13 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 570/5184/20
Провадження № 22-ц/4815/557/21
Головуючий у Рівненському районному суді
Рівненської області: суддя Кушнір Н.В.
Ухвалу суду першої інстанції проголошено
(вступна і резолютивна частини):
о 12 год. 06 хв. 09.02.2021 в м. Рівне
Рівненської області
Повний текст ухвали складено: 14.02.2021
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
за участі: державного виконавця Гуменюка Андрія Анатолійовича і заінтересованої особи ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу старшого державного виконавця Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 ; на дії державного виконавця Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),
У грудні 2020 року в суд звернувся ОСОБА_2 зі скаргою на дії державного виконавця Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі державний виконавець; Рівненський РВ ДВС), просивши визнати накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 , відкритий в АТ "УкрСиббанк" для виплати заробітної плати ОСОБА_2 , неправомірними, а також зобов'язати державного виконавця зняти арешт з коштів на зазначеному рахунку, що накладений відповідною постановою від 11 серпня 2020 року. Мотивуючи скаргу, вказувалося, що накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку боржника, який призначений також і для виплати йому заробітної плати, призводить до порушення конституційних прав громадянина, який працює, на оплату його праці та отримання ним пенсії для забезпечення ним свого існування і утримання. Окрім того, рахунок, де знаходяться зазначені виплати, відноситься до рахунків, на які не може бути накладено арешт та звернено стягнення повністю, що відповідає ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов'язано Рівненський РВ ДВС зняти арешт з коштів на банківському поточному рахунку НОМЕР_1 , відкритий в АТ "УкрСиббанк" для виплати заробітної плати боржнику, що накладений постановою про арешт коштів від 11 серпня 2020 року.
У поданій апеляційній скарзі боржник покликається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, які полягали у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом того, що своїм листом від 16 липня 2020 року АТ "УкрСиббанк" повідомило Рівненський РВ ДВС про відкриття ОСОБА_2 рахунку у фінансовій установі. У листі не було вказано про статус рахунку таабо цільове призначення рахунку, тобто боржник відкрив рахунок поточний, а не цільовий - для нарахування заробітної плати. Дії банку відповідають ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження", а державний виконавець в силу цієї статті повинен не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення прийняти рішення про накладення арешту на майно таабо на кошти на рахунках боржника, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав. Тобто накладення арешту на рахунки є обов'язком, а не правом державного виконавця.
Виконуючи судове рішення, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" зобов'язаний визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться. В разі знаходження на рахунку коштів, на які заборонено накладення арешту, банк повинен повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту з цих коштів згідно з ч. 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження". Накладаючи арешт на грошові кошти боржника, який не виконав судове рішення, державний виконавець у постанові від 11 серпня 2020 року зазначав, що арешт накладається на грошові кошти, що містяться на усіх відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення таабо звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику. Тому вважав, що державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови не було порушено вимог закону.
Крім того, кошти, які переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору і відповідно до законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів. При цьому арешт на рахунок боржника не впливає на отримання ним заробітної плати, за його бажанням, готівкою через касу роботодавця або поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу). Відтак, висновок суду про порушення права боржника на отримання заробітної плати є необґрунтованим. Також ОСОБА_2 не доведено, що рахунок, на який накладено арешт, має спеціальний режим використання або що на кошти, або те, що рахунок відкритий з цільовим призначенням для виплати заробітної плати, а така інформація не надходила до державного виконавця від банку, де відкрито відповідний рахунок.
З наведених міркувань просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановивши нове судове рішення, яким в задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не подавався, хоча про право його подати їм було роз'яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції правильно виходив із часткової доведеності та обґрунтованості скарги, оскільки державний виконавець при накладенні арешту на поточний рахунок НОМЕР_1 діяв у межах вимог законодавства про примусове виконання судових рішень. Так, банк був зобов'язаний повідомити державного виконавця про неможливість накладення арешту на банківський рахунок, адже цей рахунок мав цільове призначення - для виплати заробітної плати. Тому вважаючи, що дії державного виконавця з приводу накладення арешту на поточний рахунок були правомірними, суд обмежився зобов'язанням зняти накладений постановою від 11 серпня 2020 року арешт з коштів на цьому рахунку, що був відкритий боржнику для виплати заробітної плати.
Як з'ясовано судом, і ці обставини видно з матеріалів справи, 16 лютого 2017 року державним виконавцем Рівненського РВ ДВС на підставі виконавчого листа №1-195/11, виданого 10 листопада 2017 року Рівненським районним судом Рівненської області, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53422137. В подальшому, 11 серпня 2020 року, державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника на рахунках, що відкриті в АТ "УкрСиббанк", в т.ч. на поточний рахунок НОМЕР_1 . 16 жовтня 2020 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату і направлено для виконання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорсервіс", де працював ОСОБА_2 .
Вважаючи, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку для виплати заробітної плати, призводять до порушення конституційних прав боржника, у грудні 2020 року до суду звернулася представник ОСОБА_2 - адвокат Луцик К.В., вимагаючи визнати ці дії неправомірними та зобов'язати державного виконавця зняти арешт з коштів на банківському поточному рахунку НОМЕР_1 , що відкритий в АТ "УкрСиббанк" для виплати заробітної плати боржнику, який накладений постановою від 11 серпня 2020 року.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні скарги представника боржника на постанову державного виконавця до застосування підлягають норми права, на застосуванні яких вона наполягала, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив її вимоги частково, зобов'язавши державного виконавця зняти арешт з коштів на банківському поточному рахунку НОМЕР_1 , що відкритий в АТ "УкрСиббанк" для виплати заробітної плати ОСОБА_2 , який накладений постановою від 11 серпня 2020 року.
В задоволенні решти вимог представнику боржника було відмовлено.
Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19. Так, Верховний Суд зазначає, що приписами частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року №95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Заробітна плата в розумінні поняття "власності" є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статтях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу Законів про Працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України "Про працю".
Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 151 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Тобто рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі №916/73/19, від 10 жовтня 2019 року №916/1572/19. Підстав для відступу від такої позиції під час розгляду даної справи Верховний Суд не вбачав.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо доводів апеляційної скарги про правомірність дій державного виконавця при накладенні арешту на поточний рахунок НОМЕР_1 , що відкритий АТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_2 для отримання заробітної плати, то вони стверджуються також і висновками суду попередньої інстанції. Тобто суд при постановленні оскаржуваної ухвали сам погодився із цим. При цьому аргументи заявника про помилковість зобов'язання зняти арешт із зазначеного поточного рахунку є необґрунтованими і на увагу не заслуговують через правильність висновків суду.
Неспроможними з правової точки зору є покликання автора апеляційної скарги на недодержання судом норм процесуального права.
Так, згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Проте будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів державним виконавцем надано не було, матеріали справи не містять, а судом не було здобуто.
Не встановлено апеляційним судом підстав для застосування норми ч. 3 ст. 376 ЦПК України, де наведено повний і вичерпний перелік обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення.
Решта доводів апеляційної скарги також є необґрунтованими і колегією суддів відхиляються.
В той самий час, стаття 1291 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України). Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у ч. 1 ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ст. 431 ЦПК).
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної ухвали.
Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу старшого державного виконавця Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 13.04.2021
Головуючий : С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків