13 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 572/2923/20
Провадження № 22-ц/4815/462/21
Головуючий у Сарненському районному суді
Рівненської області: суддя Слободянюк Б.К.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
повним текстом без участі сторін та їх представників
об 11 год. 15 хв. 18.12.2020 в м. Сарни
Рівненської області
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У листопаді 2020 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що 09 вересня 2019 року сторонами укладено договір позики, за умовами якого відповідач позичив у позикодавця 51 561 гривню, про що власноручно склав розписку, зобов'язавшись повернути не пізніше 21 грудня 2019 року. Проте позичені кошти ОСОБА_1 не повернув, а відповідну вимогу позивача - знехтував.
З цих міркувань просив стягнути із відповідача на його користь 51 561 гривню основної заборгованості за договором позики, 1 271, 36 гривень суми трьох процентів річних, 878, 30 гривень інфляційних втрат.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився і мешкає у АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає у АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , заборгованість у розмірі 53 710, 66 гривень за договором позики з урахуванням суми трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Вирішено питання про судові витрати.
У поданій апеляційній скарзі відповідач покликається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, які полягали у порушенні норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права і неповноті з'ясування обставин, що мають значення для справи.
На її обґрунтування зазначалося про недодержання судом вимог ст.ст. 59, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 12, 178, 279 ЦПК України, оскільки розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження без виклику її учасників усупереч намірам відповідача отримати об'єктивну і повну інформацію щодо розгляду справи, подати заяву із запереченнями проти її розгляду в порядку спрощеного провадження і відзив на позов.
Неправильне застосування норм матеріального права полягало у тому, що жодного договору позики між сторонами укладено не було. Матеріали справи такого правочину не містять, а позивач його до суду не подав. Так, статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір, сума якого перевищує у десять разів встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також у випадку, коли позикодавцем є юридична особа незалежно від суми, повинен укладатися у письмовій формі. Вважає, що законодавець розмежовує в розумінні ч. 2 ст. 1047 ЦК України два окремих види документів - договір позики із зазначенням усіх його істотних умов і розписку як доказ укладення договору та отримання грошей позичальником. При цьому посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц.
Щодо неповноти з'ясування обставин, що мають значення для справи, то вказував, що протягом часу з 11 липня по 28 серпня 2019 року він працював у ТОВ "Елтіс Електрик", директором якого є позивач. Оскільки на день звільнення за заявником рахувався як борг товар на суму 51 561 гривню, тому він був змушений на вимогу ОСОБА_2 написати розписку на цю суму. Примус позивача полягав у його погрозі не повернути трудову книжку ОСОБА_1 . Тобто мало місце не укладення договору позики, а інші правовідносини, і при цьому спірна сума позивачем не передавалася, а відповідачем не отримувалася.
З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати.
У поданому відзиві ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити. Зазначалося, що суд правильно відніс розгляд даної справи до категорії, передбаченої ст.ст. 274, 276-277 ЦПК України, тобто в порядку спрощеного провадження як малозначну. Щодо твердження заявника про те, що боргова розписка не є договором позики, то покликався на правову позицію, яка зафіксована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464\3790\16-ц. Тому вважав, що за своїми формою і змістом борговий документ, написаний власноручно ОСОБА_1 , повністю підтверджує факт укладення між сторонами договору позики на суму 51 561 гривню, позика є безвідсотковою, кошти отримані відповідачем 09 вересня 2019 року, а термін їх повернення обумовлено до 31 грудня 2019 року.
На його думку, будь-яких доказів на мотивування тих обставин, що насправді існують інші правовідносини, відповідачем надано не було. Також не згоден із його доводами про те, що позивач погрожував ОСОБА_1 неповерненням трудової книжки, адже її було видано в день звільнення працівника.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки факт його укладення підтверджується письмовою розпискою, де обумовлено особи позикодавця і позичальника, суму позики, дату отримання спірних грошей ОСОБА_1 і дату виконання ним позикового зобов'язання перед ОСОБА_2 .
Оскільки позичальник у передбачений договором позики термін не повернув одержаної спірної суми, тому суд з урахуванням цієї обставини та беручи до уваги, що борговий документ знаходиться у позикодавця, стягнув із ОСОБА_1 на користь позивача 53 710, 66 гривень заборгованості разом із сумою трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Як з'ясовано судом, 09 вересня 2019 року ОСОБА_1 власноручно було складено розписку про те, що він отримав у ОСОБА_2 безвідсоткову позику у розмірі 51 561 гривню, зобов'язавшись повернути її без сплати відсотків до 31 грудня 2019 року. Даний борговий документ передано ним позивачеві, у якого він і знаходиться.
Згідно зі ст.ст. 11, 509, 526, 545, 1046-1047, 1049 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб. що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Вважаючи, що відповідач порушив зобов'язання через невиконання умов договору позики, у листопаді 2020 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на його користь 51 561 гривні заборгованості за позикою, 1 271, 36 гривень суми трьох процентів річних, 878, 30 гривень інфляційних втрат.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, стягнувши із ОСОБА_1 на користь позикодавця 53 710, 66 гривень заборгованості за договором позики разом із сумою трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Щодо доводів апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права, то колегія суддів з ними не може погодитися.
Так, згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Проте будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів відповідачем надано не було, матеріали справи не містять, а судом не було здобуто.
Не встановлено апеляційним судом підстав для застосування норми ч. 3 ст. 376 ЦПК України, де наведено повний і вичерпний перелік обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення.
Не заслуговують на увагу й аргументи заявника про те, що розписка не засвідчує виникнення договірних правовідносин між сторонами, виходячи з такого.
З правової позиції, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, вбачається, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним та/або безоплатним правочином; укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредиторові за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено, розписка ОСОБА_1 складена у письмовій формі власноручно. Цей борговий документ в односторонньому порядку підтверджує факт укладення договору позики між сторонами та зобов'язання відповідача повернути позикові кошти на користь ОСОБА_2 без сплати відсотків; містить суму і дати отримання позики та її повернення. Тобто твердження автора апеляційної скарги спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції, що відображено в оскаржуваному рішенні.
З приводу доводів про існування між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 правовідносин, які виникли із матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем відповідно до законодавства про працю, то вони є невмотивованими та не ґрунтуються на відповідних доказах.
Відповідно до ст.ст. 12 і 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Решта доводів апеляційної скарги також є необґрунтованими і колегією суддів відхиляються.
Щодо 53 710, 66 гривень, які стягнуті судом із відповідача на користь ОСОБА_2 , то ця сума ОСОБА_1 не оспорювалася, заперечення з цього приводу не висловлювалися, а альтернативний розрахунок ним не подавався.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків