. У зв'язку з чим вважає, що з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а також компенсація втрати частини доходів за затримку виплати заробітної плати.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Здійснення розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Пунктом 5 розділу IV Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів в період затримки.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач не виконав вимоги чинного законодавства та у день звільнення не здійснив відповідні виплати, внаслідок чого позивач має право на відшкодування середнього заробітку за весь час затримки.
Доказів своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 відповідачем суду не надано.
З виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 убачається, що заробітна плата виплачувалась наступним чином:
- за грудень 2019 була виплачена - 20.03.2020 в сумі 2000 грн., 27.03.2020 в сумі 755 грн.;
- за листопад 2019 була виплачена - 01.04.2020 в сумі 939,51 грн.;
- за грудень 2019 була виплачена - 03.04.2020 в сумі 1053,33 грн., 13.04.2020 в сумі 933,63 грн., 17.04.2020 в сумі 1092,35 грн., 24.04.2020 в сумі 854,27 грн., 30.04.2020 в сумі 854,27 грн.;
- за січень 2020 була виплачена - 08.05.2020 в сумі 1520,08 грн., 18.05.2020 в сумі 1464,34 грн., 26.05.2020 в сумі 1501,38 грн., 29.05.2020 в сумі 1524,98 грн., 04.06.2020 в сумі 2680,00 грн., 12.06.2020 в сумі 1443,08 грн.;
- за лютий 2020 була виплачена - 19.06.2020 в сумі 8780,85 грн.;
- за березень 2020 була виплачена - 31.07.2020 в сумі 2902,04 грн., 07.08.2020 в сумі 4353,07 грн., 14.08.2020 в сумі 2902,04 грн., 21.08.2020 в сумі 4353,07 грн.(а.с.54)
Остаточна сума розрахунку була виплачена позивачці - 21 серпня 2020 року.
Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять.
Установивши при розгляді справи що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.
Разом з тим доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасній виплаті остаточного розрахунку з позивачем при звільненні суду не надано.
Враховуючи те, що повного розрахунку з позивачем в день звільнення проведено не було, тому в силу наведених вище норм ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та суми компенсації втрати частини доходу.
Згідно розрахунку середньоденної заробітної плати, наданого позивачем в позовній заяві, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 430,19 грн. (заробітна плата за січень 2020 року - 10635,71 грн. +7002,00 грн. - заробітна плата за лютий 2020 року поділені на 41 день (21 січень+20 лютий) - відпрацьовані позивачем дні у січні (21) та лютому (20) 2020 року разом.
Позивач у позовній заяві вказувала період невиплати належної заробітної плати з 31 березня 2020 року по 21 серпня 2020 року та визначила період затримки 98 робочих днів. Тому сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні становить 42185,62 грн. (430,19 грн. - середньоденна заробітна плата позивачки за останні 2 календарних місяці роботи, що передують дню звільнення помножені на 98 робочих днів - період затримки розрахунку при звільненні).
ПАТ «У.П.Е.К.» не надано жодного документу, який би спростовував розрахунок середньоденної заробітної плати у вказаному розмірі, наданий позивачкою.
Грошова компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати є гарантією прав робітника на компенсацію втрати її частини, санкцією за несвоєчасну виплату заробітної плати, обов'язок з нарахування та сплати якої, згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», покладено на підприємство, яке зобов'язано виплатити громадянам суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 цього Закону).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013у щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що до структури заробітної плати входять компенсаторні виплати.
Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (01 січня 2001 року).
Аналогічні норми закріплені в статті 34 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Приймаючи до уваги вказані положення Закону та факт несвоєчасної виплати заробітної плати позивачці, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку і про стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.
Посилання апелянта на те, що позовні вимоги недоведені належними доказами, спростовуються матеріалами справи.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1, 3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Разом з тимзаперечуючи проти позову відповідач не надав, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції жодного доказу на підтвердження факту виплати заробітної плати та проведення повного розрахунку при звільненні.
При цьому у даному випадку саме відповідач, як юридична особа, яка веде бухгалтерський облік та зобов'язана виплачувати заробітну плату мала надати суду докази виконання свого обов'язку по виплаті заробітної плати працівникові та проведення остаточного розрахунку.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Виходячи з того, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачено всіх сум, що належать їй від Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» у день звільнення, вона має право на отримання середнього заробітку, що є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника та відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Підстав для зменшення такої суми, виходячи з критерію ймовірних втрат позивача, обрахованих, виходячи з розміру процентів, які позивач сплатив би, якби взяв кредит з метою збереження рівня свого життя, як на це посилається апелянт, з урахуванням обставин даної справи судова колегія не вбачає.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що середній заробіток стягнутий судом в сумі 42185,62 грн. перевищує суму заборгованості із заробітної плати, і є неспівмірним із ймовірними майновими втратами позивача у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки закон не ставить розмір середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку (ст.117 КЗпП України) у залежність від сум, що не були виплачені при звільненні.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд обгрунтовано визначив суму, що підлягає сплаті на користь працівника без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків відповідно до вимог закону.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук