Справа № 344/12947/19
Провадження № 22-ц/4808/78/21
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Максюта
30 березня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів Фединяка В.Д., Горейко М.Д.,
секретаря Мельник О.В.,
з участю представників позивача ОСОБА_1 адвокатів Помазановської О.І. та Калинюка Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за апеляційною ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бородовським С.О. 03 вересня 2020 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області,
У липні 2019 року ОСОБА_1 подала позов до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 травня 2005 року стягнено з відповідача на її користь на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 усіх видів заробітної плати щомісячно до досягнення дитиною повноліття. На виконанні в Дніпровському РВДВС м. Київ у м. Києві знаходиться виконавчий лист №2-3279/2005 від 25.01.2018 року, виданий Івано-Франківським міським судому Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання дитини. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем обов'язку по сплаті аліментів станом на 03 травня 2019 року наявна заборгованість в розмірі 243 217,35 грн, а пеня становить 3 465 099,00 грн. Однак з врахуванням ч.1 ст.196 СК України, до стягнення підлягає пеня у розмірі 243 217,35 грн. Просила стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення зі сплати аліментів згідно виконавчого листа №2-3279/2005 від 25.01.2018 року, виданого Івано-Франківським міським судому Івано-Франківської області у розмірі 243 217,35 грн (а.с. 1-7, том 1).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 243217,35 грн та на користь держави 768, 40 грн судового збору (а.с.198-202, том 1).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, ухвалення з порушення норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що ухвалюючи рішення, суд не взяв до уваги його заперечення щодо позову, зазначивши, зокрема, що використана відповідачем правова підстава відмови в позові у зв'язку з добровільною відмовою позивачки від отримання аліментів на утримання дитини суперечить вимогам чинного законодавства, не є правовою підставою для відмови в задоволенні позову. Суд повністю погодився з розрахунком, запропонованим позивачкою.
Апелянт вказує, що звертаючись із позовом про стягнення пені, ОСОБА_1 зазначає лише факт наявності заборгованості по аліментах, не вказуючи причини та обставини її виникнення та в чому полягає вина відповідача. Рішення про стягнення з нього аліментів ухвалено 24.05.2005 року, а виконавчий лист про стягнення з нього аліментів був наданий до Дніпровського районного відділу ДВС м.Києва позивачкою лише в лютому 2018 року. 21.02.2018р. державним виконавцем відкрито виконавче провадження, а 05.03.2018р. винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні. Відповідно до даної постанови загальна сума заборгованості склала 83 916 грн 05 коп. На виконання постанови за місцем його роботи здійснювались передбачені законом та постановою відрахування, що підтверджується довідками з місця роботи та поштовими переказами стягувачу, які були ним надані суду. До 2010 року він добросовісно надавав кошти позивачці на утримання дитини. В 2010 році ОСОБА_1 добровільно відмовилась від його участі в утриманні дитини, зазначивши, що у неї є чоловік, який має можливість їх з дитиною утримувати. За її заявою виконавчий лист було повернуто. Тобто, позивачка добровільно відмовилась від аліментів. Будь-яких претензій зі сторони позивачки з приводу аліментів до лютого 2018 року не було.
Звертає увагу суду на те, що 03.12.2018р. державним виконавцем Дніпровського районного відділу ДВС м. Києва у виконавчому провадженні №55852040 винесено постанову, якою його обмежено у виїзді за межі України до повного погашення заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом №2-3279/2005 від 25.01.2018 року. Ним подано скаргу на дії державного виконавця про скасування даної постанови та ухвалою Івано-Франківського міського суду від 28.01.2020р. у справі №755/19133/18 дана постанова державного виконавця скасована. Суд дійшов висновку про відсутність з його ( ОСОБА_2 ) сторони вини щодо виникнення заборгованості по сплаті аліментів.
Також зазначає, що на час знаходження даної справи в провадженні суду ним повністю погашена заборгованість, що свідчить про відсутність у нього будь-якого умислу на ухилення від сплати аліментів і вини у виникненні заборгованості.
З цих підстав просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (а.с.213-217, том 1).
Позивачка правом на подання відзиву не скористалась, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
У судове засідання не з'явився апелянт ОСОБА_2 , про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином. Подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив про неможливість з матеріальних причин бути присутнім в судовому засіданні.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за його відсутності.
Вислухавши пояснення представників позивача ОСОБА_1 адвокатів Помазановської О.І. та Калинюка Р.С., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Задовольняючи позов та стягуючи розмір пені на рівні розміру заборгованості по аліментах, суд першої інстанції виходив з положень ст. 180-184, СК України, ст. 1, 2, 8 Закону України ”Про охорону дитинства”, встановивши, що відповідачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним обов'язку щодо сплати аліментів за судовим рішенням. Безпосередньо в відзиві та наданих суду письмових поясненнях відповідачем вказано, що ним не здійснювалась сплата аліментів на утримання дитини. Суду надано докази прострочення сплати аліментів відповідачем і наявність у зв'язку з цим заборгованості. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочення по сплаті аліментів виникло не з його вини, відсутність доказів та розрахунку на спростування вимог позивача.
З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, а також нормам матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції неправильно та неповно встановлено обставини справи. Зокрема, суд зазначив, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 04.05.2005 року стягнено аліменти, а дублікат виконавчого листа видано 25.01.20018 року. Ці обставини встановлені неправильно. Крім того, суд не дослідив у повній мірі обставини виконання рішення суду про стягнення аліментів та не надав належної оцінки доказам, представленим сторонами.
Апеляційним судом встановлено, що 24.05.2005 року рішенням Івано-Франківського міського суду стягнено з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітної плати щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 25.03.2005 року і до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9, том 1).
Виконавчий лист пред'явлений до примусового виконання у червні 2005 року, а 19.07.2005 року направлений виконуючим обов'язки начальника відділу звернень громадян та юридичних осіб Департаменту державної виконавчої служби до Київського міського управління юстиції.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року на підставі заяви ОСОБА_1 , датованої 30 листопада 2017 року, видано дублікат виконавчого листа у справі №2-3279/2005 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 всіх видів заробітної плати щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Зазначена ухвала набрала законної сили з 28 грудня 2017 року.
Дублікат виконавчого листа виданий 25.01.2018 року.
Зазначені обставини встановлені із матеріалів оглянутої у судовому засіданні цивільної справи № 2-2927/05 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Як встановлено із матеріалів справи, до 2010 року відповідач направляв кошти ОСОБА_1 , про що свідчить надані ним копії квитанцій, із яких встановлено, що ним направлялись грошові перекази: 30.03.2005 - 650,00 грн; 29.04.2005 - 650,00 грн; 12.07.2005 - 600,00 грн; 22.07.2005 - 300,00 грн; 01.11.2005 - 650,00 грн; 08.12.2205 - 450,00 грн; 31.08.2006 - 600,00 грн; 07.2006 - 600,00 грн; 04.12.2006 - 600,00 грн; 05.01.2007 - 600,00 грн; 06.01.2007 - 600,00 грн; 05.02.2007 - 600,00 грн; 12.03.2007 - 600,00 грн; 05.04.2007 - 600,00 грн; 12.06.2007 - 60,00 грн; 18.10.2007 - 600,00 грн; 13.11.2007 - 600,00 грн; 13.12.2007 - 600,00 грн; 22.01.2008 - 600,00 грн; 13.02.2008 - 600,00 грн; 14.03.2008 - 600,00 грн; 15.04.2008 - 600,00 грн; 15.05.2008 - 1200,00 грн; 17.06.2008 - 600,00 грн; 20.05.2009 - 1000,00 грн; 17.06.2009 - 600,00 грн; 17.08.2009 - 1000,00 грн; 18.09.2009 - 600,00 грн; 17.10.2009 - 600,00 грн; 20.11.2009 - 600,00 грн; 15.12.2009 - 900,00 грн; 23.01.2010 - 900,00 грн; 20.02.2010 - 600,00 грн; 20.03.2010 - 600,00 грн; 21.04.2010 - 600,00 грн; 20.05.2010 - 600,00 грн; 19.06.2010 - 800 грн; 19.07.2010 - 600,00 грн; 20.08.2010 - 600,00 грн (а.с.52-60, том 1).
На виконання вимог ухвали суду, Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) направлено матеріали виконавчого провадження №55852040 з виконання виконавчого листа №2-3279/2005 від 25 січня 2018 року (а.с.3-180, том 2), з якого встановлено наступне.
ОСОБА_1 19 лютого 2018 року звернулася у відділ ДВС із заявою про прийняття до примусового виконання дубліката виконавчого листа №2-3279/2005, виданого 25.01.2018 року (а.с.177-179, том 2).
21.02.2018 року головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.176, том 2), копію якої цього ж дня надіслано сторонам (а.с.175, том 2).
Постановою державного виконавця від 05.03.2018 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 (а.с.120-121, том 2).
Із заяви ОСОБА_2 , адресованої директору ТОВ «НТ ІНВЕСТ» 27.03.2018 року встановлено, що товариство не має можливості виплачувати заробітну плату в готівковій формі, у зв'язку з чим він зобов'язується після зарахування на банківську картку заробітної плати самостійно пересилати вказану в постанові державного виконавця від 05.03.2018р. у виконавчому провадженні №55852040 суму з надання щоквартального звіту про перерахування аліментів та заборгованості (а.с.66, 67, том 2).
Із змісту наказу ліквідатора представництва «РУСАЛ Глобал Менеджмент Б.В.» в м. Києві П.Т. Мірошниченко від 13.04.2018р. №2/К встановлено, що ОСОБА_2 (спеціаліста) звільнено з 16 квітня 2018 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (у зв'язку із ліквідацією) (а.с.62, том 2). Даний факт підтверджується також витягом із наказу №71і від 13.04.2018 року ДП Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв (а.с.63 том 2).
Згідно довідок Дніпровської районної філії Київського міського центру зайнятості від 09.01.2019 року №50 та від 02.09.2019р., ОСОБА_2 облікований у центрі зайнятості з 09 січня 2019 року (а.с.30, том 2); дохід за період з 09.01.2019р. по 31.07.2019р. становить: січень - 3965,94 грн; лютий - 7684,01 грн; березень - 7684,00 грн; квітень - 7684,00 грн; травень - 7684,00 грн; червень - 7749,31 грн; липень - 8006,49 грн (а.с.29, том 2).
Із змісту довідки, наданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 17.01.2020 року за №1 встановлено, що ОСОБА_2 працює з 22.10.2019 року на посаді адміністратора системи. Дохід за період з 22.10.2019р. по 31.12.2019р. склав 9863,45 грн (жовтень 2019 - 1517,45 грн; листопад 2019 - 4173,00 грн; грудень 2019 - 4173,00 грн) (а.с.15, том 2).
Із квитанцій, наданих відповідачем та Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (виконавче провадження №55852040 ) з виконання виконавчого листа №2-3279/2005 від 25 січня 2018 року, встановлено наступне:
ЗА 2018 РІК (а.с.35-38, 48, 51, 52, 55, 56, том 2) сплачено 30.03.2018 - 1225,00 грн, і 30.03.2018 - 3916,05 грн. Тобто згідно квитанцій у березні 2018р. сплачено 5141,05 грн.
В останньому розрахунку держвиконавця від 03.05.2019 року (а.с.17, том 2) зазначено, що у березні 2018р. ОСОБА_2 мав сплатити 4956,61 грн, а сплачено - 5141,05 грн.
11.04.2018р. сплачено 1000,00 грн (а.с.52); 11.04.2018р. - 1145,36 грн (а.с.52);
16.04.2018р. - 4500,00 грн (а.с.51); 16.04.2018р. - 4395,65 грн (а.с.51); 27.04.2018р. - 834,87 грн; 27.04.2018 р. - 1500 грн. Згідно квитанцій у квітні 2018р. загалом сплачено 13 375,88 грн.
В останньому розрахунку держвиконавця від 03.05.2019 року (а.с.17, том 2) зазначено, що у квітні 2018р. мав сплатити 5787,02 грн, а сплачено - 13375,88 грн.
31.05.2018р. сплачено - 1393,44 грн; 31.05.2018р. - 2200,00 грн. Згідно квитанцій у травні 2018р. сплачено 3593,44 грн.
В останньому розрахунку держвиконавця від 03.05.2019 року (а.с.17, том 2) зазначено, що у травні 2018р. мав сплатити 1391,44 грн, а сплачено - 3592,44 грн.
Квитанції за червень 2018 року в матеріалах справи відсутні.
В розрахунку держвиконавця (а.с.18, том 2) зазначено, що в червні 2018 року мав сплатити 3388,25 грн, але відповідачем не сплачувались аліменти - 0,00 грн.
02.07.2018р. сплачено 1400,00 грн (а.с.55) і 02.07.2018 р.- 1391,44 грн (а.с.55), а 31.07.2018 - 1400,00 грн; 31.07.2018 р. - 1391,44 грн (а.с. 45 том 1, 164 том 2).
Згідно квитанцій у липні 2018р. сплачено 5582,88 грн.
В останньому розрахунку держвиконавця від 03.05.2019 року (а.с.18, том 2) зазначено, що в липні 2018 року мав сплатити 3459,00 грн, а сплачено - 5582,88 грн.
31.08.2018 р. сплачено 2123,10 грн; 31.08.2018 - 2200,00 грн.
Згідно квитанцій у серпні 2018р. сплачено 4323,10 грн.
В останньому розрахунку держвиконавця від 03.05.2019 року (а.с.18, том 2) зазначено, що в серпніі 2018 року мав сплатити 3414,75 грн, а сплачено - 4323,10 грн.
28.09.2018 р. сплачено 1391,44 грн; 28.09.2018 - 1400 грн.
Згідно квитанцій у вересні 2018р. сплачено 2791,44 грн.
В останньому розрахунку держвиконавця (а.с.18, том 2) зазначено, що у вересні 2018 року мав сплатити 3403,50 грн, а сплачено - 2791,44 грн.
29.10.2018р. сплачено 1400 грн; (а.с.48), 29.10.2018 - 1391,44 грн; (а.с.48)
Згідно квитанцій у жовтні 2018р. сплачено 2791,44 грн.
В останньому розрахунку держвиконавця (а.с.18, том 2) зазначено, що в жовтні 2018 року мав сплатити 3462,50 грн, а сплачено - 2791,44 грн.
30.11.2018 р. сплачено 2008,56 грн.
Згідно квитанцій у листопаді 2018р. сплачено 2008,56 грн.
В останньому розрахунку держвиконавця (а.с.18, том 2) зазначено, що в листопаді 2018 року мав сплатити 3474,25 грн, а сплачено - 2008,56грн.
10.12.2018р. сплачено 2200,00 грн; 13.12.2018р. - 4189,56 грн; 13.12.2018р. - 4003,65 грн. Згідно квитанцій у грудні 2018р. сплачено 10393,21 грн.
В останньому розрахунку держвиконавця (а.с.18, том 2) зазначено, що в грудні 2018 року мав сплатити 4136,50 грн, а сплачено - 10393,21 грн.
ЗА 2019 РІК (а.с.8-13, том 2):
04.01.2019 р. сплачено 6562,70 грн; 08.01.2019 - 6748,20 грн.
Сума згідно квитанцій, сплачена за січень 2019р., співпадає із сумою, зазначеною державним виконавцем у розрахунку за січень 2019 - 13 310,90 грн, мав сплатити 3430,25 грн (а.с.31, том 2)
15.02.2019 р. сплачено - 4674,05 грн; 25.02.2019 - 2148,86 грн.
Згідно квитанцій у лютому 2019р. сплачено 6822,91 грн.
В розрахунку держвиконавця (а.с.18, том 2) зазначено, що у лютому 2019р. мав сплатити 3628,25 грн.
13.03.2019р. сплачено - 5400,00 грн; 26.03.2019 - 1786,00 грн.
Згідно квитанцій у березні 2019р. сплачено 7186,00 грн.
В розрахунку держвиконавця (а.с.18, том 2) зазначено, що у березні 2019р. мав сплатити 4051,75 грн.
22.04.2019р. сплачено - 3050,00 грн.
В розрахунку держвиконавця (а.с.18, том 2) зазначено, що у квітні 2019р. мав сплатити 3969,00грн.
15.05.2019 - 3500,00 грн. Згідно квитанцій у травні 2019р. сплачено 3500,00 грн.
В розрахунку держвиконавця (а.с.18, том 2) зазначено, що у травні 2019р. мав сплатити 3969,00 грн.
У червні 2019 року, а саме 05.06.2019 р. сплачено - 5000,00 грн; 13.06.2019 - 2446,41 грн; у липні 2019 р.: 10.07.2019 - 5400,00 грн; 31.07.2019 - 6600,00 грн; у серпні 2019 року: 08.08.2019 - 5907,35 грн; 16.08.2019 - 4095,23 грн; у вересні 2019 року: - 03.09.2019 - 5000,00 грн; 17.09.2019 - 5000,00 грн; у жовтні 2019 року: 03.10.2019 - 5444,84 грн; 29.10.2019 - 2319,42 грн; у листопаді 2019 року: 12.11.2019 - 5000,00 грн; 23.11.2019 - 5439,91 грн; у грудні 2019 року: 16.12.2019 - 5842,00 грн, 27.12.2019 - 5398,00 грн.
ЗА 2020 РІК (а.с.118, 134, 171-173, 192 том 1) відповідачем сплачено у січні: 16.01.2020 - 5410,00 грн; 27.01.2020 - 5300,00 грн; у лютому: 14.02.2020 - 4710,00 грн, 29.02.2020 - 6850,00 грн; у березні: 14.03.2020 - 5343,00 грн; 27.03.2020 - 5543,00 грн; у квітні: 23.04.2020 - 4458,00 грн; 30.04.2020 - 4908,00 грн; у травні: 22.05.2020 - 3000,00 грн;
22.05.2020 - 5000,00 грн; у червні: 19.06.2020 - 3000,00 грн; 19.06.2020 - 4000,00 грн; у липні:15.07.2020 - 4150,00 грн; 15.07.2020 - 3000,00 грн; 23.07.2020 - 4000,00 грн; у серпні: 14.08.2020 - 4900,00 грн; 14.08.2020 - 4900,00 грн.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України в редакції Закону, чинній на час вирішення спору, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) викладені такі правові висновки про порядок нарахування пені за прострочення аліментів.
Даючи оцінку наведеним у позовній заяві та апеляційній скарзі обставинам, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Стягуючи з відповідача на користь позивачки пеню за несвоєчасно сплачені аліменти, суд першої інстанції не врахував, що стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів необхідно вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Згідно з статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Системне тлумачення вказаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених статтею 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.
Питання примусового виконання судових рішень на час стягнення аліментів і до 05.10.2016 року були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV.
Пунктом 9 статтті 37 Закону N 606-XIV передбачалася можливість закінчення виконавчого провадження у зв'язку із поверненням виконавчого документа без виконання на письмову вимогу стягувача.
З 05.10.2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, згідно п.п. 5,6 та 7 Прикінцевих та перехідних положень якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.
Початок примусового виконання рішення, у тому числі підстави для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, передбачені у ст.26 Закону № 1404-VIII.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.09.2016р. за № 1302/29432, затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень, з наступними доповненнями та змінами, у тому числі, яка прийняті з урахуванням набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, якою передбачений порядок передачі виконавчих документів та виконавчих проваджень (розділи VI та V відповідно на час винесення державними виконавцями постанов від 25 грудня 2015 року та повідомлень від 03 листопада 2016 року.
Як встановлено із матеріалів справи, зобов'язання щодо сплати аліментів на утримання дочки виникло у відповідача на підставі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.05.2005 року.
До серпня 2010 року відповідач сплачував аліменти. В подальшому сплата аліментів припинилася.
Відповідач мотивує тим, що позивач відкликала виконавчий документ. За видачею дубліката виконавчого листа звернулася позивач ОСОБА_1 до відділу ДВС лише 19 лютого 2018 року.
І на підставі дубліката виконавчого листа державним виконавцем відкрито нове виконавче провадження.
Рішення суду не виконувалося у примусовому порядку протягом восьми років і позивач не представила жодних доказів, що нею приймалися заходи щодо одержання аліментів. Не представлено також доказів, які б свідчили про оскарження нею дій, рішень або бездіяльності державного виконавця з 2010 року. Сам державний виконавець не звертався за видачею дубліката виконавчого листа, якщо він ним був втрачений.
Таким чином, доводи апелянта щодо повернення виконавчого листа за заявою стягувача та закриття у зв'язку з цим виконавчого провадження у 2010 році позивачем не спростовані у судовому засіданні.
Так, відсутність виконавчого провадження не звільняє відповідача від обов'язку виконання судового рішення про стягнення з нього аліментів, яке набрало законної сили, тому державним виконавцем в силу його повноважень нарахована заборгованість по аліментах з 2008 року на підставі встановленої інформації щодо розмірів і періодів здійснених виплат аліментів після відкриття виконавчого провадження у лютому 2018 року.
Однак, наявність цієї заборгованості не може бути підставою для нарахування пені за період з січня 2008 року по травень 2019 року, оскільки вина відповідача у несплаті аліментів у цей період не доведена.
Як встановлено із розрахунку заборгованості, відповідач дійсно з часу відкриття виконавчого провадження систематично сплачував аліменти, в окремих випадках значно більший розмір, ніж було нараховано державним виконавцем, погашаючи заборгованість з 2008 року. Розрахунок заборгованості ним не оспорюється.
З 16 квітня 2018 року відповідач звільнений з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із ліквідацією підприємства і перебував на обліку у Дніпровській районній філії Київського міського центру зайнятості від з 09 січня 2019 року по 22.10.2019 року.
У цей період часу ним сплачувалися аліменти систематично, але за деякі місяці сума була неповною (вересень - листопад 2018 року, травень-квітень 2019 року).
Однак, приймаючи до уваги, що апелянт у цей період був не працевлаштований у зв'язку із втратою роботи через ліквідацію підприємства і з січня 2019 року перебував на обліку у центрі зайнятості з питань працевлаштування, тому слід дійти висновку, що його вина у зазначені періоди щодо неповної оплати суми аліментів не доведена.
Позивач звернулася з позовом щодо стягнення неустойки 18 липня 2019 року, коли відповідач оплачував значно більші суми аліментів від нарахованого щомісячного платежу, тобто сплачував заборгованість за попередні періоди.
Згідно положень ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що відповідачем починаючи з лютого 2018 року систематично сплачуються аліменти, що також свідчить про відсутність у відповідача умислу на ухилення від сплати аліментів, вина ОСОБА_2 у порушенні зобов'язань щодо сплати аліментів не доведена, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача неустойки (пені).
Отже, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, слід дійти висновку про те, що вина ОСОБА_2 у простроченні сплати аліментів відсутня, що відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, чим порушив вимоги ЦПК України щодо його обґрунтованості, а також внаслідок невірного тлумачення ст. ч. 1 ст. 196 СК України дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене слід дійти висновку, що рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2020 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.О. Максюта
Судді: В.Д Фединяк
М.Д. Горейко
Повний текст постанови складено 13 квітня 2021 року.